Поч. 06.1879 р. До О. М. Рошкевич
| Поч. червня 1879 р. Львів |
Люба моя, кохана Олю!
Саме що получив твій лист, відписую на місці, хоть рука ми дрожить, дух запирає, – ах, буду старавсь коротко.
Люблю тебе, тільки не так, як давніше, а сто раз сильніше, сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що й ти скомпрометована, як я, що й ти терпиш. Ти кажеш, що ми, мужчини, судимо остро, – може бути, але я тепер нічо-нічо не хочу судити, я тепер себе і все кладу в твою руку – роби, як знаєш, як думаєш. Рішайся і будь переконана, що я все буду тебе любити, і вічно буду тобі вірний, і потрафлю для твого добра так само терпіти, як ти для мого. Рахуючи, вважай мене не чоловіком з живим серцем, а одиницею. Не вважай се за іронію! Я знаю, що в важнім разі я би потрафив так само не зважати на твоє серце і вважати тебе такою ж одиницею і нічим більше. Вважай, що моя доля – вітер в полі і що хто знає, куди мене кине. Вважай, оскільки різниця межи долею моєю і Оз[аркевича], і рішай. І зваж ще одно, – впрочім, ні, погоди. Прочитавши сесь лист, напиши мені, як рішаєш, – а тоді будемо далі бесідувати. Коли б ти рішилась за Оз., то я буду мав один варунок, – не бійсь, не страшний.
До Оз. я написав, як ти, певно, будеш уже знати. Не знаю, чи получиш лист, котрий я вислав на ім’я Пол[янського], – як ні, то байка.
«Assom[moir]» приготований до друку і швидко буде друкуватись. Присилай далі. Повірок від Сл[авка] не одержав. Прощай! Цілую тя, серце моє! Твій навсігди!
Ів.
Відписуй на Емі[лію] Го[родиську]. P[oste] r[estante].
Примітки
Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 120 – 121.
Датується орієнтовно за змістом попереднього і наступного листів, згадками про друкування «Довбні» тощо. Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1206.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 186 – 187.