9. Смерть Аскольда й Діра (р. 882)

Іван Франко

Умирає Рюрик в Новгороді,

Умирає й синочка лишає,

Ігоря, синочка молодого.

Віддає Олегові правління,

Своякові близькому, старому,

Аби був опікуном для сина.

Третій рік по Рюриковій смерті

Зібрав Олег військо з племен різних,

Із варягів, чуді, мері й весі,

Із слов’ян та кривичів хоробрих.

І прийшов до города Смоленська,

Взяв той город і садить у ньому

Свого мужа на князеве місце.

Далі вниз пішов із військом Олег

І дійшов до города Любеча,

Взяв той город і садить у ньому

Свого мужа на князеве місце.

І прийшли під київськії гори,

І дізнався Олег, що князюють

Тут Аскольд і Дір, його знайомі,

Рюрика покійного бояри.

Чув се Олег і обдумав зараз,

Як із ними лад зробить по-свому.

Поховав війська свої у човнах,

Інші ззаду полишив у лісі,

Сам пішов і на руці з собою

Ігоря несучи молодого.

Підійшовши під угорську браму,

Поховав і решту війська свого

І післав по Аскольда та Діра,

Се велячи їм переказати:

«Подорожні ми, йдем на купецтво

В Грецію від Олега старого

Та від Ігоря, князенка молодого, –

Вийдіть привітаться з земляками!»

Вийшли тут Аскольд і Дір за браму,

Та в тій хвилі вискакали з човнів

Олегові вояки хоробрі,

Обступили Аскольда і Діра.

І промовив до них Олег грізно:

«Ні князі ви, ні княжого роду, –

Пощо ж творитеся ви князями?»

«А ти хто такий, що промовляти

Смієш так?» – без страху запитали

Витязі у Олега старого.

«Хоч не князь я, то княжого роду, –

Відповів на те суворо Олег, –

А ось син вам Рюриків і князь ваш».

Він кивнув, і вояки в тій хвилі

І Аскольда й Діра тут же вбили.

Писано д[ня] 6 цвітня 1914.

Літописне оповідання про смерть київських самозванців виглядає ось як (ст. 16):

Поиде Олгъ поємъ вой свои многы:

Варягы, Чюдь, Словѣны, Мѣрю, Весь, Кривичи,

И прия городъ Смольнескъ,

И посади в нем мужь свои.

Оттуда поиде в низъ (по Днѣпру),

И пришедъ взя Любечь,

И посади мужь свои,

И придоста къ горамъ києвьскымъ.

И оувидѣ Олгъ, яко Оскольдъ и Диръ княжита,

И похорони вои (своя) въ лодьяхъ,

А другыя назади остави,

А самъ приде, нося Игоря молода.

И приступль под Оугорьскоє (поле),

Похоронивъ (и здѣ) вои свои,

И посла къ Аскольду и Диру гля:

«Яко гостьє єсмы, идемъ въ Грѣкы

От Олга и от Игоря княжичича;

Да приидѣта к роду своєму, к нам!»

Асколдъ же и Диръ придоста,

И выскакаша вси из лодѣи.

И рече Олгъ къ Асколдови и Дирови:

«Вы не-ста князя, ни роду княжа,

Но азъ єсмь роду княжа!»

И вынесоша Игоря: «Се вы снъ Рюриковъ!»

И оубиша Асколда и Дира,

И несоша (Асколда) на гору,

Єже ся ннѣ зоветь Оугорьскоє,

Олминъ дворъ на тои могилѣ

Постави Олма божницю [В р[укопису] се слово написане первісно в тексті, потім перечеркнено і наверху дрібнішими буквами написано: цркв] стого Николы.

А Дирдова могила за стою Ориною.

И сѣде Олегь княжа в Кыєвѣ,

И рече Олегъ: «Се буди мти городом рускымъ!»

Отсе літописне оповідання подає стару київську традицію, перероблену пізніше в інтересі династії Рюриковичів. До оповідання додано ще ось яку увагу пізнішого редактора, до якого належать правдоподібно також рядки 27 і 28 вище поміщеного тексту: «И бѣша оу него (Олега) Словѣни и Варязи и прочии, (и) прозваша ся Русью. Се же Олегъ нача городы ставити, и оустави дани Словѣном и Кривичемъ и Мерямъ, и оустави Варягом дань даяти от Новагорода трои гривенъ на лѣто мира дѣля, же до смрти Ярославля даяше Варягом». Ся записка важна головно тим, що позволяє нам усталити дату зредагування найстаршого літопису на час, не много пізніший від смерті Ярослава, отже, від р. 1054.

Писано д[ня] 2 мая 1914.

Примітки

№ 403, арк. 23 – 25, автограф; № 404, с. 89 – 97, писарська копія, на с. 89 дописка, на с. 95 і 97 помітки І. Франка.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 38 – 41.