Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Біля 10.10.1879 р. До М. І. Павлика

Львів

Коханий!

Саме що відобрав Ваш послідній лист з посилкою і зараз сідаю відписувати, а то відтягнеться так, як з тамтими. А справді, аж самому ми прикро, що так довго не пишу Вам нічо, що і як у нас, хоть новин досить, і то не самих веселих.

Щодо сестри, то вона зараз в кілька день по процесі поїхала додому. Ви справедливо дивуєтесь, чому вона не ночувала в нашій хаті, а у якихось чужих людей. Я й забув уперед сказати Вам, що ми задля «безгрішшя» ще в липцю перепровадилися з 3-го поверха надолину в таку тісненьку шопку, що стіл, шафа і ліжко займають усе місце і що Т[ерлецький] спав на ліжку, а я на землі, так що для сестри не було місця. Тепер ми умовились з адресами, і я післав їй Ваш лист, але гроші боявся слати в листі нерекоменд[ованім] і просив її написати мені, як мож їх післати, а властиво, чи безпечна нова пошта. Скоро відповідь, так сей час пішлю їй тамто і се, розуміється, змінявши бумажки тутка.

З «Нов[ою] осн[овою]» сталося також не так, як була первісно думка. Гроші і передплатники збираються, хоть поволі, – але усе розбилося на редакторі. Хоть гинь, не було кого покласти відповідаючим. Я бігав 2 тижні, як стеклий і нагризся стільки, що Сусе. Бандр[івського] нема ще в Львові, він і під час курсів не буде тут сидіти, значить, годі. Остап поїхав до Відня, записується на права. Решта ніхто – ті, що би хтіли, не можуть, а ті, що би могли – не хочуть. Народовці наказали Беднарському, щоб не дозволив нікотрому свому зецерові бути редактором, – а я вже виєднав був Кибінського, той послідиьої хвилі зрікся. Затим ми рішили так зробити: заждати до Нового року, ладити матеріали і збирати гроші, а за той час деяким з наших мине 24 літ, так що й редактор буде готовий. А публіці заводу нема, бо програму досі розіслано мало – тільки що своїм людям.

Я – також з недостачі утримання – вступив до війська і «зицирую» тепер так, що аж за десяту межу встидно. З мене alter Гриць Турчин і оферма, як се мож було надіятися. Цюпка з бібліотекою і речами осталась при нас – в ній ночує один з наших християн і платить половину (вся плата 5 р[инських] 25 кр[ейцерів]). Днями я приходжу і роботаю дещо, веду коректу «Др[ібної] біб[ліотеки]», переводжу і т. д. Олеськ[ів] також у війську, Коцовськ[ий] ditto. Білець[кий] вийшов і забирається переводити з Бокля уступ о іспанській культурі та попівськім господарюванні. Кос ще не приїхав – сидить дома і кінчить перевід Леббока про початок релігії.

Щодо «Дріб. біб.», то дальший порядок книжечок уставлено такий: 11 – Лавеле, «Община російська» (друкується), 12 – «Довбня», III і IV, 13 – Шель, «Німецькі сторонництва» (друкується передруком з «Правди»), 14 – «Буря», – далі не знати. Щодо Шеля, то я вже, бачу, писав Вам, що за нашу (мою і Манд[ичевського]) роботу (перевід) редакція платить передрук. Стаття сама писана потяжко, безбарвно, чи, як німці кажуть, об’єктивно, але з нахилом до соціалізму. Ми подаєм її властиво задля докладного представлення програмів і теорій соціал-демократів і для того скорочуємо прочі уступи про ліберальне хробаччя, над котрим Шель досить довго розводиться. В «Нов. осн.» відтак хотіли б ми на підставі новіших і більш різких статей подати розбір Шеля і поповнити його думки. Може б, там у Вас взявся хто до тої роботи.

За співробітників до наших видавництв Д[рагоманова] і Под[олинського] я дуже рад. Щодо Д., то у мене завсігди була така думка, що ми ще і теоретично, і практично не настільки окріпли, щоб могли все і всюди як слід іти власною силою і власною розвагою і що з його боку се був завчасний крок – лишати нас власній силі тоді, коли кожде його слово, напечатане у нас, мало б для нашої гром[ади] подвійну вагу і стало б заразом далеко доступнішим і для прочої галицької публіки. А крім того, в нашім провінціальнім, частковім видавництві мож і тре тикати такі питання, котрі в «Громаді» розбираються загально і теоретично.

А при тім не забувайте й самого чисто вже практичного, журналістичного вліяння такого співробітника, як Д., на хід газети. Не один чоловік на провінції, котрий ніколи не прочитав би статті, будь вона писана тутешніми людьми, зацікавиться і прочитає, коли побачить підпис. Се недобре і негарно, то правда, – але й се тре брати в рахунок.

Не менше рад я і за П., котрого «Життя і здоров’я» тут взагалі дуже подобалось, хоть трохи потяжка (російська) термінологія не одному ставала значною завадою при читанні. Багато людей допоминалося, щоби видати тоту книжку по-галицьки для галичан, – а то й так її дістати не зовсім легко. А питання, котре він обробив у своїй статті – соціалізм і дарвінізм, – у нас літом займало геть людей і багато викликало спорів, навіть на університеті (на годинах Охор[овича]), де спори завзято велися щось зо дві неділі.

Так само радо приймем і новості наукові, котрі – я завважав се на «Tygodniu» – найрадше читаються й такими людьми, котрим до науки загалом мало діла. Щодо Вашої ради, висказаної в передпосліднім довгім листі, друкувати «Бурю» і ще новелу Хвощ[инської] разом і польськими літерами, то в імені людей, котрі читали (разом) Ваш лист, пишу Вам ось що: передовсім Ви непотрібно стараєтесь о те, щоб книжка вийшла об’ємом більш 5 листів, – адже ані «Буря», а[ні] Хвощ не будуть конфісковані. По-друге, наші грошові средства зовсім не вистачають на те, щоб видавати «Др. біб.» такими великими книжками, – Ви ж знаєте, що на то тре великої готівки, а кредитувати нам ніхто не хоче. От у друк[арні] Шевч[енка] 10 гульд[енів] винні-смо, а вже ми Бедн[арський] не дає супокою. А 5 арк[ушів] коштує 5 X 24 = 120 гульд.

Випускаючи таку велику книжку на довг, тре б бути певним, що вона швидко розійдеться, – а ми сього не можем бути певні при книжці з польською азбукою, котра й людей на провінції більше відстрашить, ніж позискає в місті. Я навмисне назвав видавання книжки польськими буквами пробою і радив для тої проби якусь малу, для всіх цікаву статейку, щоб побачити, який хліб з тої муки.

Правда, кладете натиск на то, що «Буря» і друга стаття при ній оброблюють жіноче питання і для того мусять найти покуп і симпатію, наробити розголосу. Мені здається, що воно потрохи не так. Чи ви переконані, що жіноче питання має у нас такий гострий характер, що заступає собою прочі питання, економічні і культурні? Чи Ви переконані, що тими статтями, які в нашім торішнім видавництві порушували жіноче питання, ми здобули симпатію у наших людей? Я думаю, що ні. Ані питання жіноче у нас не визначується особливо різко з-між прочих питань, – противно, воно перед многими геть-геть уступає назад (господарство людове, школи і т. д.), ані тим, що ми говорили торік про жіноче питання, ми не помогли своїй справі, а противно, деякі з наших навіть людей кажуть, що ми тим пошкодили справі.

Будьте ласкаві, однако, не гадати, що й я до них належу. Я торік приставав на погляди, висказані в нашім видавництві, і й тепер ще не маю причини відступати від самих крайніх виводів, – тільки мені здається, що сама тактика наказує:

1) не виставляти сього часткового питання понад прочі, не раз важніші,

а 2) в даній хвилі як мож менше рушати жіноче питання на якийсь час, поки не уляжеться неохота до нього, яку збудили в многих людях наші торішні відзиви о тій справі. Вірте мені, що з жінок, особливо молодших, ви швидше поробите соціалісток при помочі фізіології та економічної теорії, ніж при помочі хоч би й як досадних образів побутових з жіночого життя. Фогт, Дарвін, Ланге і др. швидше перероблять наших жінок, ніж Жорж Занд і Островський. Впрочім, се говорю я, опираючись на тих немногих примірах, які мені звісні, – розтягати свого виводу на всіх не думаю, ані Вам не відраджую займатись жіночим питанням.

З програму «Нов. осн.» Ви піднесли кілька пунктів і сокрушили мене за них порядно, не зрозумівши добре, що там сказано і до чого. Впрочім, я дуже далекий від того, щоб гніватись за се на Вас. Програм сей укладений був (я не є єдиний його автор) серед деяких окремішніх обставин, котрі вплинули на його стилізацію і котрі Вам не звісні, хоть у нас вони звісні всім, хто займається літературою. А за те, що за незнанням тих обставин Ви куди інде повернули діло, Ви не відповідаєте. А діло було ось як.

1. При кінці червця народовці почали робити «Kehrt euch» ід нам і почали кликати сього й того до себе і робити нам такі пропозиції: ми хочемо видавати газету політичну. У нас нема сил. Беріть ви на себе видавання «Правди», т. є. газети літературної. Зложіть самі з себе комітет, видайте який хочете програм, робіть зміни в способі видавання і т. д. Ми будем давати гроші, і до нас належати буде тільки приймання статей, які мають бути міщені, і також ви будете обов’язані містити то, що ми від себе подамо до газети.

Ми одноголосно рішились не прийняти сього і в тім запалі постановили видавати свою газету, а поперед усього видати програм і дати в пику правдянам. Про «Громаду» і про всі женевські праці ані слова не було, і в програмі про них ані духом не згадується. Головна річ була – дати на підтики народовцям прилюдно те, до чого вони потайно нам призналися, – що у них діло так зайшло, що нема кому що робити; що досі все робилося без програму (помимо маси програмів на папері), без ясної провідної думки, без поняття о тім, що і як тре робити. Яким способом Ви стягли все це на себе чи на женевську «Громаду», того я не розумію.

А щодо літературної слави, то діло мається ось як. Зразу, коли укладався програм і рішено було сього 1-го почати видавництво, гадка була така, що статті будуть друкуватися по більшій часті або переводжені, або витяги та резюме, а як так, то без підписів. На такий спосіб люди, котрі мали працювати при газеті без підписів, зрікалися тим самим літературної слави для себе, і се жадали виразити тою фразою. Як буде далі – чи потрафимо поставити газету так, щоб в ній були самі оригінальні статті, а по крайній мірі переробки та резюме, а в «Дріб[ній] біб[ліотеці]» переводи (не виключаючи й оригінальних), того не знаю, але надіюсь, що при уділі Вашім, Д-ва, П-ого і других людей будем могли се зробити, а тоді фраза про «літературну славу» – набік.

Пол[янський] їде до Відня на медицину. Про Здерковського й гадки не майте – попом зробився наскрізь, писати забув, а за переставання зо мною, як, може, знаєте, з семінару виганяють. Ольга вже їмосць Озаркевичева і на пам’ятку свого весілля прислала ми пачку кармельків. Правда, що гречно!

Тут тепер почала виходити «Батьківщина», газета для люду, політична. Перший н[оме]р мені дуже подобався. Як дістану, зашлю Вам.

«Jahrbuch für Sozialwissenschaft» бачив, дещо читав, – славна штука. Коли буде V кн. «Громади»?

А щодо Вашого повороту сюда, то наші люди не можуть з собою погодитися. Одні кажуть, щоб Ви зовсім не вертали, що волите сидіти таки у Женеві, – другі знов кажуть, що вертайте, а тільки їм не подобається Ваша думка їхати боками і вандрувати, аж поки не зловлять. Мені ж здається, що се думка добра, тільки б так зробити, щоб з того не вийшов новий процес або коли процес, то перед присяжними. За «Молот» при зручній обороні мож бути спокійним. Тільки мені здається, що вертати Вам конче, раз – для оживлення тутешнього руху, а по-друге, і для того, що там, як бачу, обставини не зовсім корисні для Вас і не зовсім сприяють спокійним, обширним студіям. Чи як Ви кажете?

На остаток подаю Вам короткий спис, скільки прим[ірників] «Дрібн. біб.» досі розійшлося у нас, а властиво, скільки ще осталося. Замічаю, що гроші не за все те стягнені, особливо не за всі книжки, дані в коміс книгарям:

«Війна за волю» друк. в 500 прим., осталось на складі 40
Еркман-Шатріан друк. в 500 прим., осталось на складі 44
Література друк. в 500 прим., осталось на складі 93
Геккель друк. в 1000 прим., осталось на складі 615
«Каїн» друк. в 500 прим., осталось на складі 190
«Думи» друк. в 500 прим., осталось на складі 213
«Пчоли» друк. в 500 прим., осталось на складі 199
Лавеле, І друк. в 300 прим., осталось на складі 31
«Довбня» І [Виданo в липні сього року. – І.Ф.] друк. в 200 прим., осталось на складі 18
«Білковина» друк. в 500 прим., осталось на складі 242
«Авторитет» [Виданo в липні сього року. – І.Ф.] друк. в 500 прим., осталось на складі 281

Прощайте!

Цілую Вас сердечно, Ваш Ів.


Примітки

Вперше надруковано: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 138 – 145.

Дату вказано М. Павликом [Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 138].

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1483.

зицирувати – муштрувати. Це слово зустрічається у , , у . Походження його неясне, бо якогось прямого відповідника у німецькій мові немає. Швидше за все, це такий собі покруч на покруч. Тобто спочатку якось по-одному первинний німецький термін перекрутили, а потім і його якось нарід ще перетлумачив. На користь такого припущення свідчить те, що є низка слів, смисл яких крутиться біля тої муштри, і разом з тим – проглядається певний суголос з тим ЗИЦИ-: Sietland [зітлянд] – марші; siezen – «викати», звертатися на «Ви»; sitzen – сидіти (непорушно), бовваніти, стовбичити ? певною мірою, це теж муштра. За це пояснення ми висловлюємо щиру вдячність .

Білецький Василь (1857 – 1931) – на той час студент Львівського університету, пізніше педагог, редактор журналу «Дзвінок», що виходив з 1890 р.

Бокль Генрі-Томас (1821 – 1862) – англійський історик і соціолог, прибічник еволюціоністських поглядів, автор двотомної «Історії цивілізації в Англії» (1857 – 1861), окремий розділ якої присвячено іспанській культурі.

…Лавеле, «Община російська»… – Брошура Еміля Лавеле «Сільська община в Росії», перекладена з німецької обробки Карла Бюхера, вийшла як 11 випуск «Дрібної бібліотеки».

…«Довбня», III і ІV… – У 12-му випуску «Дрібної бібліотеки» вийшов третій розділ «Довбні» – «Робітницьке весілля» – у перекладі О. Рошкевич.

…питання, котре він обробив у своїй статті… – Мова йде про статтю С. Подолинського «Дарвінізм і громадівство», яка була тоді надрукована французькою в «Revue Social» і німецькою в «Arbeiter-Wochen Chronik» мовами.

Охорович Юліан (1850 – 1917) – польський філософ-позитивіст і психолог, професор Львівського університету.

Про Здерковського й гадки не майтє… – М. Павлик радив І. Франкові залучити до роботи у новій газеті колишнього члена редколегії «Друга» Здерковського: «Крім того, я раджу добути ще більший гум[ористичний] талант, застрягший у семінарії Львівській, котру він може змалювати non plus ultra, мужицького сина Здерковського».

«Батьківщина» – політична і наукова газета, що видавалася «народовцями» у 1879 – 1896 рр. у Львові.

…Еркман-Шатріан… – Тобто «Повісті Еркмана-Шатріана. Переклав Роман Розмарин» (І. Белей), видані у Львові 1878 р. як перший випуск «Дрібної бібліотеки».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 211 – 217.