Кін. 06.1879 р. До М. І. Павлика

Коханий!

Я йно-що збирався писати лист до Вас, коли получив Ваше письмо і статтю. Статті про гімназію і про попів будуть незадовго готові, поки що я не писав нічо, бо формально одурів і зідіотів тут серед усякої погані. Цілими днями лежу або ходжу і проклинаю все, а до жадної роботи не можу взятися, хоть гинь. Моя лолинська історія, богу дякувати, кінчиться і, як всі правдиві історії, сумно, сказав би-м трагічно. Щоб вам потроху дати пізнати «смятеніе во языцѣх», котре закаламутило лолинські води і помогло в них виловити рибу, я пошлю Вам лист Ольги враз із другими матеріалами статті про попів.

Тепер у «Дріб[ній] біб[ліотеці]» друкується «Довбня» І, II розділ, у сьомій книжці вийшов початок Лавеле, стаття, думаю, не менш важна й самого Ланге. «Пчоли» наробили тут розруху – люди, про котрих сього годі було подумати, почувають симпатію, другим починає відкидати; може, зберу деякі матеріали, то вам зашлю яко факти патологічні.

Наші люди розохочуються – рішили восени зачати видавати газету напрямку вже зовсім рішучого, хоч у границях дозволених. Іде о те, щоб подати азбуку науки (економії і природн[ичої]), притім повісті і критику. Газета має зватись «Нова основа» і перейняти прояснені новими добутками традиції «Друга». Правопись інтернаціональна в такий спосіб, що редактор (Жидовський) від себе пише етимологією, а статті як хто напише, так і містяться, а пишуть всі, розуміється, правописсю нашою. Об’єм 2 листи, виходити має два рази на місяць. На початок обіцяно зложити звиш 150 р., і на вакаціях має збиратись передплата. Редактор звісний Вам, чоловік тихий, незнаний (що главноє), розумний по-своєму і наш; у роботу комітету мішатися не буде.

Я думаю, що зараз же зразу почне міститися систематичний виклад економії після Чернишевського і Маркса, хроніка наук природничих і відрубні розправи по спеціальним питанням (переводи), а з повістей або щось з Діккенса, або «Підлипняни» Решетникова. Золя друкується в «Дріб. біб.». Статтю про Оуена переводить один чоловічок-поляк, але готова буде аж з кінцем липня, бо тепер не час. Ані Кост[ецький], ані Подол[инський] (січовик) не хтіли переводити.

Про злуку «Січі» з «Осн[овою]» написав я кілька заміток, котрі друкуються в «Правді», – тільки дуже Б[арвін]ському не рехт, бо написано досить різко, – але містить, бо підписано «в імені одної часті галицької молодіжі», – тільки, щоб таки по-його було, змінює різкі слова, і то не так, як я пропонував (ідіот – на д[октор] прав, нечесний – на високопреподобний, а глупий – на будущий проф[есор] університету), а якось там по-свому.

Д[обродій] Барв[інський] друкує тепер у «Правді» страшне сокрушеніє Драгоманова, але то таке сокрушеніє, що ви всі там і не стямитеся, побачите! Я дуже тішуся, що вам хоч раз «наші» досадять порядно, – а! А то геть-геть забрали нас під свою диктатуру і запрягають у ярмо якогось там неозначеного прогресу, а тут ми, смирні люди, прогресу ніякого не бажаємо, а тільки своєї самостійної національності. А тепер, коли ви нам тим прогресом вуха протрубили, то нам і зовсім його відвергло – плюєм на ваш прогрес, на чорта якого він нам! Нам нашої самостійності і самоуправи давайте, а скоро те, то наш народ і без прогресу геть-геть забіжить. Ось що, добродію, у нас тепер за рішучі глаголи Глаголинський глаголет. Ая!

А Писарєва II і IV тт. Ви не лякайтеся прислати нам. У нас буде в газеті друкуватись «Отцы и дети», так варто би дати й розбір їх («Реалісти»), котрий, по-моєму, більше, варт, ніж сама повість. Так само хтіли б ми і Помяловського видати з критикою Писарєва. Писарєв ходить у нас тепер по руках (ті томи, що тут є) і страх перевертає голови, далеко грунтовніше, ніж нас перевертав Чернишевський. Я знов по цілих днях упиваюся економією Чернишевського. Що за шкода, що огромної часті його статей не видано, т. є. не передруковано з «Современника»! Се золото не статті! Я думаю у себе зробити так, щоб перший том приміток до Мілля друкувати в ексцерпті Марковича, а другий у переводі дослівнім.

Щодо фотографій, то господь знає, чи і коли вони можуть бути готові, – грошей нема. Хочу писати на Україну, чи не дадуть вони підмоги газеті, – адже хотіли дати підмогу «Правді», коли б вона стала на грунт реальний і позитивний. Тепер, коли «Пр[авда]» рішуче висказалась проти прогресу, здається ми, ніщо буде українцям дивитись на ню; а наша газета, надіюсь, вийде і ґрунтовніша і консеквентніша, ніж навіть наші торішні видання, бо досвід мусив же нас дещо навчити. Правда, фактів годі буде чіпати прямо, хіба в літературній критиці та в передмовах, але у нас теоретичного знання ще дуже потрібно, а й критика літературна, надіюсь, піде така гаряча та гостра, про яку дотеперішнім галичанам і не снилося і яку тільки декуди почали предвкушати в торішніх виданнях наших. Ми всі тут надіємся, що «Нова основа» зможе розбудити значніший рух і на провінції, куди досі мало йдуть наші видання. Правда, тепер дрібку починається поворот, за нашими торішніми виданнями і за «Дрібн. біб.» починають попитувати, – але се ще перші симптоми.

Я все був тої гадки (і Ви не другої), що наших людей треба чепити за печінки, очарувати грубою руганиною, «площадною бранью», то тоді протруть очі. Я так і думаю вести критичний відділ у «Нов[ій] осн[ові]», – нароспашку, не стіснюючись ніяким салоновством. На людей, що весь свій вік б’ють у морду здоровий розум і природні його потреби, по-моєму, нема ради, як також мордобитіє. У мене тепер і нерви для тої потреби стали пригідніші, а внутрі стільки жовчі накипіло, що й найстаршому горбатому чортові заллю очі. Лиш біда, що треба йти до війська. Чи, може, ще остати рік на волі? Не знаю тільки, чи буде за що продержатись на волі, а то би-м остався.

Як маєте за що, то пришліть кілька прим[ірників] IV «Гром[ади]» – тут вже нема нічо, а допитують. У мене нема й центика – жду на гроші з Києва, що мали прийти 15, а й досі бог має.

Що ви, чоловіче божий, з пантелику збилися та завдали собі труду писати статтю для «Карпата»? Хіба ж Ви подумали хоч на хвилю, що він її помістить? Як так, то Ви, видно, зовсім не знаєте наших сервілістичних газет. Я моєю самодержавною волею конфіскую Вашу статтю і не шлю її до «Карпата», се кажу вам одверто і заказую на будуще під такою ж карою: не смійте тратити дурно часу, паперу і атраменту, вдаючись в яку там будь распрю з гівноїдами. Ось вам уся недовга. А, ще одно. Маємо надію, що з двох боків наша газета піде в Угри: і через Жидовського від Лемківщини (він лемко і має знакомих з того і сього боку границі), і через Синевідсько, де, може, приладимо деякі зв’язки. Впрочім, друге хто знає, як буде, але перше певніше, і то тим ліпше, що штука просто почнеться від люду, а не від гівноїдів.

Є тут Остап. Його вуйко прогнав з села, і він сидить тут. Задумав податися і записатися в Відні на права і жде, що з того буде. Чому не присилаєте коректури Вашої статті? Чи вона ще не складається?

Прощайте! Цілую Вас сердечно.

Ваш Ів.

Ах, мало що не забув! По якого чорта Ви прислали мені статтю про гетьманів? Хіба гадаєте направду, що тут нема що ліпшого друкувати, як таке свинство, котре нікого не обходить, крім Барв[інського] et comp[aniam]. Грошей на її друк мені не дали, але хоч би й дали, то кажу Вам наперед, що її не надрукую. Най «правдяни» тим займаються. Досить уже, що-смо надрукували Хмельн[ицького], котрий ось тут стовпіє у мене і чортові лисому на кутю здався. Хіба Ви гадаєте, що хтось з того скористає? По-моєму, історія, так «спопуляризована», нікого до мислі не побудить, а тільки й тоту мисль, яка є, приспить. Чорт побери всю історію. Нам тепер треба подавати важніші речі – у нас і так тота нещасна, лихо понята історія довела до того безглуздого націоналізму та самостійництва, котрим «Правда» так величається, як порося орчиком. Пізніше, навчившися азбуки в других науках, ми й до історії возьмемся, а тепер нам ніколи, – а всяким Сомкам та Брюховецьким нам і подавно пора б сказати «се… м…!»

Прощайте і не гнівайтеся, а як ласка, то напишіть, що робити з статтею «нашого знаменитого» і т. д.

Ваш.

Примітки

Вперше надруковано: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 51 – 56.

Датується орієнтовно, за змістом, а саме у зв’язку із згадкою про друкування шостого випуску «Правди» за 1879 р. та замітки про об’єднання «Січі» з «Основою», підписаної 25 червня 1879 р. Таку дату вказав також М. Павлик [Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 51].

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1478.

Жидовський Степан – на той час студент Львівського університету, «народовець», згодом учитель гімназії. Спочатку погодився бути відповідальним редактором «Нової основи» і підписав складену І. Франком її програму, а потім відмовився.

«Підлипняни» – повість російського письменника-демократа Федора Михайловича Решетникова (1841 – 1871) «Подлиповцы».

Подолинський Михайло (1844 – 1894) – український культурно-громадський діяч, один із засновників «Січі», співробітник «Зорі», автор шкільних підручників.

Про злуку «Січі» з «Осн[овою]»… – На цю тему написано, зокрема, статтю І. Франка «Злука віденського товариства «Січ» з членами бувшого товариства «Русская основа», надруковану в «Правді», 1879, № 6, с. 397 – 401.

…страшне сокрушеніє Драгоманова… – Мова йде про «Відповідь Драгоманову» («Правда», 1879, № 6) на його статтю «Дещо про львівських народовців і соціалізм в Галичині» («Громада», № 4).

«Современник» – російський літературний і громадсько-політичний журнал, заснований О. Пушкіним. Виходив у Петербурзі в 1836 – 1866 рр. до 1843 р. як квартальник, далі як щомісячник. В 1854 – 1862 рр., коли видавництво журналу очолювали М. Чернишевський і М. Добролюбов, «Современник» став трибуною та ідейним центром революційної демократії.

…перший том приміток до Мілля друкувати в ексцерпті Марковича… – Йдеться про намір І. Франка друкувати в газеті «Нова основа» підручник економії за твором М. Г. Чернишевського «Очерки из политической экономии (по Миллю)» і книгою сербського революційного демократа, філософа-матеріаліста та соціаліста-утопіста Світозара Марковича (1846 – 1875) «Начела народне економте, или Наука о народном благостану по Н. Г. Чернишевском» (Белград, 1874).

«Карпат» – реакційна щотижнева газета, виходила в 1872 – 1882 рр. в Ужгороді за редакцією М. Гомичкова. Лист М. Павлика «Царство Антихриста і второє пришествіє Христово до редакції «Карпат», надісланий І. Франкові, не був переданий редакції.

Синевідсько – тепер село Верхнє Синьовидне Сколівського району Львівської області.

…прислали мені статтю про гетьманів… – Мова йде, очевидно, про розвідку І. С. Нечуя-Левицького «Українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький», яка вийшла окремим виданням у Львові 1881 р.

…досить уже, що-смо надрукували Хмельницького… – Мова йде про брошуру І. С. Нечуя-Левицького «Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина», видану М. Павликом у Львові 1878 р.

Сомко Яким Семенович (? – 1663) – від 1660 р. наказний гетьман Лівобережної України.

Брюховецький Іван Мартинович (? – 1668) – у 1660 – 1663 рр. кошовий Січі, на Чорній раді в 1663 р. був обраний гетьманом Лівобережної України.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 187 – 191.