22 – 23.02.1879 р. До О. М. Рошкевич

Люба моя, Олю-серденько!

Іно-що скінчив я перевід Геккеля «Відки взялися люди на землі» і, відітхнувши легше, сідаю, щоб бодай зачати лист до тебе, – завтра скінчу і дам на пошту. Твій лист дуже мене втішив, а особливо порадував мене твій ясний і розумний погляд на цілу історію наших «пахаждєній». Так, серденько моє, треба дивитися на життя, так треба дивитися передовсім женщині, а ще женщині образованій і емансипованій від нашого звичайного вузькоглядства і передсудів. Ти знаєш, що такою женщиною я все уважав тебе і гордився твоєю любов’ю з тої причини (…) – се твоє слово, – wie interessant doch das Wort klingt! (…) Und was mag in einer Mädchenbrust geschehen, wenn ein junger Mann spricht (…). Але що се я пишу! Ти готова подумати, що я «стратив поважання» або щось подібного, – а я хтів би тільки, як той Черниш[евський] каже, «панєжиться». Може бути, що мені се не до лиця, і для того мої ніжності виходять все якісь медведюваті, ні, краще – валилуваті. Хіба не правда?.. Але що ж, nimm mich hin, wie ich bin! Ти ж і сама казала, що якби я був не той, що є, то ти би й не любила мене.

А в нас, серце, нового нема ніц, тільки на Заході чорні хмари, та не знати, чи буде з них грім, чи ні. Ах, трохи не забув. Haben wir einen reizenden Gast gehabt! Правда, коротесенько, ну, але що ж робити? А справді хороша «баришня», круглолиця, – того типу, що панна Міня, тільки – не уриваючи панні Міні краси – краща від неї. Голос ніжний, а при тім рішучий, усміх «ачараватєльний». Їхала з Жен[еви] до рос[ійської] границі і вступила до нас по П[авли]кові папери. Тер[лецький] знає її ще з Відня, де була, бачу, на курсі акушерії. Українка, але говорить по-московськи. Тільки ти не думай, що я закохався, – се було б трохи занагло, – in zehn Minuten wird man sich doch nicht verlieben, oder wie denken Sie, Madame?

Друга стара новина в нас та, що на гроші сухоти зайшли. Ну, але сьому тільки одна рада, ждати листоноші, котрий дуже добре вміє такі речі приносити запечатані в коверті, – шкода тільки, що досить рідко. А тепер урву і піду с-с-спать.

Неділя рано

Любцю моя, як то гарно, скоро встанеш, сей час перша думка, перше слово о тобі, а ще краще – до тебе! Але гов! Щоб не запускатись у філозофування про «колись було», розповім тобі, що мені сеї ночі снилося. Між іншим бачиться мені, що я в тюрмі. Казня, правда, огромна і уладжена з великим комфортом – підлоги восковані, коври по підлозі і пр., – зі мною є ціле якесь товариство – панове, дами. З панів пізнаю лиш одного – бувшого професора, а тепер депутата Охримовича. Балакаємо весело, сідаємо до обіду – двері отвираються, і злодії вносять арештантський хліб. Мені стало не рехт. Я немов пригадав собі, що маю сидіти 6 місяців, і думаю собі: ов, се погано, прийдеться знов пересидіти весну і літо, а я маю навесні бачитися з Олею. Та й ще коби хоть було що читати. І вже-м напівпробудився, а все ще журюся, – аж тут отвираю очі – ах, ти! Сонце світить, ясно, гарно на дворі, сніг блищиться насупротив на дасі, – я ще на волі!

Ну, але се, прецінь, послідній мій лист до Іваниківки, і хто знає, коли буду відтак міг написати до тебе. Так, значиться, треба би якось закінчити тоту окрему періоду нашої переписки. Ти тямиш, як я перший лист до тебе написав – повен питань, на котрі, розуміється, відповіді не швидко діждався. Ось тепер прийшла мені думка написані до тебе лист, але повен просьб. Просьби сі я хотів би розложити по пунктам, та не знаю, чи набереться тих пунктів більш як 3. Впрочім, wie heisst? – стрібуймо!

1. Дуже би було добре, якби ти, приїхавши додому, засіла вечорами до писання ескізів або повісток. Те саме панну Михайлину проси. Скажи, що на папері ще ліпше видавалось би «Михайлина Рошкевич», – але се, впрочім, буде залежати від її волі. Шкіци ваші будуть друковані в «Громаді», котрої галицьку часть ми редагуватимем тутка. Ті записочки п[ід] н[азвою] «Підслухане», котрих ти назбирала кілька, я також зведу вкупу і надрукую між вістями з Галичини. Будь ласкава якнайбільше таких штучок посписувати, особ[ливо] про Ів[а]н[и]к[і]в[ку]. А крім того, я прошу, зачни свою життєпись або як можна докладний опис твого (внішнього і внутреннього) життя у Проскурницьких. Се буде цікава штука.

2. Не забувай також при спосібності про «L’Assommoir». Якби могла бути по святах великодніх готова перша частка (перший капітель), то пришли, а ми надрукуємо в «Дрібній бібліотеці». А може б, ліпше на початок «Abbè Mouret»? Впрочім, як зачата «Assommoir», то вже не відривайся – нам все одно, чи одно вперед надрукувати, чи друге. А друкувати будем частками, так, щоби один зошит виніс 1 – 2 аркуші. Я думаю, що розділи у Золя якраз такого об’єму.

3. Слова, фрази і прикладки народні списуй – се все, що ти тепер привезла, матеріал дуже цінний, шкода тільки, що много слів у піснях випунктовано, а я їх не можу дорозумітись. З весною я пришлю тобі обширніші табельки до статистичних обрахунків, а тепер подаю лиш се одно: про помешкання. Ходячи весною на спацер по Лол[ину], обрахуй, 1) скільки є хат (де живуть люди), 2) скільки прочих будинків і яких, 3) описати б докладно, як виглядає хата порядна, як середня, а як убога. При описанні треба взяти звагу на 1) скільки вікон і які вони великі (треба змірити докладно довготу і ширину), 2) який простір усередині, 3) як високо стеля, 4) який поміст, 5) яка піч, 6) які прочі знаряди, 7) які двері, 8) сіни, 9) стріха, 10) комин і пр. Далі треба докладно посписувати, скільки люду мешкає в кождій хаті (Vieh und Schweine eingerechnet під осібною рубрикою). Се найліпше, зроби собі такий регістер всіх хат з поіменуванням газдів і відтак поволі доповнюй одного за одним. Панна Міня і служниці можуть ти в тім багато допомогти.

Незле би також було, якби-с могла посписувати страви, які їдять день в день багатші ґазди, які середні, а які біднота. Думаю, що таке завдання, хоть, може, трошки потяжке, буде дуже вдячне для тебе, бо покаже ти докладніше той світ, котрого з попівства дуже небагато і дуже неясно видно. А при тім се буде коммоція і припочивок по других роботах. Якби-с могла ще перед великодніми святами описати мені в такий спосіб бодай одну-дві хати (одну найбіднішу, одну найбагатшу) з їх мешканцями, то був би-м ти дуже вдячний, бо міг би-м використати той матер’ял до вістей з Галич[ини], котрі маю слати ід святам до Женеви. А сесю інструкційку, котру я тобі тут (пункт 3) списав, ти перепиши собі для пам’яті і після неї возьмися до діла, вважаючи, розуміється, більше на докладність самої речі, ніж на сесю інструкцію.

4) Чи не могла б ти сей час по своїм приїзді прислати мені (на Славкові руки) Wacława z Oleska пісень, бо мені їх дуже треба. Висилай під перепаскою, так, як газету.

Се би було все. Помимо найщиршої волі більше жадань чи просьб осібних до тебе не маю, бо такі штуки, як «не забувай», а «пиши», а «любити не перестань» і т.д., – се такі речі, о котрі ніщо просити. Sie sind ja selbstverständlich!

А тепер про наші новини. Олеськ[ова] ще нема, ані не пише нічо – мов у воду втонув чоловік. Бандрівський колись тут подав таку гадку, чи не могла б ти приготуватися дома до екзамену на другий рік семінарії уч[ительської]. Я вивідаюся, яких там треба наук, і напишу тобі. Може, якби-с здала на другий рік, то татко взяли б та дали тя на третій сюди, – und das wäre ja schön. Якби-с мала охоту стрібувати, то напиши, – я би вистарався о книжки, а математику треба би відтак з ким перед екзаменом (з Олеськ.) переробити, якби-с сама не могла.

Хотів би-м докінчити сього паперу, щоб не лишилося нічо білого, – але годі, ні про що цікавого писати, а балакати пусте боюся. Так, значиться, прощай натепер, моя зірочко! Цілую тя щиро-щиро в твої очка і в усточка et caet.

Твій Іван.

«Літератури» Др[агоман]ова посилаю 2 прим[ірники] під перепаскою.

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 107 – 111.

Датується за відповіддю О. Рошкевич на цей лист, писаною у п’ятницю 28 лютого. Попередні субота і неділя припадають на 22 – 23 лютого.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1203.

Геккель Ернст-Генріх (1834 – 1919) – німецький біолог-дарвініст, дотримувався матеріалістичних поглядів на природу, боровся проти релігійно-ідеалістичного світогляду. Роботу Геккеля «Über den Ursprung des Menschengeschlechtes» I. Франко переклав і видав 1879 р. під назвою «Відки і як взялися люди на землі?» як третій випуск «Дрібної бібліотеки».

їхали з Жен[еви] до рос[ійської] границі… – Очевидно, про цю саму особу писав М. Павлик у листі до І. Франка від 28 – 30 жовтня 1879 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1604, с. 517 – 524] Можна припустити, що йдеться про Ольгу Василівну Гортинську (1855 – ?), сестру народовольця П. В. Гортинського, добру знайому М. Павлика і М. Драгоманова, яка вчилась на медичних курсах у Петербурзі, а потім завершувала медичну освіту у Швейцарії. Після повернення до Росії у 1883 р. працювала лікарем і тривалий час перебувала під таємним наглядом поліції.

Проскурницькі – родичі Рошкевичів, попівська родина в селі Усті над Прутом (Снятинського повіту), в якій Ольга жила кілька років і виховувалась під наглядом домашньої вчительки-німкені.

…до вістей з Галич[ини], котрі маю слати ід святам до Женеви. – Франкові дописи в «Громаді» не друкувались.

Чи не могла б ти… прислати мені… Wacława z Oleska пісень… – Йдеться про збірку Вацлава Залеського (1799 – 1849) «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego», 1833, у 2-х т.

«Літ[ерату]ри» Др[агомано]ва посилаю… – Очевидно, йдеться про доповідь М. Драгоманова, подану на літературний конгрес 1878 р. в Парижі, – «Українська література, проскрибована урядом російським», яку І. Франко видав 1879 р. у Львові як другу книжку «Дрібної бібліотеки».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 162 – 166.