28. Смерть Ярополка (р. 980)

Іван Франко

Прийшов Володимир під Київ війною,

Великеє військо ведучи з собою.

Не міг Ярополк в полі міряться з ним,

Заперся у Києві з військом своїм.

А був там і Блуд-воєвода при нім.

Стояв Володимир в окопі тіснім

Біля Дорогожича в гарній долині;

Окіп той побачити можна ще й нині.

Післав Володимир до Блуда листок:

«Будь ти мені всього добра початок!

Зроби мені приязнь, аби брата вбити,

Буду як вітця тебе рідного чтити.

Не перший я на братовбійство пішов,

А він, що на Олега напасть знайшов.

Тієї ж напасті і я побоявся,

Тому ж і війною на нього зібрався».

І мовив послам Володимира Блуд:

«Готов учинити, що зможу. Так будь!»

О лести людськая! Той, що їсть мій хліб,

Готов мені зрадою викопать гріб!

І слав Володимиру Блуд часто вісти,

Як шарпати город, як на мури лізти,

Та все те до цілі ніяк не вело,

І вбить Ярополка самому не йшло.

Аби ослабити обложених духа,

Піддав Ярополку – а той його слуха:

«Не виходи, княже, за місто на бій,

Нехай сам без тебе воює люд твій!»

Коли се німало не допомагало,

Сказав Ярополку Блуд з довір’ям щирим:

«Кияни змовляються з Володимиром,

Бо вже жить в облозі терпцю їм не стало.

«Наступи на город усіми полками,

Ми тобі від міста відчинимо брами, –

Віддасть Ярополка тобі чернь безбожна».

Так ліпше тікаймо з міста, поки можна».

Подавсь Ярополк на ту раду лукаву

І, з Києва втікши, програв свою справу,

Бо Київ сейчас Владимиру піддався,

І сей одиноким в нім паном зістався.

Тікав Ярополк із столиці вночі,

До Родні забіг, не далеко йдучи;

Обложено зараз його там у Родні,

Сиділи там люди прагнущі й голодні.

Знов до Ярополка піддобрився Блуд:

«Ой лихо нам, княже, держатися тут.

Много війська має брат твій Владимир, –

Нам їх не збороти. Піди з ним на мир!»

І знов Ярополк не пронюхав облуди,

Згодився на раду, сказав: «Най так буде!»

А Блуд Володимиру звістку післав,

Такії слова він йому написав:

«Те, що ти задумав, вже можна сповнити;

Твоя, не моя буде тому потреба.

Отсе Ярополка приведу до тебе,

І можеш усе по вподобі зробити».

Отсе прочитавши, князь Володимир

Пішов з вояками в батьківський свій двір,

Засів тут, немов для прийому послів,

К собі Ярополка привести велів.

А до Ярополка Блуд мовив, мов тато:

«Піди тепер смирно до свойого брата,

Вклонися покірно й скажи лиш йому:

«Все те, що даси, я від тебе прийму».

Пішов Ярополк, хоч і як було тяжко,

Та перед двором йому шепнув Варяжко:

«Не йди, княже, в двір, бо [тебе] там уб’ють!

Тікай в печеніги й безпечний там будь».

Дрогнув Ярополк і тяженько зітхнув,

Та слова від нього Варяжко не вчув.

«Хай буде що буде!» Він зір потупив

І, ще раз зітхнувши, у двір уступив.

Тут зараз на нього два варяги впали

І двома мечами попід пахи взяли,

А Блуд зараз двері за ним затворив,

Нікого з дружини за ним не впустив.

От так Ярополк із життям сим розстався.

Варяжко ж, побачивши, що він попався,

Боячися того ж нещастя й собі,

Щодуху з двора в печеніги побіг.

Проводирем там печенігам він став,

Багато біди князь від нього зазнав,

Аж поки присягою к собі не звабив

І замість обіцяних дарів не забив.

21 [цвітня] 1914.

Примітки

№ 403, арк. 119 – 120, переспів, автограф; № 404, с 327 – 333, писарська копія.

В обох рукописах Франкової праці (№ 403 і 404) міститься тільки переспів цього оповідання, реконструкції ж староруського тексту бракує. Наводимо відповідний літописний текст (Полное собрание русских летописей, т. 2, с. 64 – 66):

И приде Володимиръ къ Києву съ вои многими, и не може Ярополкъ стати противу Володимиру, и затворися Ярополкъ въ Києвѣ съ людьми своими и съ Блудом; и стояше Володимиръ обрывся на Дорогожичї, межи Дорогожичемъ и Капичемъ, и єсть ровъ и до сего днє. Володимиръ же посла къ Блуду, воєводѣ Ярополчю, с лѣстью гля:

«Поприяи ми! Аще оубью брата своєго, имѣти тя начну въ оца мѣсто своєго, и многу чсть возмеши от мене: не я бо почалъ братю бити, но онъ. Азъ же того оубояхъся и придохъ на нь».

И рече Блудъ къ посланымъ Володимиром: «Азъ буду».

О злая лѣсть чловѣчьская! Яко же Двдъ глаголет: «Ядыи хлѣбь мои възвеличилъ єсть на мя лѣст». Сь оубо луковаше на князя лѣстью, акы «языкы своими льщаху. Суди имъ, Бе, да отпадут от мыслии своих; по множьству нечтья изърини я, яко прогнѣваша тя, Гси». И пакы тож рече Двдъ: «Мужи крови льстиви не припловят днии своих». Се єсть свѣть золъ, єже свѣщевають свѣт золъ на кровопролитьє; то суть неистовии, иже приимъше от князя или от гсна своєго чсть и дары, ти мыслят о главѣ князя своєго на погублєниє, горьше сут таковии бѣсовъ».

Яко ж и Блудъ предасть князя своєго, прїимъ от него чсти многы, сь бо бысть повиненъ крови тои. Се бо Блудъ затворивъся съ Ярополком, слаше къ Володимиру часто, веля єму приступати къ городу бранью, самъ мысля оубит Ярополка; гражаны же нѣлзѣ оути єго. Блуд же не възмогъ, како бы и погубити, замысли лѣстью, веля єму не изълазит на брань изъ града.

И рече же Блудъ Ярополку: «Киянѣ слются къ Володимирю глще: «Приступаи къ городу бранью, яко предамы ти Ярополка». Побѣгии изъ града».

И послуша єго Ярополкъ, и бѣжа изъ града, и пришедъ затворися въ градѣ Родѣнѣ на оустьи Ръси, а Володимиръ вниде в Києвъ, и осѣдяху Ярополка в Роднѣ. И бѣ гладъ великъ в немъ, и єсть притча и до сего дне: «Бѣда, аки в Роднѣ».

И рече Блудъ Ярополку: «Видиши ли, колко вои оу брата твоєго? Намъ ихъ не перебороти. И твори миръ съ братомъ своимъ»; льстя под ним се рече. И рече Ярополкъ: «Тако буди».

И посла Блудъ къ Володимеру гля, яко «Събыся мысль твоя, яко приведу Ярополка к тебѣ, и пристрои оубити и». Володимиръ же то слышавъ, въшедъ въ дворъ теремьныи отень, о немъ же преже сказахом, сѣде ту с вои и съ дружиною своєю.

И рече Блудъ Ярополку: «Поиди къ брату своєму и рьци єму: «Что ми ни вдасї, то язъ прииму». Поиде же Ярополкъ, и рече єму Варяжько: «Не ходи, княже, оубьють тя; побѣгъни в Печенѣгы и приведеши воя»; и не послуша єго. И приде Ярополкъ къ Володимиру; и яко полѣзе въ двѣри, подъяста и два Варяга мечема подъ пазусѣ. Блудъ же затвори двѣри и не дасть по немъ внити своимъ.

И тако оубьєнъ бысть Ярополкъ. Варяжько же, видѣвъ, яко оубьенъ бысть Ярополкъ, бѣжа съ двора в Печенѣгы, и много воєва с Печенѣгы на Володимира, и одва приваби и, заходивъ к нему ротѣ.

Це оповідання датоване в літопису 6488 (980) роком.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 128 – 130.