13.03.1879 р. До О. М. Рошкевич

Кохана Олю!

Довго, дуже довго ждав я твого листа. Надіявсь, що, як-єс обіцяла, напишеш до мене перед своїм від’їздом з Іван[иківки], але дарма. Впрочім, се не важно, а важно те, що у тебе діло благополучно. Дуже мене се тішить, і думаю, що хоть татко пізніше й дізнаються, то час затре вразливість. Але й сього не треба.

Пиши мені як можеш найчастіше, хоч би й я не міг тобі так часто відписувати. Що назбираєш з матеріалів або напишеш сама – присилай по кусникові в листах. Особливо добре би було, щоби-с тепер попри читання і оригінальну роботу взялася до «L’Assommoir», котрий хтів би-м на весну зачати друкувати наперекір нашим українцям і поліції.

Нині для мене був день не зовсім хороший, бо саме кілька минут перед одержанням твого листа я довідався, що поліція сконфіскувала мій перевід Геккеля. Се скандал, і я маю надію, що мені віддадуть увесь наклад, – а ні, то будем писати і кричати по газетах. Чи сяк се буде, чи так, я все-таки думаю друкувати «Дрібну бібліотеку» дальше, с. є. в слідуючім зошиті Байронового «Каїна», а як мож найшвидше Золя. Присилай, любко моя, по кусникові по скільки зможеш, і то так, щоб якнайшвидше зібрався перший розділ. А щодо твоїх і Мініних оригінальних праць, то вони, як сказано, напечатаються в Женеві.

У мене, впрочім, нема нічо нового. Von Aussen не чувати нічого, окрім, що саме нині приїхав п. Олеськів, котрий дуже жалує, що не бачився з тобою, і каже, що вже кільканадцять раз ладився писати до тебе величезний лист, але все напише та й підре. Ей, щось-то не просто з моста!.. Ти мені тут далі поочаровуєш всіх хлопців, так що кождий, замість робити що пригідного, буде писав до тебе листи і відтак сам дер, що написав!

Одно в нас недобре – се грошові обставини, – ну, та цур їм! П[авлик]ова сестра сидить тут в арешті, а я не знаю навіть, за що і під котрим судією, як дізнаюся, а грейцари будуть – то хочу піти до неї на візиту. Ось також нещастя ся дівки чепило! Не дають лихі вороги дихати на світі!

У нас на університеті курс кінчиться позавтру, так що тепер я вже можу уважатися укінченим академіком. Терлецький радить мені записатися ще на один курс, щоби-м мав право сидіти у Львові. Думаю, що се не зле, тільки грошей дещо коштує.

Се всі новини, які мав я тобі сказати. Та й що в мене за новини! Християнин сидить та пише, читає і годі. Що ж, гадаю, ти не загніваєшся, як я з тим ураз і закінчу се письмо. Не гнівайся, солодка моя Олю, бо тою проклятою цитриною так гидко писати – чоловік мусить сліпати, щоб не згубити сліду, а поки що, то й усі мислі з голови чорт побрав. Як буде мож по людськи, то я відплачу тобі за се коротке письмо. А при тім у мене ще нині й роботи й гризоти по поводу тої навідженої конфіскати, так що й придумати годі, о чім з тобою говорити. Ах, коби-то ти тут була, коби я міг раз у раз дивитися на твоє личко, в твої ясні очі, то до мене не приступала би така погань, як тепер! А то що зробиш?

Прощай, моє серце, моя люба-люба Олю!

Цілую тя сердечно.

Твій Іван

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 112 – 113.

Датується М. Возняком у його статті «Автобіографічний елемент в оповіданні І. Франка «На дні» («Радянське літературознавство», 1940, № 5-6, с. 118) на підставі дати конфіскації поліцією перекладу Е. Г. Геккеля – 13 березня 1879 р. В оригіналі датується 13 лютого.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1211.

…в слідуючім зошиті Байронового «Каїна»… – Франків переклад поеми англійського поета Джорджа Гордона Байрона (1788 – 1824) «Каїн» вийшов у 1879 р. у Львові як четвертий випуск «Дрібної бібліотеки».

П[авли]кова сестра сидить тут в арешті… – Г. Павлик було заарештовано 30 січня 1879 р. Приводом для арешту стали книжки (12 примірників забороненого «Молота»), надіслані їй із Львова М. Павликом 20 січня 1879 р.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 166 – 167.