Біля 14.09.1879 р. До О. М. Рошкевич

Люба!

Лист твій, писаний ще з початку вакацій, я получив аж недавно в Скв[аряві], а другий, писаний через Славка, получив аж позавчора, – значить, на час відповідати було годі. Але що спізнилося, то не пропало, тож я сідаю отсе написати до тебе дещо. Листи твої дуже мене зрадували, вони пішли тепер трохи в курс, т. є. читають їх такі люди, котрим я маю підставу у всім завірити, – мої щирі приятелі Олеськ[ів], Полянський, Кос. Ти не гнівайся за то – ті листи, особливо той, з вакацій, варті, щоб їх люди читали, щоб відтак знали, які вимагання ставити до своїх жінок або й так до дівчат, з котрими хотять зайти в ближчі зв’язки.

Признатись тобі по правді, я за ті часи старався вибити собі з голови все, що тикалось тебе та нашого стосунку, і не раз лютився на Ол., коли той вечорами починав заговорювати про Лолин. Я старавсь увесь затопитися в роботі, але бачив, що коли йде ми яка робота, то лиш механічна – переводити, компілювати, а взятися до повісті я не міг. Я старавсь переважно бути в полях, водах і лісах – ми волочилися з Ол. то за грибами, то за рибами, то за хрущами, то чортзна за чим. З того скористав я лиш тільки, що-м трохи видужав з передвакаційної слабості. Я справді мав кровоток, і то кілька раз, хоть не дуже моцний, – я не балакав о тім нікому, а лиш пішов до доктора – strzeż się, pan od nadmiernego wzruszenia, regularnie żyć, ruszać się wodę pić, – ще якісь там порошки чортівські дав, – ну, і я потроху віджив. Тепер мені нічо, тільки як троха придовше посиджу або полежу, то голова ми крутиться.

Але коли прийшов твій лист, то я, дурень дурний, зрадувався, й сам не знав, чого. В мене вступила якась глупа надія, що ось я, чень, побачу тебе, хоть здалека, коли приїдеш восени з мужем сюди, – ти, здається, приїдеш на його посвячення? Правда, се чуття дуже сантиментальне, нерозумне, – ну, але що ж робити, в кождім з нас сидить, хоть і що дій, частка первісної дикості і первісної глупості. Та й, крім тих надій, мене зрадувала твоя постанова працювати, де і як зможеш, для доброго діла, для люду. Се хорошо, так треба. А притім і самій учитися.

Щодо директора, то не турбуйся. Олеськ., правда, сесь рік не зможе приїхати, бо йде до війська, але на своїм весіллі ти пізнаєш Коса, чоловіка, котрого я вважаю найкращим (щодо характеру) і найспосібнішим з усіх моїх знакомих. Я вже говорив йому зглядом твоєї математики й фізики, ти можеш му також сказати. Але головна річ буде для тебе, як і для всіх нас, – після того простудіювати біологію і соціологію, до чого, впрочім «Нова основа» буде подавати поволі відповідні сказівки.

Я тут стараюся виправити якнайбільше своїх людей на твоє весілля. Знаєш, може б, зробити таку штуку – на весіллі заладити складку на «Дрібну бібліотеку» та «Нову осн[ову]», здерти гостей, наскільки ся дасть. Наші християни попруть такий внесок, тільки ваша вже там буде річ випхати когось першого, а вдерти добре старих попів та ляхів, як які будуть, – най хоть стільки з них буде хісна для блага людського.

Щодо твоєї «Довбні», то її V і VI друкуватись буде, правдоподібно, аж в 15 або 16 книжечці, бо тепер 13 вже друкується, а в 14, може, піде драма Островського «Буря» переводу П[авли]ка. Значить, спішитися дуже ніщо з переводом. За «Довбнею», може би-с, поволі переводила «Жерміні Лясерте». «Захланність» буде друкована в «Новій основі», тільки, може, передом ще піде перший том, – сього добре не знаю. «Довбня» вийде, крім «Дріб[ної] біб[ліотеки]», осібною книжкою в цілості з портретом Золя. Щодо ладканок із Лолина, то я не знаю ще, коли ми їх надрукуємо. Може бути, впрочім, що пустимо їх в «Дрібн[у] бібліотеку», а за ними й прочі пісні, нами назбирані. Хоть то знов, з другого боку, така тут маса наукових та белетристичних речей жде друку, що матеріал етнографічний сам собою мусить уступати набік.

Аж при самім кінці вакацій зачав я отсе писати свою повість до «Нової основи» «Борислав сміється». Се буде роман трохи на обширнішу скалю від моїх попередніх повістей і побіч життя робітників бориславських представить також «нових людей» при роботі, – значить, представить не факт, а, так сказати, представить в розвитку то, що тепер існує в зароді. Чи вдасться мені така робота – не знаю, але я взявсь до неї сміло – тре буде трохи понатужитись, ну і, чень, дещо вийде. Головна річ – представити реально небувале серед бувалого і в окрасці бувалого. Для того-то я й відложив набік «Івася Новотного» до кращої пори.

Знаєш, що? Ти, думаю, зимою заберешся до писання оригінальної повісті. Стрібуй на тлі фактів, які сама-с бачила дома і у Проск[урницьких], описати виховання женщини у нас. Предмет сесь у нас не був оброблений, а тим менше не тикали його самі женщини. Коли б ти пристала на таку роботу і обдумала план до неї, то перекажи мені – а я постараюсь достачити тобі деяких книжок про жіноче питання та й сам розкажу, що думаю о нім, щоб, пишучи о певних фактах, ти знала заразом, з якого становища тре дивитися на них. Ти, може, пригадуєш собі, що один чоловік у нас день і ніч думає о жіночім питанні, – се П[авли]к. Тільки ж у всім, що він писав або говорив мені, не було згадки якраз про те, як виховується у нас женщина. Оброблення сього питання в повісті було б для нього несподіванкою, а мені самому взятись до нього – неможлива річ, бо я женщин знаю аж надто мало, а про їх виховання у нас ще того менше.

Я тепер роблю каталог нашої бібліотеки, для того просив би-м тя при спосібності (по весіллі, як люди будуть від’їздити до Львова) передати через них усі книжки, яких не потребуєш, а щоб мож було втягнути їх до спису, щоб уже раз завести лад з тими книжками.

Як ти буде треба яких книжок – напиши до мене, то я постараюсь їх дістати. Тут я тепер запренумерував два дуже хороші видання наукові: «Wunder der Schöpfung», популярне представлення наук природничих (І часть геологія, астрономія і фізика), а друге – «Enzyklopädie der Naturwissenschaften» – видання глибше, наукове, – перша часть: ботаніка, зоологія і антропологія та математика. Крім того, дістаю виходячу книжками всесвітню історію Онкена з дуже гарними ілюстраціями і оброблену хорошо. Все де будуть речі і для тебе дуже цікаві.

Не знаю, чи ти дістала мою коротеньку цитринову замітку при листі від Славка, писану місяць тому назад. Я тоді не міг писати більше, бо був дуже злий на то, що тут робилося, літав по Львові, мов скажений, і не міг добитися ні з чим ніякого ладу.

В голові ми мутиться, не можу сидіти і писати і мушу що кілька рядків вставати та ходити по хаті, а за той час перезабуду все, що-м мав ще тобі сказати. А мав я так багато говорити тобі всякої всячини, та, здається, тре лишити на потім. Одно тільки скажу тобі: не гнівайсь на мене за все то, що я міг тобі в попередніх листах написати глупого, а то й нечесного. Чоловік не раз сам не знає, що пише, а особливо в зрушенні і слабості. Тепер я роздумав трохи докладніше ціле діло, і здається ми (з жалем признаю се), що воно ліпше, що так сталося, як сталося. Ліпше на всякий спосіб, хоть би й не збулася ні одна з тих блискучих, принадних надій, котрими навіяний твій лист з вакацій. Лиш тоді не ліпше, коли б ти покинула роботу, до котрої в тебе є сила і спосібність.

Для того я думаю, що ти не маєш причини ділитися на дві істоти, про які згадує твій лист, і що для чого ж тобі не бути одною одноцільною істотою, такою, якою ти була досі, – люблячою, щирою, хоть і без сантименталізму, а притім обдумуючою все і з сильною волею. Розділ одної істоти на дві, правда, річ можлива – говорю про розділ психічний, – але рідко лучається у людей реальних та здорових. Се слабість – і то слабість чисто романтична (згадай Карла Амадея Гофмана). Я переконаний (і твої власні письма дають ми тверду підставу до такого переконання), що тобі до тої слабості далеко, так само, як далеко ти до аскетизму і умертвленія плоті.

Писав би-м далі, але дам спокій, тре встати і йти, і так я вже нагородив того більше, ніж треба, тож прощай, дорога Олю!

Твій Іван.

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали. Зб. 5, с. 124 – 127.

Датується за змістом: лист написано незадовго до весілля О. Рошкевич, яке відбулось 14 вересня.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1215.

Лист твій, писаний ще з початку вакації… – Мається на увазі лист О. Рошкевич від 13 липня 1879 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1604, с. 549 – 552).

…а другий, писаний через Славка… – Цей лист О. Рошкевич писано 19 серпня 1879 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1604, с. 561 – 562).

Що до твоєї «Довбні», то її V і VI Друкуватись буде… аж в 15 або 16 книжечці… – Продовження перекладу «L’Assommoir» («Пастки») Е. Золя не друкувалось у «Дрібній бібліотеці», бо вона на 14-му випуску припинила своє існування.

«Захланність» буде друкована в «Новій основі»… – Мова йде про переклад О. Рошкевич роману Золя «La Curée» («Здобич»), теж не надрукований свого часу.

Розділ одної істоти на дві… слабість… – Це відповідь на рядки з листа О. Рошкевич від 13 липня 1879 р.: («Я тепер чую в собі ніби дві істоти, дві душі, одна – моя давня, знакома тобі І всім, а друга – нова, камінна». – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1604, с. 550).

Гофман Ернст-Теодор-Амадей (1776 – 1822) – німецький письменник-романтик і композитор.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 204 – 207.