Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

18.10.1879 р. До М. І. Павлика

Львів Львів, дня 18/Х 1879

Коханий!

Нині одержав Ваш лист. Рукопись про «Батьківщину» одержав кілька день тому назад; вона є досі ще у мене. Аж нині (в неділю) я звідувався про редакцію, але не застав Романчука дома. Піду другий раз, скоро буде вільний час, – а як знаєте, у війську, особливо тепер, вільного часу небагато, а хоть і пускають, то звичайно в такі часи, коли Ром[анчука] годі застати. Письмо я читав і, як мені здається, його редакція ніяким способом не надрукує, раз, зо страху перед поліцією, по-друге, зо страху перед публікою, а по-третє, й тому, що письмо се зовсім не підходить під програм «Батьк[івщини]», газети політичної для народу. Однако я стрібую вказати Вашу статтю Ром., побачу, що він скаже.

Вже з того, що-м сказав, Ви, може, добачите, що забрати «Батьк.» в свої руки молодежі не мож, бо вона – власність одного приватного чоловіка. Так само Ви, оскільки я знаю, помилилися, добачивши в ній перо Б[еле]я, – він зовсім тепер зайнятий офіцерським екзаменом, – а впрочім, був би сказав, якби що писав до «Батьк.».

Як на мою гадку, то ліпше бути дати «Батьк.» йти своєю дорогою і ждати, що буде в ній далі. Ром. і так до співробітництва не всякого допустить, а що хто напише, то він не перепустить без цензури. Так що тут яке-небудь вліяння з нашого боку – окрім хіба писання дописів статистичних та вістей про життя народу – зовсім неможливе.

Щодо «Правди», то саме нині – і давніше вже – чув я, що з кінцем сього року вона конає і погрібається. Збирались просвітяни видавати газету політичну кілька разів на тиждень, але, бачиться, і з того нічо не буде. Деякі прямо кажуть: заперестати з на 6 місяців усякого періодичного видавництва, а відтак чень-ді людям навкучиться без газети, то самі будуть її допоминатися. З того можете вивести, як тут високо настроєні думки наших лібералів, т. є. як вони поспускали носи, не вигравши нічо своїм, як самі признають, «трохи нетактовним» поступуванням в житті і літературі.

Ось гарна пора для нас – стати наперед з «Новою основою», – коби тільки була можлива річ її видавати. Я вже сам не знаю, куди вдаватися, до кого калатати, де жебрати, – скільки куди пишу, ніхто й слова. А молодіж хоть дає, що може, та все ж таки сього дуже мало. А тут ще мені се військо зв’язало руки – треба пильнуватися, не швиндатися та не рипатися. Пишу нині до Тульчі. Де Вовк?

«Nicponia» я відобрав давно з ред[акції] «Tygodnia» – лежить у мене. Родоць казав, що не може друкувати задля того, що польська мова кепська в переводі, а повість сама вийшла б цікава. Переднє слово Ваше трохи попутане, особливо початок, про реалізм і натуралізм. Щодо того, щоби львівські академіки видали «Nicponia» своїм коштом, то я говорив з деякими поляками: приватні не можуть, бо тоті, котрих я знаю, сама вбожина; а товариства ніяким світом сього не зроблять. Хіба що би-м дав переробити перевід, може, прийме «Tydzień».

Ви, бачу, згадуєте в посліднім листі ще про якісь рукописи, прислані мені. Крім тих двох («Nicponia» і «Про Батьківщину»), я послідніми часами не получив нічо.

Związkowa drukarnia тепер, як, може, знаєте з «Pracy», під зарядом Тодшіндлера. Ланге не хоче видати, доки не заплатимо решти (150 р.) за «Молот».

У гісера я був ще геть-геть, заким получив Ваше письмо, і розповів йому все на розум. Діло, впрочім, не таке страшне, як мальоване; зруйнувати го ніхто не зруйнує, бо довжникові він дав у застав якісь свої папери цінні, а скоро вийде Маньк[овський], то, чень, і гроші му віддадуться. Впрочім, шлю нині до Тульчі те, що Ви прислали мені.

З товариством послугачів діло також, по-моєму, стоїть трохи косо. Вже се одно повинно було звернути й Вашу увагу, що директор Якубовський! Але се ще нічо, се байка. Сам він звабив сотки людей до товариства фальшивими обіцянками, що най тільки записуються і дають по гульденові вступного, то незадовго кождий дістане задармо 10 гульд[eнів] запомоги і т. д. Впрочім, се міг бути звичайний, хоть і нечесний маневр. Але заждіть на статути. Я ще їх не бачив, тільки-м чув від одного нотаріального диюрніста, котрий мав їх при протоколяції нотаріальній під руками, що статути уложені дуже хитро і що директор буде скуб робітників. Для того, надіюсь, Ви усправедливите трохи прихолодну замітку в «Pracy» про се товариство. Скоро дістанем статути, помістимо їх розбір. Тільки ж на всякий спосіб ми заохочуєм робітників до приступування, бо в разі, якби показалися якісь микитчення з боку директора, невелика річ буде загальним збором відсунути його пріч і переробити статути по-свому.

Щодо Анни, то від неї я ще не маю звістки. Озаркевич був у неї вже по її повороті додому – казав, що здорова і вчить дівчат шити та читати по-давньому. Сими днями я написав до неї нове письмо. Скоро що буде, донесу Вам. Вона з тюрми вийшла здорова і не змарніла.

Щодо Вашого повороту, то мені здається, що Ви задержитесь ще сю зиму в Ж[еневі], аз весною, коли се бути мусить, вертайте. До суду тепер мені йти ніяк. Одно тільки: там є між книжками щось дві книжки «От[ечественных] зап[исок]», прислані з Києва на Ваше ім’я зараз по Вашім від’їзді. По процесі Анни я був у Будз[иновського] і просив; той офукнув мене і каже, що віддати міг би їх тільки Вам або мені тоді, коли буду мав від Вас повномочіє. Отож якби від Вас прийшло таке повномочіє, то при тій спосібності я міг би розвідатись і о то, що Вам треба. Чи, може, ліпше би було, якби Ви написали подання до суду і прислали го до мене, а я би передав, – а ні, то хоч би й Вам самим прямо подати. Тільки здається мені, що все се дарма, що до Косова вас не пустять сидіти, особливо задля Вашого листа до сестри, котрий був читаний при розправі.

Здається ми, що-м повинен Вам розповісти надокладь діло Ольги. Досі я не зробив того, бо завсігди, коли-м тільки згадував о тім у листі, в Ваших листах я бачив короткі і неохотні слова, немов уся тота справа осточортіла Вам. Воно потрохи й справедливо, бо, як самі знаєте, справа йшла такими викрутасами та манівцями, що осточортіла б і не знати кому. Вона й тепер зовсім ще не прояснилася та не втихомирилась. Я, з свого боку, стараюсь зовсім не думати нічо о тім, та й, правду кажучи, не до того ми за вічними «Habt acht», «In die Ballanz», «Schultert» та «Doppelreihe rechts um!»

Бувають такі хвилі, коли мені здається, що й давня любов щезла ми зовсім з гадки, – і воно би було для мене велика благодать. А часом то щось пече та коле, мов жаль; давніше – гостріше, тепер – менше. Як сама Ольга – не знаю. Впрочім, може, Ви в жіночих ділах більш битий та й краще розберете, де правда, – так ось я посилаю Вам її послідній лист помимо її заказу, щоб його «не пускати в курс». Мені при всій симпатії до сеї людини здається, що її писання декуди трохи фальшиве, – а впрочім, кажу Вам, не можу собі й досі вияснити, що з того буде і до чого вона прямує.

Справоздання сеймові отсе переглянув. 1868 нема. Напишу до Відня до Остапа.

«Jahrbuch» я купив – тепер пішов по руках. «Рухи» подобались у нас людям, і я думаю, чи не мож би, як буде у нас «Н[oва] осн[ова]», та завести також таку рубрику рухів соціалістичних та робітницьких у різних краях. Головна була б річ добути кореспондентів, що Вам, може, прийшлось би легко, а така хроніка зацікавила б людей дуже.

Кінчу і цілую Вас сердечно.

Ваш Ів. Ф.


Примітки

Вперше надруковано: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 148 – 152.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1484.

Рукопись про «Батьківщину» одержав… – Йдеться про критичний відгук М. Павлика на перший номер «Батьківщини»; залишився ненадрукований.

Романчук Юліан (1842 – 1932) – один з лідерів «народовців», редактор газети «Батьківщина».

«Nicponia» – новела Н. Д. Хвощинської-Зайончковської.

Родоць – псевдонім польського письменника Миколи Бернацького (1836 – 1900).

Діло, впрочім, не таке страшне… – Йдеться про гроші, які були передані через директора польської друкарні Антона Маньковського ливарникові Фердінанду Альбрехту на виготовлення шрифтів для нелегальної друкарні, яку мали закласти в Одесі, та придбання друкарського устаткування. Ф. Альбрехту було заплачено не всі гроші, і він домагався, щоб йому повернули решту.

….посилаю Вам її послідній лист… – Йдеться про лист О. Рошкевич до І. Франка від 1 – 2 жовтня 1879 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1604, с. 663 – 568).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 217 – 220.