Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

1. Варязькі шляхи

Іван Франко

Варіанти тексту

Коли поляни ще по горах над Дніпром

Окремими оселями сиділи,

Через Дніпро перевозив пором,

А від варягів аж у грецький край

Туди войовники шляхів собі гляділи.

І йшов понад Дніпром від греків шлях,

В версі ж, де для плавби Дніпро нездалий,

До Ловоті-ріки тягли на волоках,

А з Ловоті в Ільмерь, велике озеро, впливали.

Із того ж озера тече Волхов-ріка,

В велике озеро Нево вона втіка.

А з того озера крізь горлище просторе

Вона вливається в Варязьке море.

Тим морем можна доплисти до Риму,

А з Риму морем аж до Царгорода,

А з Царгорода в літо або в зиму

В Понт-море, у яке й Дніпро вливає воду.

А виплива Дніпро з Бокова лісу,

І к півдню своїми струями намагає;

Тече Двіна з того самого лісу,

На північ води ті болотяні вливає;

На схід іще з того самого лісу

Велика Волга шлях свій водяний верстає,

І сімдесятьма гирлами грязькими

В Хвалинське море води ті вливає.

От так і руське плем’я стародавнє,

З таємного почавшися гнізда,

В три сторони пішло, в три гилі розвилось розвилося,

Як та велика лісова вода.

По водах тих з Русі три шляхи йдуть:

По Волзі до болгар, хвалисів та на схід,

Двіною до варяг, до Риму, в Африку,

Дніпром у Грецію, в старий Афетів рід.

А в море те Дніпро трьома гирлами ллється,

І море теє Понт в нас Руським морем зветься.

Писано д[ня] 5 цвітня 1914.

Літописний текст сього переказу, що своїм походженням, без сумніву, сягає сьомого століття по Христі і вказує вже тоді варягів як постійних періодичних гостей руської землі, виглядає (наведеного в передмові видання ст. 5 – 6) ось як:

Поляномъ же живущим особ

По горамъ симъ.

Поляномъ же живущим особ по горамъ симъ,

И бѣ путь из Варягъ въ Грѣкы

И изъ Грѣкъ по Днепру,

И вѣрхъ Дніпра волокъ до Ловоти,

И по Ловоти вныти въ Илмерь,

Озеро великоє.

И по Ловоти вныти въ Илмерь, озеро великоє.

Из него же озера потечеть Волховъ

И втечеть в озеро великоє Нево,

И того озера внидет оустьє в море Варяскоє,

И по тому морю внити доже и до Рима,

А от Рима прити по тому же морю

Къ Цсрюграду, и от Царяграда

Прити в Понтъ море.

А от Рима прити по тому же морю къ Цсрюграду,

И от Царяграда прити в Понтъ море,

В неже втечет Днѣпръ рѣка.

Днѣпр бо течеть изъ Воковского лѣса,

И потечеть на полудни;

А Двина изъ того же лѣса потечет

И идеть на полуночьє

И внидет в море Варяскоє.

Ис того же лѣса потечеть Волга на въстокъ,

И въ[те]чет седъмьюдесятъ жерелъ

В море Хвалінскоє.

И вътечет седъмьюдесятъ жерелъ в море Хвалінскоє.

Тѣмь же из Русі можеть ити по Волзѣ

В Болгары и въ Хвалисы,

И на въстокъ доити въ жребий Симовъ;

А по Двинѣ въ Варягы,

А изъ Варягъ и до Рима.

A по Двинѣ въ Варягы, а изъ Варягъ и до Рима,

От Рима же и до племени Хамова.

А Днепръ втечет в Пантескоє море

Треми жерелы,

Иже море словеть рускоє.

Треми жерелы, иже море словеть Рускоє,

По нему же оучилъ стый Андрій,

Аплъ и братъ Петровъ.

Рядки 26 і 29 сього оповідання натякають на поділ землі між потомствами трьох синів Ноєвих, Сіма, Афета й Хама, при чім у жеребі Сіма вичислено ряд народів Передньої (Західної) Азії, а в Хамовім – народи Африки. Сей реєстр народів (ст. 55 нашого літопису) взяв його редактор у половині XI в. з грецького хронографа Георгія Амартола. Можливо, що й натяки на ті жереби у вказаних рядках треба вважати пізнішими додатками до старшої, вже письмом закріпленої традиції до старшого, вже письмом закріпленого переказу.

Писано д[ня] 1 мая 1914.


Примітки

1. Варязькі шляхи. № 403, арк. 1 – 2 зв. (за архівною пагінацією олівцем у нижньому правому куті сторінки), автограф; № 404, с. 1 – 7 (за архівною пагінацією олівцем у нижньому правому куті сторінки), писарська копія з правками І. Франка.

Болгари – йдеться про болгар, чи булгар волзько-камських, середньовічні тюркомовні племена, які жили в степах Приазов’я та Волзько-Донського межиріччя. Булгарський племінний союз – Велика Булгарія – розпався під ударами хозар. Частина булгар в VII ст. пішла на Дунай, де була асимільована місцевими слов’янами, ставши одним із компонентів південнослов’янського народу болгар. У X ст., після розгрому Хозарського каганату київським князем Святославом Ігоревичем, на Волзі утворилася феодальна держава Булгарія. Спадкоємцями булгарської культури є казанські татари і чуваші.

Хвалиси – давньоруська назва Хорезму (звідси і Хвалиське, або Хвалинське, море – тепер Каспійське), давнього массагетсько-аланського об’єднання в пониззі Амудар’ї і його населення.

Афетів рід – за біблійною легендою, по розподілі землі Ноєвому сину Афетові (Іафетові) дісталися «полунощныя страны и западныя». На цій підставі його вважали родоначальником народів півночі і заходу Європи, в тому числі й слов’ян.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 13 – 15.