Біля 6.07.1879 р. До О. М. Рошкевич

Люба!

Надіюсь, що ти получила вже з рук д. Озарк[евича] «Науку», н[оме]р 4, котрої жадала-с від мене; а коли ще ні, то получиш, певно, незадовго, скоро він приїде. Твої письма оба на Ж[идовського] адр[есу] я одержав і дякую ти сердечно, вони роз’яснили ми то, чого я вперед ніяк не міг вирозуміти, вони вспокоїли мене, т. є. радше довели до повної резиґнації, вказали ми, що для таких людей, як я, єдине щастя в житті – не надіятися щастя, такого щастя, якого доступають усі люди. На то й проскрибований! Правда, рік тому назад ти сміялася з тої оклички, а тепер бачиш і сама, що вона не пуста. Та, впрочім, годі – раз рішився не писати о собі, то й не буду.

Завтра їду, здається, до Бубнища – буду, значиться, в Болехові, а в повороті з Бубн[ища] (в вівторок) Озарк[евич]-менший буде у вас і передасть ти се письмо. Заразом одержиш від нього «Довбню» і повість Гонкурів «Жерміні Ласерте». Не знаю, як там буде з твоїм дальшим переводом «Довбні», – на коли зможеш приготовити IV розділ? Манускрипт, де є кінець II і початок III, сей час дай Оз., най пришле до мене, бо треба го буде для передруку. Як побачиш, ми самі, Терлецький і я, старались долатати то, чого не стає, – не знаєм тільки, чи не наробили-смо биків, а на всякий спосіб твій текст потрібний для заховання одностайного тону в переводі.

Добре би було також, якби-с зладила перевід «Николи Знаменського». Я тут маю деякі дані до біографії Решетникова, і мож би видати хороший випуск, котрий, певно, наробив би шуму. «Довбню» розхапують – за два дні розібрали 50 прим., що в нас майже нечувана річ у Рутенії, окрім, хіба, брошур політичних. Ім’я женщини-переводчиці всіх вабить. Наш язикослов Верхратський читав і уносився над бесідою переводу і легкістю складу, закидав тільки деякі полонізми (шльомпа і др.).

Люди, котрим «Дрібн[а] бібліот[ека] смерділа гноєм, починають роздрухуватись і купувати, коли побачили, що з-поза І[вана] Ф[ранка] висуваються ще й другі люди. Зразу гадали, що се все моя робота і що я тільки підписую других, щоб їх в біду ввести, – але тепер починають провиджувати.

Надіюсь, що «Нова основа», газета, маюча виходити тут від 1 пазд[ерника], ще ліпше їх пробуркає. Озарк. розповість ти про газету, і я гадаю, що не відмовиш нам, коли запросим тебе і Михайлину на співробітниць до неї. Се річ зовсім натуральна, зроби тільки так, щоб могли-сте обі чим гідним запрезентуватися. Я не вимагаю, щоб роботи ваші були готові на осінь зараз, хоть і се було б дуже добре, – але в крайнім разі взимі треба вам буде взятися до продукування ескізів чи й обширніших повістей, як до сили і охоти. В перших н-рах буде друкуватися перевід Діккенса «Sylvester Glocken» (Белей), дальша повість з мого «Борислава» «Борислав сміється», «Початки економії» Мілля – Чернишевського, хроніка наук природничих, моя стаття критична о літературі галицькій в першій половині 1879 р. і вкінці бібліографія, т. є. спис нововийшовших книжок з короткою оцінкою при кождій.

Напиши мені – і перешли через Оз. або як, – що поробляєш, що думаєш, як живеш? Ти не гадай, що я гніваюсь на тебе, – се не мало б ніякого сенсу, скоро я раз переконав себе, що нам не жити разом. Як кажу, я спокійний тепер, я одно тільки надіюсь, що ти не то що не покинеш розумних переконань і праці для будження мислі, але, противно, тепер будеш могла ліпше взятися до неї, а зносячись живіше з людьми близьких переконань, вживешся краще в ті переконання, розрушаєш більше власну думку і ініціативу, аніж се могло статися в Лолині.

А щодо чесних людей, в очах котрих ти боїшся впасти, – то сього не бійся! Ті чесні люди знають тебе з твоїх діл, а чим більше і чим кращі будуть твої праці, тим вище ти станеш в очах тих людей, – значить, тепер, маючи спосібність до такої праці, ти можеш тільки зиськати. По скінченні «Довбні», може, засядеш до «Жерміні», коли, може, не буде до того часу «Нана» Золя або що таке друге. Я надіюсь, що ти будеш щаслива на вибраній дорозі і не покинеш Оз. для якогось там Кулачк[овського], як би се мож було вирозуміти з твого посліднього письма. А будучи щасливою, як ти й сама надієшся і чого я ти з серця бажаю, – не будеш потребувала писати мені таких серце роздираючих листів, як послідній.

Правда, люблячи тебе, я повинен і терпіти враз з тобою, але ти не забувай, що моє давне місце в твоїх особистих ділах зайняв другий і до нього все те належить в найближчій степені. Між нами можуть бути тепер тільки зносини ділові, не інші, і чим скорше ми – по моїй думці – відкинемо всі особисті споминки і зв’язки, чим скорше уладимо такі чисто літературно-наукові зносини, тим менше прийдеться нам терпіти непотрібного жалю, тим повніше будем могли повернути всю свою силу в діло, котрого домагається від нас наше переконання.

Прощай, дорога приятелько!

Твій Іван.

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали. 36. 5, с. 122 – 124.

Лист є відповіддю на лист О. Рошкевич від 29 червня 1879 р. На цей лист О. Рошкевич надіслала І. Франку відповідь 13 липня.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1213.

Твої письма оба на Ж[идовського] адр[есу] я одержав… – Йдеться про листи О. Рошкевич від 15 – 18 червня і 29 червня 1879 р., які вона надіслала на адресу Степана Жидовського (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1604, с. 543 – 546; с. 547 – 548).

«Жерміні Ласерте» (1865) – роман братів Гонкурів, присвячений зображенню трагедії простої людини.

…якби-с зладила перевід «Николи Знаменського». – Мова йде про оповідання Ф. Решетникова «Николай Знаменский» з циклу «Добрі люди».

шльомпа – слово походить від німецького Schlampe (брудна баба, нехлюя, бруднуля, замазура). В українську мову прийшло через посередництво їдішу і польської. В зафіксовано слова шльомпати – ступати по болоті, калюжі тощо; шльомпа – жінка-замазура, нехлюя, нечипура; шльомпак – чоловік чи взагалі брудна особа, замазура. За це пояснення ми висловлюємо щиру вдячність .

…моя стаття критична о літературі галицькій в першій половині 1879 р. – Такої статті І. Франко не опублікував.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 195 – 197.