15.01.1879 р. До О. М. Рошкевич

Кохана Ольдзю!

Не писав я до тебе листа, як був обіцяв, бо мав через свята багато роботи, ледве упорався. Треба було ладити 2 н[оме]р «Pracy», при тім з Відня написав Озарк[евич], щоб конче до «Слов’янського альманаху» написати деяку повістку. Присівши, написав я одну довшу а три коротенькі шкіци – самі споминки з давнього мого дитинства; дві з тих коротших будуть, може, друкуватися тут у Львові по-польськи: одна в «Tygodniu», а друга в новій робітницькій газеті «Obrońca». Крім того, хотячи позапренумеровувати деякі наукові газети німецькі, я взявся переводити для «Tygodnia» ескізи Альфонса Доде, друковані недавно в «Отеч[ественных] записках», а тут ще була робота коло закінчення «Молота», передруку «Думи про Наума Безумовича», так що годі було писати.

Знаєш, люба моя, вчора, одержавши твій лист, я був дуже лютий на себе. Що за погана в мене натура – жартувати, коли не вмію делікатно, а кождий жарт виходить такий грубий, незграбний і разить кождого! По якого чорта мені робити гризоту людям своїми глупими жартами, а ще передусім робити гризоту тобі, моя зірочко, тобі, котру я рад би видіти найщасливішою, веселою, хорошою понад усіх! Але що ж зробиш зі мною! Скільки разів я сам на себе лючуся за такі речі, а все-таки мене не покидає тота погана вдача! Одно тільки мене дивує – як ти, знаючи таку мою натуру, могла мене полюбити, – даруй, любочко, може, знов ображую твоє чуття, але я сам бачу, що ні за що мене любити! Але, тьфу, покину тоті погані думки, і так з них ні мені радості, ні тобі. Пощо нам мучитися всякими поганими рефлексіями тепер, поки наша любов ще гаряче палає, поки ми ще молоді і маєм силу до боротьби з життям? Прийде старість, то тоді й без нашої волі «Бабуся Грижа» засяде коло нас, а тепер цур їй! Не правда, серце моє?

А знаєш, що вчора ввечір, не можучи довго заснути, я думав собі написати до тебе цілий лист в елегійнім настрої. Та добре, що-м не писав го вчора вночі і що мене зацікавила була історія старих персів, але писання відложив-єм аж на нині. Ну, нині, богу дякувати – день, а день проганяє чорні мислі, і хоч і хочеш, та годі писати елегійно. Впрочім, і думка мені прийшла, що такий лист не стільки для мене мука, скільки для тебе, бо при писанні враження і мислі міняються швидко, а при читанні одно що-небудь застрягне в мозок, мов шило, і сидить там і вертить довгий-довгий час.

Але о чім би тут веселім написати тобі? У нас у Львові все йде так монотонно, одностайно, мов машина. Знакомства ні з ким не заводимо, сидимо раз на раз у хаті – тільки й нашої дороги, що на обід, до друкарні та до кав’ярні вечором на нові газети. При такім житті не багато новин наберешся. От що в тебе, то й але новин. Але видиш, ти недобра, не пишеш мені обширніше про своїх нових конкурентів. Адже хочу тобі також повіншувати, то аби-м бодай знав, до чого. Славко не багато міг мені повісти про пана Кулачковського, але то, що говорив, – das klingt etwas unwahrscheinlich, märchenhaft und ich möchte sagen – verdächtig. Що се за Кулачковський? Ти бачилася з ним коли-небудь, і відки він з Росії простою дорогою забрів до Лолина? Напиши, що знаєш про нього, – воно щось дуже цікаве, може, я тут зможу дещо розвідати. А другий – якийсь адвокат зі Станіславова, – чому не згадуєш про нього? Чи припадком пан Бучинський не закохався в тобі на старість? То було би раз забавно!

Тішить мене дуже, що ти помимо свят найшла час на літературну роботу, на котру я дуже цікавий. Ага, в тім згляді я, бачу, ще не писав тобі, що на другий рік наші наукові, статистичні і белетристичні праці будуть друкуватися в Женеві, у «Громаді» Др[агомано]ва, де вже, значить, мож буде сміло писати, як хто думає, і підписуватися повними іменами, бо за то, що надруковано за границею, в краї не можуть чіпати. Думаю, що й ти, і п[ан]на Міня приладите також по пару шкіців з народного і попівського життя. Не знаю ще, коли буде мож друкувати Золя, бо ще нема грошей та й навіть нема на них швидко й надії.

Посилаю тобі нині разом з листом «Tydzień» з паном Денисом, на котрого була-с цікава, і другий нумер «Pracy». Не знаю, чи посилати тобі «Молота», чи, може, ліпше, якби-с го взяла сама, будучи тутка. Коби-с могла дістати перший нумер, то мож би тут оправити разом всі штири книжки докупи.

Вечір, 11 година

Даруй, моя любочко, що мушу швидше, ніж думав, кінчити сей лист. Іно-що дістав поему англійського поета Шеллі, котру взявся переводити. Олеськів нині приїхав, був у мене. Від Полянського я довідався, що «Кружок» дає забаву з танцями 28 (лат.) сього місяця, понімаєш, 28. Ти приїдеш на сесю забаву, надіюсь!

Я дав Пол[янському] адрес о. Руденського. Ах, 28 ми будем бачитися! Розуміється, вам треба приїхати бодай день наперед, так що можна твій побут у Львові числити на три дні. Що за радість – три дні знати, що моя кохана Ольдзя близько мене, що бодай раз на день, бодай здалека буду міг її бачити! Не можу писати багато – перо випадає з дрижачої руки, думка все відкладає на пізніше, на тоті солодкі хвилі, коли побачимося. «Кружок» при кінці запуст, кажуть, буде давати ще й другу забаву, але ти на то не спускайся, то ще хто знає, надвоє баба ворожила, – ти приїзди на першу. Добраніч тобі, серце, цілую тебе сто раз не раз.

А щоб друга картка не виглядала так незносно пусто, то я ось що – перепишу тобі початок тої поеми, котру переводжу в тій хвилі, серед щасливих надій, про котрі навіть подумати не можу, щоб вони не сповнилися. Най дух великого поета Шеллі, котрого мислі я смію перекабачувати, літає над тобою і най вітхне тобі таку любов, таку ніжність, якою сам палав, пишучи слідуючі строфи:

Цариця духів

На сей раз досить. Жду твого листа і остаю –

Твій щиро люблячий наречений Іван.

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 91 – 95.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1208.

«Слов’янський альманах» – видання гуртка студентів-слов’ян Віденського університету. Вийшло два томи: т. 1 – 1879, т. 2 – 1880 р.

…написав я одну довшу, а три коротенькі шкіци… – За автобіографічним свідченням І. Франка, саме тоді було написано оповідання «Мавка», «Муляр», «Микитичів дуб». Останнє оповідання надруковане у другому томі «Слов’янського альманаху» (1880), конфіскованому поліцією.

…ескізи Альфонса Доде, друковані недавно в «Отеч[ественных] записках… – Переклади низки оповідань і нарисів А. Доде були надруковані в журналі «Отечественные записки», 1878, № 10 (с. 475 – 504).

…передруку «Думи про Наума Безумовича». – Франкова сатира «Дума про Наума Безумовича», надрукована в «Молоті», вийшла того ж 1879 р. окремим виданням, яке було конфісковане львівською прокуратурою.

«Бабуся Грижа» – таку назву має вірш Г. Гейне «Frau Sorse» у Франковому перекладі, надрукованому в жури. «Друг», 1877, № 6, с. 57.

…про пана Кулачковського… – Йдеться про пана, який сватався до Ольги.

Бучинський Мелітон Йосипович (1847 – 1903) – український фольклорист, етнограф, діалектолог, за молодих років – активний громадський діяч «народовської» орієнтації, пізніше відійшов від громадського руху, був адвокатом у Станіславі (нині – Івано-Франківськ).

…коли буде мож друкувати Золя… – Роман Е. Золя «Пастка» («L’Assommoir») було видано у «Дрібній бібліотеці».

… «Tydzień» з паном Денисом… – В газеті «Tydzień», 1878, 10 листопада, було надруковано третій нарис І. Франка з циклу «Рутенці» під назвою «Zniechęcony».

…поему англійського поета Шеллі… – Йдеться про поему англійського поета, представника революційного романтизму Персі-Біші Шеллі (1792 – 1877) «Цариця Меб», переклад уривка з якої І. Франко додав до цього листа. Другий уривок з поеми П.-Б. Шеллі («Я ще дитиною була…») було надруковано у збірці перекладів І. Франка «Думи і пісні найзнатніших європейських поетів», яка вийшла 1879 р. у «Дрібній бібліотеці».

Полянський Василь Михайлович – один із найближчих тоді приятелів І. Франка, студент медичного факультету спочатку Львівського, потім Віденського університету. Пізніше виїхав до Сербії, де був військовим лікарем.

…адрес о. Руденського. – Адресу священика І. Руденського, у якого, в селі Іваниківці, в цей час гостювала Ольга Рошкевич, І. Франко дав для того, щоб В. Полянський міг надіслати їй офіційне запрошення на бал.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 142 – 146.