16. Злочин і кара

Орфей

Переклад Івана Франка

Так то вони руно те і побачили. Але Аета

Раптом слуга сповістив, що втекла [із палати] Медея.

Зараз Апсірту Ает повелів весь народ поскликати

Й розвідувать, [хто би знав, де поділась] сестра його рідна.

Сей швидко [звідав усе] й поспішив до річної затоки,

Де була наша флотиля, й [незамітно] вхопив дівчину.

Ніч в зоряному плащі тоді вже перейшла півдороги,

Як був доконаний страшний підступ і злочин кровавий

Через Медею, що так за любов заплатила Апсірту;

Вбили його й [з корабля] вкинули у широку затоку

Бистрої річки, котра понесла його з подувом вітру.

Гойданий хвилями [труп] вплив на води чорнявого моря,

Що викинуло його на острівці, які [після нього]

Звуть Апсіртідами. Се не сховалося перед очима

[Зевса]-всевидця й Феміди, [й була за се кара мінійцям].

Бо як лиш у корабель увійшли, і припони з обох його кінців

На березі відтяли, та за весла всі враз прийнялися,

Різали дужче чимраз біг ріки, але не вниз водою

До многорибного моря туди, де широкеє Фазісу гирло,

А навпаки, гнало нас вверх водою вглиб краю все далі.

Много колхійських вже міст за собою лишили мінійці

Й ані не спостереглись, бо держала ніч темна за очі.

Так, поблудивши, пливли ми, веслуючи важко, рікою

По рівнині, а які там стрічалися люди? Бували

Голі волів пастухи, пташники й селюхи-хлібороби,

Племена керкетиків та відважних [вояків] сінтонів,

Що мандрували тоді почерез харандайців оселі,

Попри Кавказу верхи та через тіснину Ерітеї.

Аж як на сході зійшла та зоря, що людей звеселяє,

Стали при острові ми, вкритім зеленню. Тут, мов близнята,

Хвилями, що по них сплави не йдуть, розбігаються різно

Дві ріки, Фазіс широкий та дуже повільний Сар.рангайс,

Що його з різних земель нагодована водами в море

Шле Майотіда шумна почерез луговини багнисті.

В той час, веслуючи, ми плисти мусили денно та нічно,

Поки не випливли аж через гирло подвійне у Боспор [Розумій, так званий Кіммерійський.];

Озеро, через яке волокрад Тітон у давнєє врем’я,

На величезнім волі сидячи, переплив, [мов у човні].

Втомлені [дуже таким] многоденним веслуванням, стали

Перш усього у майотів, одітих в одежі м’якії;

Там же гелонів народ та безлік племен довговолосих

Гетів та савроматів, голяків та укритих [в яскинях]

Арзопів та арімаскпів, людей усіляко шкідливих,

Що заселяють весь край довкола озера Майотіди.

Та коли тут без ліку бід на нас наложили безсмертні

І ми остатню глибінь водяну вже перевеслували,

Від низьких нас берегів грозить стала тяжкая загибель

Через шумну бистрину, від якої ліс стогне безмірний

І яка йде в океан та в [далеке] північнеє море.

Вхоплене нею як стій, через гирло пролетіло «Арго»,

Але ми дев’ять ночей і деньків провели трудячися,

Без ліку людських племен полишаючи справа і зліва:

Північних пактів народ, леліїв полудиких та скіфів,

В луки узброєних, – се найвірнішії Ареса слуги,

Таврів, що ріжуть людей і кровавії жертви приносять

Муніхії, бо їй збан мусить повен буть крові людської,

Гіперборейців, номад та каспійців народ [малозвісний].

Так як десятий настав світлодайний усім смертним ранок,

Ми до ріпейських долин допливали, та тут раптом «Арго»,

Швидко підскакуючи, у тісну бистрину промайнуло

І вбігло на океан, що його зовуть Кроновим морем,

Гіперборейців житлом, або теж мертвим морем. «От тут-то, –

Думалося нам, – не минуть нам нещастя та крайньої згуби!»

[І була б справді біда], якби не вдалось силам великим

[Раптом] попхнуть корабель [від лівого] на правий

Берег; [вчинив се] Анкай, що стерно мав у жменях блискуче.

Скочив убік корабель, двигнений обоїми руками,

[А ми щосили давай веслами працювать безупину].

Та коли втомлені вже ми до краю були веслуванням,

Так що відмовили вже руки діла, а серце смутніло,

Та, похилившись на лікті, [гребці] голови підпирали,

Потом облиті, і всім дошкуляв докучливий вже голод,

Втім обізвався Анкай і героям усім він відваги

Й духу додав, лагідно до них довшу сказавши промову.

Місце було там плитке; то вони, пов’язавши линвами

[Довгі] дошки, мов кладки, поспускали на море, їй на берег]

Вийшли, і швидко взяли крученими линвами на прив’язь

Свій корабель, як із задньої часті їм линву довжезну

Скинули Арг і Анкай і дали її кінці усім тим,

Що вже у ту хвилю бігцем були повибігали на берег.

Всі похапали й тягли, й рушався корабель морехідний,

Порючи мокрий свій шлях побіля узбережжя плаского.

Ні шепітливий вітрець не повіяв тоді у повітрі

Та не порушив води, славної бурями престрашними,

Але лежало німе [та немов неживе] теє море,

Що зветься «Крайня вода Тегія та Великого Воза».

Примітки

Феміда – богиня права, законного порядку і передбачень, дочка Урана й Геї, мати ор та мойр.

Майотіда (Меотіда) – давньогрецька назва Азовського моря.

Тітон – чоловік Еос, богині ранкої зорі.

Гети – племена, що жили на нижньому Дунаї. В IV ст. до н. е. вони перейшли Дунай і заселили Бессарабію, Валахію та землі понад Дністром.

Муніхія – півострів з портовим містом біля Афін.

…до ріпейських долин… – тобто – троянських долин.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 70 – 72.