6. Гостина в Хейрона

Орфей

Переклад Івана Франка

Лагідний вітер тоді низпіслала [нам] Гера [шановна],

Зевса подруга, й пішло «Арго» вплав по [широкому] морю.

Ті ж до весел [усю ніч] прикладали і руки, й увагу,

Невтомні володарі, й хлюпотало безмежнеє море,

Прищучи піною вверх з того боку судна і з другого.

А як з надморських глибин святий досвіток нам появився

Ген там на сході й зійшла попередниця сонця зірниця,

Що любе світло несе людям, як і богам несмертельним,

От тоді нам і верхи, і хребет, на вітри всі отвертий,

Пелію, лісом покритого, враз показалися над узбережжям.

Тіфій, тоді з обох рук етерно випустивши величезне,

Веслами звільна велів гребти [бистропливучії] хвилі.

Жваво до берега ми допливли, з корабля величезну

Ту дерев’яну драбину у пристань спустили [й скріпили],

Нею ж на сушу зійшли юнаки та спочили від труду.

Ось їздець, [славний] Пелей, до громади їх так відізвався:

«Други, чи бачите той верх, що над усі інші горує

Посередині лісистих шпилів? Там мешкає Хейрон.

Найсправедливший зі всіх він кентаврів, живе ж у яскині, –

Всіх їх Фолоя [свята] годувала та Пінду вершини.

Він правосуддям лише сам займається й лічить хороби,

Іноді ж Фойба кіфару до рук беручи, що її з черепахи

Гермес зробив, чи пискливу свиріль, того ж бога майстерство.

Всім у сусідстві гірцям виклада й виміря правосуддя.

Також і сина мого ще малим злотонога Фетіда,

Як лиш явився на світ, завинула [старанно] в подолок

І на той Пелій лісистий пішла й дала в руки Хейрону,

Щоб у любві його мав, і кормив, і виховував добре.

От сього я забажав тепер бачить [на власнії очі].

Тож, друзі, виберімось до яскині, щоб міг я побачить,

Як поживає мій син, який в нього обичай і вдача».

Мовлячи так, він на стежку пішов, а ми за ним, [хто хтів],

А як [усі ми] ввійшли на [просторе] темнаве подвір’я,

Аж ось простертий лежав на невисокому ложі

Сам превеликий кентавр, підложивши під голову камінь,

Члени простерши прудкі та свої ноги кінські в копитах.

А близ його стоячи, син Пелея й богині Фетіди

Дзвінко на лірі бряжчав, і втішалося Хейрона серце.

А як побачив прихід королів [многих] великодушних,

Весело з ложа стрибнув і дав кождому з нас цілування.

Закуску зараз приніс і напої в амфорах поставив,

А на нерівний поміст накидав [дерев’яного] листя.

Потім сідати велів і на дерев’яних тарелях

М’яса багато наклав свиней та бистроногих оленів,

Потім почав роздавать медовеє вино пугарями.

А як їди та питва наситилися душі [голодні],

Всі заплескали в долоні й веліли мені, щоб з Хейроном

Став я на супір, хто з нас краще грає та краще співає.

Та не подавсь я на те, переміг Імса гордощі} сарам,

Щоб я, молодший, не смів проти старшого в рівню ставати,

Врешті сам Хейрон сього зажадав і мене своїм співом

Змусив також перед ним аапвшатися співом і грою.

Перший [у руки свої] взяв кентавр прехорошу кіфару,

Що її в той час Ахілл ще держав і івіддав йому в руки.

Той заспівав про борню непохитно відважних кентаврів,

Що їх лапіти раз в раз у свойому завзятті вбивали,

Дуже сердиті були на них за їх підмогу Гераклу,

Що у Фолої побив їх за те, що вино йому вкрали.

А після нього вже я, голосистую взявши кіфару,

З уст медоточні слова став пускать мелодійно та стрійно.

Перш усього я почав спів сумний про Хаос безпросвітний,

Як розділилось живло й як повстало високеє небо

Й наділ широкий землі та глибока морськая безодня.

Потім про найстаршого самовладця й мисливця Ерота,

Як він породив усе й порозділяв одно від одного,

І про пагубного Крона та як громолюбцю Зевесу

[В руки] дісталася власть над блаженними всіми богами.

Грав про молодших я теж богів силу та різні незгоди,

Грав про Брімона, про Бакха й гігантів жорстокії вчинки,

Про малоумних людей племена незліченні та роди.

Все оспівав я, і йшов голос мій у яскиню тісную,

І підносили його пресолодкії звуки кіфари.

Двигнулись острі верхи та лісисті й тінисті долини

Пелію, поміж дуби височезні дійшов також голос.

І вириваючися враз з корінням, вони до подвір’я

Сунули, скелі ж собі з верха в верх його передавали.

Звірі, почувши мій спів, хоч і як полохливі, стояли

Перед яскинею, ждучи чогось, а пташня окружила

Хейронові всі стайні, тріпотала крильми й розпускала

Пір’я на вітер, свої забуваючи гнізда [й потомство].

Бачачи сеє, кентавр одурів і рукою об руку

Сильно плескав, о поміст бив копитами своїми грімко.

Та Тіфіс від корабля надійшов і гукаючи кликав

Швидко в дорогу мінійців; тоді теж співать перестав я.

Ті повставали мерщій, і надів кождий з нас свою зброю.

А їздець [славний] Пелей у обійми узяв свого сина,

В голову поцілував та в обі яснозорії очі

І засміявсь плачучи, й радувалась душа у Ахілла.

Потім дарунок мені дав кентавр {дорогий} власноручно –

Пардову шкіру, аби я носив її на його пам’ять.

А як, яскиню вже ми опустивши, далися в дорогу,

Став на виеокїм версі старий [Хейрон] і, руки піднявши,

Став Філлірїдів благать, всіх богів кликать їх іменами,

Щоб тим мінійцям усім дали поворот, почесть і славу

І молодим королям, і тим, що в мужів повиростають.

Примітки

Xeйрон (Хірон) – найвидатпіший серед кентаврів, відомий своєю мудрістю і справедливістю.

Пeлій (Пелей) – лісисте гірське пасмо у Фессалії.

Фолоя – багата лісом височина на кордоні між Елідою та Аркадією.

Пінд – гірський хребет, що відділяв Фессалію від Епіру.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 52 – 55.