2

Іван Франко

Нема гори без узгір’я,

Нема двора без подвір’я,

Так у осіб уважених,

На покуси наражених,

І високо поставлених,

А здібностей позбавлених,

Потребою великою,

Найтоншою притикою

Являється муж довір’я.

Відки й як він являється,

Ніхто на тім не знається;

Він сам ледво визнається,

Як з вірителем зійдеться,

Хоч він, мов до центра свого,

Довго тяготів до нього.

Зразу, мов чужий, являвся,

Мов нова звізда, ховався,

Потім в спосіб невідомий

Знов являвся, мов знайомий,

Перекине два-три слова –

І здається його мова

Якась рідна, близька, мила.

«Я з ним також говорила, –

Обізветься дама серця –

І представте, що за сила!

І вам знаться з ним прийдеться!

Часом день, а часом рік

Від такої мине стрічі,

Поки хтось немов у вічі

Кине: «Але ж і на лік

Не знайдеш у всій Росії

Для сеї власне професії

Ні пророка, ні месії,

Так достойного другого.

Ні, немає понад нього!

На таке велике діло,

Що якраз у нас наспіло,

Самонужнейший чоловік!»

Тут почнуться коннівенції,

Контроверсїї й диференції,

Контраданси й конгруенції,

Компетенції й конференции –

А тут і титул ексцеленції!

І ні з м’яса, ані з пір’я

Виринає муж довір’я.

Так на грунті православ’я,

Царо- та самодержав’я,

Острого націоналізму,

Морального нігілізму,

Вискоків капіталізму,

Вибриків алкоголізму,

Фанаберій гетерізму,

Пострахів мілітаризму,

Вистрілила іскра скора,

Розгорілась в метеора,

Стала ясна, мов зоря,

Біля руського царя.

Сю зорю по чім пізнати?

Можемо підставу мати

Її влучно й безпомильно

Графом Бобринським назвати.

А вдивляючися пильно

В її зоряні прикмети,

Скажем також безпомильно,

Що прикмети се – планети.

В Петербурзі вона сяє,

Відти й світла набирає,

Та тут його по-славянськи

Петроградом прозиває.

Не чужа вона й Москві.

Як столиць в Росії дві,

Так дві сили центральнії

В своїй борні фатальнії

В Петрограді і в Москві.

А хто в руського царя

Все довір’я хоче маги,

Мусить у обох столицях

Усе добре потрафляти –

І в салонах, і в полицях

Без смолоскипа й ліхтаря,

Два розуми в голові,

У грудях два серця мати.

А як блисне у Києві,

То не згасне й у Млієві,

Тут він «велій во пророцех

На западех і востоцех».

Мазепинству задасть чосу

І віщує «во всю прыть»:

«Малорусскому вопросу

Никогда у нас не быть!»

В Празі блиснув метеором,

Всеросійським авреолом

Весь осяяний, затьмив

Очі всіх; недовго бавив,

А велике диво справив:

В ласку поляків приймив.

Ось мов ангельськії хори,

Польсько-папські матадори

По правилам етикети

Пишні вряджують бенкети

У Кракові та у Львові;

Прехороші, пречудові

Були там обіди й вети,

І обруси, і сервети,

І «plotkanki poobiednie»,

І «te Sławy dzieci biednie».

У препишних легких строях

Похожали по покоях.

А головні матадори,

Газетярі й професори,

Wasylewski i Głąbiński

І do spółki z nimi Grabski,

Хоч і пили не «здорово»,

А давали чесне слово:

«Zniszczymy żywioł rusiński,

Wypędzimy żywioł szwabski,

A z Rossieją-matuszką

Zasiądziemy pod gruszką

I z Czechami pospołu

Czarnego zjemy wołu»

Навіть на Угорській Руси

Настрожив грізно вуси,

Ім’ям престижа царського

Проти звірства мадярського

Шумно заложив протест –

І за се одержав хрест.

А ось як війна настала,

Царська воля показала:

«Милой друг мой, светлой граф,

Вот те первой параграф:

Ты генерал-губернатор,

Первейший организатор

Подъярёмной той Руси,

Которой обер-патроном,

Дирижёром и преконом

С давних пор у нас еси.

Мою власть ты к ней неси,

Всех врагов, как груш, тряси,

Подъяремну Русь спаси!»

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 229 – 233.