4. «Та мав я також два видіння…»

Іван Франко

Та мав я також два видіння

Про теперішнюю війну,

Що, певно, з волі провидіння

На край наш навела ману.

Десь у просторій мов кімнаті,

Якимсь пакованням заняті,

Сидять безмовно українці,

По-їхньому, бач, мазепинці.

Я по кімнаті походжаю,

В роботі помогти не можу,

Бо несвобідні руки маю, –

Та ось, як до дверей підхожу,

Раптово двері розчинились, –

В них молоденький господин, –

Мені здавалось, царський син,

З вели[ки]м розмахом вбігає.

На нім воєнна форма довга,

За ним солдати, знай тіснили, –

Чути, як «сапогами» човга

Численна рота в коридорі.

Усі війти в кімнату скорі,

Та моментально зупинились

В дверей тісненькому запорі,

Лиш молод провідник впадає,

На мене грізно поглядає,

А потім до своїх: «Ура!

Потянем за государя!»

І шаблею дає їм знак

Немов: «Рубите их вот как!»

І враз мов із провідника

Зробилась утла тінь яка:

Він посинів, поблід і зник –

Такий завзятий провідник!

І вся ватага як стояла,

Мов здута, враз щезати стала, –

Ніхто ні слова не сказав,

Мов [хто] на таблиці змазав.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 217 – 218.