5. «А другий раз було село…»

Іван Франко

А другий раз було село,

Мов щось знайомеє було,

Мов рідний та нерідний дім.

Та не було нікого в нім.

Стояли скрізь пусті хати.

Та поміж ними солдати,

Усі у сірому ходили,

Людей у кошики садили.

Ті кошики на колісцях

Котилися униз стежками,

І люди їхали кудись – не страх,

Питали лиш: «Що буде з нами?»

«Вот посидите!» – се було

Одно, що вміли їм сказати

Ті, що веління їм прийшло

Людей в ті кошики саджати.

Та сам при дверях я стояв

Незнаного якогось дому,

Ховався мов від тих прояв,

Невідомих в селі нікому.

Нараз іздалека мене

Старший побачив у шинелі,

До мене зараз так і гне:

«А вот вы где! И захотели!»

І на підвладних замахав

Він шаблею: «Сюда! Сюда!»

Зі всіх боків пливе їх плав…

«Ось, – думаю, – буде біда!»

Старший на мене показав,

Та вже ні слова не сказав, –

Щез, і сліду по нім не стало,

Мов хто на таблиці змазав!

І всі ті, що при нім були,

Так само парою пішли, –

Чи много їх було, чи мало, –

Й сліду ніякого не стало.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 218 – 219.