Кін. 06.1879 р. До О. М. Рошкевич

Люба!

Я не гніваюсь на тебе, бо і до чого се придасться, мені жаль дуже, що в листі, переданім тобі через Пол[янського], я, може, зарізко говорив, може, занадто і несправедливо вразив тебе. Але твій лист, присланий через Олеськова, страшно вразив мене. Я не знав, що гадати о тобі; я враз з надією на будучність стратив був і віру в доброту і чесноту, я почув, що єдина опора, на котрій я держався стільки літ, самохіть усувається передо мною.

Пощо ти писала той лист, та і в такий спосіб, що то і добре, тебе ніхто не силує, тільки забаглося тобі попадею бути, ну, і йдеш за попа. Люба, подумай собі, які думки мусив насунути мені той лист! Посліднє твоє письмо то успокоїло мене, властиво слабість, чи дістав кровоток, чи так, як би кождого дня приставив (лявожкам), ну, та й плаває спокійна кров і лагодить біль внутрішній, і дай бог, щоб скоро було по всім, волю здохнути, ніж жити в такім отупінні і ідіотизмі, в якім тепер находжусь.

Ану, але се моє діло, уже мене втішило то, що пишеш, що полюбиш Оз[аркевича] і будеш щаслива. Я не сумніваюсь о тім, з щирого серця бажаю ти щастя за всі ті муки, перенесені дома; тільки що ти говориш о моїм щасті, видається мені іронією. Наші шанси нерівні, ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними, а таких тепер уже досить, і з часом буде більше. Але мені нема вибору, я нікого [не знаю], стративши тебе, я стратив надію на любов чесної і розумної женщини, а при тім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю. Пощо ж ти мені говориш о щасті, і чи ти думаєш, що хоч би і найшлася така женщина, [нрзб.] що і найдуться, але пізніше то я міг би полюбити її так щиро і глибоко, як тебе, я чую, що сила мого чуття підтята, і мені здається, що ожити наново не може, та й, впрочім, нащо мені його тепер!

Але, жалуючи на долю, що позбавила кар’єри мене і подібних мені, не забувай, що іменно наша недоля причинилась до витворення і скріплення нових характерів, чесних, розумних і мислячих людей, між котрими ти і другі можуть вибирати. Але нащо писати о собі, нащо будити дармий жаль? Я надіюсь, що ти добре обдумала свій крок і не робиш собі ніяких ілюзій щодо «формального брака». Ти вважай, що при наших обставинах і обставинах Оз. се неможливо і нечесно навіть так, що о тім нема що й думати! Не бути нам разом, а затим ніщо і рватись, мучитись ілюзіями, для того прошу тебе, як коли будеш писати дещо до мене, не пиши нічого о своїм поводженні, житті, щасті, а тільки о ділі, котрим занімаєшся, чи то о літературнім, чи науковім, особистих своїх справ не тикай, бо все те дуже болить і ослаблює мене. Я з свого боку зроблю те саме.

«Assom[moir]» друкується тепер, два розділи відразу, і так піде і далі, що, може б, ’д кінцеві сього місяця ти могла зладити 4-й, а на другий – 5-й і 6-й розділ. Від осені буде у нас виходити наша газета «Нова основа» по два рази на місяць, об’єм два аркуші. Може би, Михайлина могла написати який шкіц? До неї, надіюсь, що й по весіллі зладиш дещо. «Assom[moir]» хтів би я видрукувати до Нового року, весь він вийде також цілою книжкою з портретом Золя. Будь ласкава, поквапся з переводом. Пиши до мене або так, як послідній раз, або пришли через Оз. п’ятий том Золя і в нім допиши, що ласка; пришли й решту рукописі, тут дуже тра. Прощай! Посилаю через Оз. «Науку».

Ітак, ще раз прощай і не поминай лихом свого Івана.

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 121 – 122.

Не маючи змоги вільно листуватися з О. Рошкевич, І. Франко в даному разі діяв за її порадою: надіслав примірник «Науки» на адресу її батька, який був членом москвофільського «Общества ім. Качковського», і позначив на сторінках журналу окремі літери, з яких О. Рошкевич склала текст листа. Отже, автографа цього листа у звичайному розумінні і не існувало.

Датується орієнтовно, у зв’язку із згадкою про друк «Довбні» Е. Золя.

Подається за копією рукою Ольги Рошкевич – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1214.

Послідне твоє письмо… – лист О. Рошкевич від 15 – 18 червня 1879 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1604, с. 543 – 546).

…не робиш собі ніяких ілюзій щодо «формального браку». – У листі до І. Франка від 15 – 18 червня 1879 р. О. Рошкевич писала, що і вона, і її майбутній чоловік читали роман М. Г. Чернишевського «Що робити?» і, отже, «йому відомо, що в важнім випадку заключається і формальний брак» (с. 545 – 546).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 191 – 192.