5
Іван Франко
Своїй вольній вдачі вірний,
Шереметев безпримірний
Дивувався, що той Львів
Та такий вже дуже смирний;
Зразу за дрібні дрібниці
Загрожував шибениці –
Тисячорубльові кари
І кроваві будив мари.
«Чим ті люди себе тішать,
Що Росія якась мати? –
Конче треба стрілять, вішать,
А то як же панувати?
І хто буде шанувати?»
І в недільную годину
Раз устроїв стрілянину
До жидівських він вікон;
Зразу тільки дірявили,
Потім життя позбавили
Жидівських зі сто персон.
А щоб вільно бушувати,
Забажав відразу мати
Також власний самохід;
Дав в газетах друкувати:
Хто має такий продати,
Хай до нього знайде хід.
А хто має і тримає,
Власті віри не діймає,
Буде вкараний як слід.
Та вже тим не збагатиться,
Життям власним поплатиться
І втеряє самохід.
Були в Львові принципали,
Що вже самоходи мали,
Хоч було ще мало їх;
Як заяву прочитали,
Перед графом усі стали:
«Беріть, пане, нас усіх».
Розуміється, граф строго
Наказав всі до одного
Зараз у казну віддать,
Собі ж узяв щонайкращий,
Ще й шофера, що найм’якший.
Трафилася благодать!
Такий шофер, як машина!
Їсть і п’є лиш, як дитина,
Говорить немов не вміє,
Лиш руками розуміє
Так машину кермувати,
Що, здається, шибувати
Жоден птах отак не може
З таким шофером гуляти,
По повіті штурмувати,
Вздогін гнати – чудо Боже!
І тут йому комісія –
Secretissima місія
Від саміського царя:
«Як лиш ранішня зоря
Наді Львовом появиться,
Самолично відправиться
В Перемишль, де має стати
Повен архіблагодати,
Ще безславний генерал,
Що в той сам день у полуднє
Діло викона пречудне,
Вище всяческих похвал, –
Перемишль з одного маху,
Без страт, крові, бою й страху
В руські руки захватить.
За се йому дар корони
Рублів злотих два мільйони
Шереметьев заплатить».
Шереметьев стрепенувся.
Троха сумнів навинувся,
Та – від самого ж царя!
Тож як ранішня зоря
Наді Львовом зайнялася,
Пара їх уже неслася
Самоходом битим шляхом.
Вже минули Городок
Засів шофер передок,
Машину держить-рядить,
Граф у масці ззаду сидить,
І ніхто його не знає,
Куди почвір поспішає.
Ось російськая сторожа.
Здалека ружьо готує,
Але зблизька салютує,
Бо се царська, не ворожа
Поїздка, – пізнати й зараз.
Невеличкий був амбарас,
Коли крайнюю сторожу
Близ Перемишля минали,
І вже міську огорожу
Недалеко розпізнали.
Але шофер не рухнувся,
Також граф не схаменувся
До жодної репріменди;
Шофер краєчком Підгір’я –
Також чийсь-то муж довір’я,
Круто закривленим луком
З невеличким фуком-гуком
Ось домчав його без слова
За годину і зо Львова
До австрійської коменди.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 236 – 238.