14.09.1879 р. До М. І. Павлика

Коханий!

Вчора процес скінчився. Обвинених було 3 селян (Микола Кінайлюк (писар), Стефан Пістуняк і Андрій Пиптюк). Свідків 8, між ними 4 жиди. Розправа була перед присяжними. Судді Будзиновський, Бушак і Дрдацький, прок[урор] Голинський. Адвокати Яцковський і Сітерський.

Всіх увільнили!

Оскаржувано о пропаганду, тайні товариства, чортзна-що. Будз[иновський] в резюме закасував не знати якого прокуратора, а коли присяжні оголосили свій вердикт, то поблід, трохи не пук. Всім давнішим засудам, конфіскатам et cet[era] дали великоліпно по морді, признавши, що тайн[ого] тов[ариства] нема, а конфісковані книжки (хоч читані були самі найдрастичніші виривки і то аж два рази) не містять нічого противозаконного! Ось штука.

У нас вчора був великий празник. Повна зала людей була, жидків, гогів, усякого зброду, а всі трохи браво не били, коли почули вердикт. Журналістів не було ніяких, аж на послідній вечір поприходили, – і то щастя, що не розмазували справи та не пускали своїх обридлих корчемних дотепів. Прокуратор був – щастя № 2 – чоловік смирний і розумом ані завзяттям бог його не оскорбив. Що «panowie obrońcy» скажуть, до того й прихилиться, а сам як врізав оскарження, то трохи кури не блювали. Видно, спати хотів.

Будз. своїм резюме, правда, хотів зараз направити прокураторові промахи, але – нещасливий чоловік – бажаючи поработати усердно, протягнув своє «jak najkrótsze i najobjektywniejsze» резюме щось з 2 1/2 години, чим страшенно знудив присяжних, так що ті відтак йому на злість увільнили обжалуваних. А прокуратор не потрудився й рекурсу зложити, так що обвинених зараз же вечором випустили. Між людьми ентузіазм значний – такі людці, про котрих ми й не знали, приходять, представляються, просять книжок і кажуть, що й самі вже по власній охоті що-то робили та думали.

Але при всім тім процесу не списано, окрім того, що я трохи нотував спочатку. Та й, впрочім (окрім зізнань жидів-денунціантів), не було нічо цікавого: всі перечили, що нічо не знають, не видали й не чували. А зізнань жидів і найліпший стенограф не був би міг списати, раз тому, що говорили незрозуміло, а по-друге, й тому, що все йшло в сумішку: трибунал своє питає, прокуратор своє, адвокати своє, а все враз, – пообступали жидів, як пси, – а жиди кричать, гаркочуть – комедія. Впрочім, з того, що я нотував, стрібую Вам тими днями зложити оскільки мож повний образ розправи, хоть багато речей, н[а]пр., чита[ни]х свідоцтв та зізнань, прийдеться подати тільки зміст короткий.

Пол[янський], Славко, Коси поїхали нині гурмою до Лол[ина] на весілля, котре саме нині має відбутися. Обіцяли зібрати там дещо грошей на «Нов[у] осн[ову]», – побачу, чи встатчуться в слові. А з «Нов. осн.» в нас біда – не мож, хоть гинь, найти редактора, і хто знає, чи задля такої формальності все не розслизнеться. Шлю вам програм і 10 «Др[ібної] біб[ліотеки]». Щодо статті Др[агомано]ва про Золя ми дуже будем раді. Думка в нас така, щоб часть критичну в першім н[оме]рі минути, а в дальших посвячати їй чимраз обширніше місце і розбирати все, чого не мож говорити прямо, н[а]пр., питання економічні, а то й політичні.

А щоб робота не звалювалася на одного, я говорив з людьми таке: віддати редагування поєдинчих відділів поєдинчим людям, і так повісті беру я, наукові статті (переводи) – Кос і, може, ще хто другий, хроніку наукову Терлецький, критику Бел[ей], а бібліографію (що нового по книжках та газетах) не знаю ще хто. Таким способом, думаю, введеться гарний поділ праці. Редагуючий якийсь відділ не мусить сам усе до того відділу писати, а тільки все, що йде до того відділу, переходить через його руки: він поправляє, порядкує, загалом укладає так, щоб за тоту часть брав на себе повну відповідальність перед громадою читаючою.

Чи не могли б Ви довідатись, що діється з обіцяною нам торік Др-вим статтею Реклю про французьких федералістів. У нас незадовго вийде окремою книжкою стаття Шеля про німецькі сторонництва – тота, що в «Правді», – ми в «Нов. осн.» розберем її докладніше і постараємось на підставі інших ще матеріалів освітити німецьких соціал-демократів, так що стаття про французьких федералістів прийшла б саме в пору.

Спис книжок і статей про фізіографію та статистику Галичини я почав уже ладити, але не знаю ще, коли буде скінчений. Виписку зі справоздань соймових пішлю вам сього ж тижня, справоздання ті є у нас (Терл[ецький]). Гербар Несецького напитаю, досі не міг та й, впрочім, на процесі днинськи сидів.

Сестра остається тут кілька день, лиш біда, що средств у нас маленько. Вона ночує у одного християнина-поляка. Гроші на життя для неї ми поки що берем з того, що поскладано на «Нову осн.».

З Києва звістки нема. Д[обродій] Стар[ицький] гукнув до нас високопатріотично-ліберально та й замовк. Пождем, що з того буде.

Листи Ваші я получив, але Шевч[енка], котрого-ді Ви післали, нема. Чи George дасть «Jahrbuch» задармо, бо платити на разі нічим? Якби так, то чи не ліпше було б Вам взяти від Жоржа і післати, абощо. Впрочім, напишіть докладно.

А щодо польських праць, то думаю, що Вам ними займатися шкода часу. На нінащо не здасться товчи тутешній польській інтелігенції – а лиш така бере «Tydzień» – про які там будь мислі. Для неї треба сенсаційних романів або здохлого гумору à la Лам та Вільчинський.

Так само Ваші проекти друкувати по-нашому, а латинськими буквами, боюсь, що не сповняться, раз тому, що проектовані вами букви ć, ś зам[ість] ч і ш, а так само č і š тут у друкарнях не існують і спровадження їх коштувало б багато – се непремінно відбилось би на нас, а по-друге, що, здається мені, ділу би не помогло, а лиш пошкодило: за живе воно нікого не зачепить, бо надто давня се історія, а тільки обурить деяких. Я зовсім не на то се кажу, щоб я був противний такій азбуці – адже я знаю добре, що воно до того йде. Але мені здається, що поки що ліпше окріпнути трохи на раз зайнятім становищі, а не тратити сили на шибання в формальності, лиш поперти наперед саму роботу.

Впрочім, коли конче схочете, щоб так було надруковано, то й так буде, – адже в «Дріб. біб.» признане раз інтернац[іонально]-правоп[исне] становище і відступати від нього супроти латинських букв нема причини. Тільки я би бажав, щоб статейка, з котрої буде робитися першу пробу, не була надто велика – на піваркуша або аркуш, не більш. Я думаю так – вишукайте яку невеличку річ Бальзака або щось з таких загальнозвісних писателів, або, ще ліпше, яку наукову статтю (може, дещо по фізіології з Клода Бернара, він писав такі невеличкі штуки) і переведіть, уживаючи латинських букв, – зробимо пробу. Коли б тільки фонетично добре уладити правопись, то було б навіть ліпше з латинськими буквами, бо тут би чоловік не був прив’язаний до одної друкарні, але міг би друкувати, де хоче. Не знаю, як виразит«ь»? Чи не мож би маленьким j (в гармонді petit-овим), щоб не було надто багато знаків над літерами, котрі дуже поганять письмо і при тім для читаючого не становлять ніякої поруки, що се читається так, а не інакше. Над тим би ще треба помудрствувати лукаво.

Статтю про попів я скінчу незадовго і пришлю Вам. Щодо шкіл, то аж тепер, роздивившися трохи в предметі, бачу, що до такої роботи нам бракує дуже багато. Однако, скоро будуть поотвирані бібліотеки, зачну вертувати статистичні праці, побачу, що даних зібрано. Коби на разі хоть сільські школи обробити. Т[е]рлецький обіцює в хроніці науковій «Нов. осн.» поволі обробити систематично антропологію. Б[еле]й зладив дуже гарний перевід Діккенсових «Новорічних дзвонів», а Кос Леббокових «Початків релігії». Я знову переводжу з Маркса «Початок і зріст капіталістичного господарства» – статтю недовгу (2 арк.) і зрозумілу так, що годі (се 24 розділ «Капіталу»). Як ще ви зладите Ланге (присилайте главами!), то буде мож сеї зими гарними статтями поперти «Дрібну бібліотеку».

«Нової осн.» допоминаються люди з усіх боків, професори, і попи, і вчителі людових шкіл. Всі ждуть на перший н-р. У самім Тернополі зголосилося коло 25 пренум[ерантів], а за виходом у світ 1 н-ра, надіятись, буде їх більше. А тут лихо з редактором, аніруш.

Може б, могли Ви там де розпитати для нас які газети або журнали наукові, хоч би про французькі, щоб хороші. У нас тут буде кому читати. Може б, дехто приси[ла]в по прочитанні, особливо коли виходить що доброго по економії та статистиці, бо ми, окрім одної hochkathedersocialist-ичної «Zeitschrift für die ges[amte] Staatswissenschaft», не маєм нічо, а там, по більшій часті, речі неудобоваримі та й мало для нас інтересні. З Росії, NB, нічогісінько. З наук природничих маємо «Kosmos» i «Encyklopedie der Naturwissenschaften», але здало бея ще дещо, коли б мож. «Kosmos» – гарна штука. Гельвальдівський «Ausland» ми закинули. Постарайтесь, якби що мож було.

Цілую Вас сердечно, Ваш Ів.

Ах, трохи не забув! Не пишіть нічо а нічо до Косова прямо, на ніякий адрес, бо все, що тільки прийде, староста забере. В актах сього процесу було виразне таке освідчення пана старости.

Примітки

Вперше надруковано: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 125 – 131..

Датується за датою закінчення судового процесу над Г. Павлик – 13 вересня (див. початок цього листа: «Вчора процес скінчився»). Датовано М. Павликом [Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 125]. Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1482.

Микола Кінайлюк, Степан Пістуняк і Андрій Пиптюк – селяни, які разом з Г. Павлик притягалися до судової відповідальності за соціалістичну пропаганду.

Щодо статті Др[агомано]ва про Золя… – Такої статті М. Драгоманов не написав.

Несецький Каспер (1682 – 1744) – польський історик, автор праці з геральдики – гербовника «Korona Polska» (т. 1 – 4, 1728 – 1743), перевиданої у 1839 – 1846 рр.

George (Жорж) – книгар у Женеві.

Лам Ян (1838 – 1886) – польський письменник-гуморист, прозаїк і публіцист, жив у Львові, друкувався у «Dzienniku Polskim».

Вільчинський Альберт (1829 – 1900) – польський письменник-прозаїк, романіст і новеліст, у творах якого реалістичні спостереження над дрібноміщанським середовищем поєднуються з ідеалізацією давніх шляхетських звичаїв.

Бернар Клод (1813 – 1878) – французький фізіолог.

Я знову переводжу з Маркса… – Франків переклад 24-го розділу першого тому «Капіталу» («Так зване первісне нагромадження») був опублікований вже після смерті І. Франка М. Возняком у журн. «Культура», 1926, № 4 – 9, с. 56 – 57.

Гельвальд Фрідріх-Антон (1842 – 1892) – німецький історик, публіцист і географ, видавець періодичних збірників «Ausland».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 207 – 211.