14. Замирення Ігоря з греками (р. 946)

Іван Франко

Присилають царі з Царгорода,

Константин, Роман і ще з Степаном,

Присилають до Ігоря в Київ

Перший договір про мир зробити.

Говорили, що договорили,

І шле Ігор-князь послів від себе

До царя Романа в Царгороді.

А Роман зібрав своїх боярів

І достойників свойого царства.

Привели до них післанців руських

І веліли їм оповідати

І писати їх слова на карті,

Однаково з тим переговором,

Що був попередньо при Романі

І при Константині й при Степані,

При всіх трьох царях христолюбивих.

Далі йдуть імена 15 послів князівських і намісників різних провінцій руської держави і відпоручників руського купецтва та боярства, а потім просторий текст договору, уложений на Русі та стилізований у Царгороді. Сей договір був там же списаний на двох пергаменових картах, із яких одна мала хоронитися при царях грецьких, а друга – при князях руських. Текст договору, захований тільки в руській копії, уложений у християнськім дусі, але відрізняє серед руського народу нехрещену русь і хрещених людей. Хрещена русь була вже, очевидно, не малою силою в руській державі, коли про неї окремо згадано в договорі і її представників окремо заприсягано в соборній церкві св. ілії в Києві.

І прийшли післанці Ігореві,

Прийшли в Київ з грецькими послами

І сказали все, що їх спіткало

В Царгороді від царя Романа.

І прикликав Ігор грецьких послів,

І велів їм йому передати

Все, що мовив грецький цар до нього.

І ось що посли сказали царські:

«Вислав цар нас, дуже радий миру,

Хоче мир держати з князем руським,

Мир держати і любов примірну.

І водили в нас твої післанці

Нашого царя до роти в церков;

І нас післано, аби до роти

Ми вели тебе і мужів твоїх».

Обіцявся Ігор так зробити.

А на другий день покликав послів

І пішов на горб посеред міста,

Де стояло божище Перуна.

І поклала вся русь нехрещена

Свої зброї і щити й оздоби,

Що на собі мали золотії,

Все поклали те перед Перуном.

Потім Ігор обійшов Перуна,

За ним кождий муж його так само,

Скільки там було їх нехрещених, –

Се у них така бувала рота.

А хрещену русь вони водили

Ген до церкви Ілії святого,

Що стоїть і досі над потоком

Кінець Пасинцевої бесіди.

Се була тоді соборна церков,

Бо було вже християн багато,

З родовитих русі та з варягів.

Мир отак із греками ствердивши,

Відпустив послів царевих Ігор,

Щедро їх обдарувавши воском

І футрами й гарними дівками.

А як посли до царя вернули,

Розповіли все, що їх спіткало,

Все, що їм переказав князь Ігор,

Яку має він любов до греків.

Писано д[ня] 8 цвітня 1914.

Літописне оповідання, а властиво, літописну епічну рамку тексту договору Ігоря з греками в р. 945 не можна вважати видумкою пізнішого редактора літопису – з другої половини XI в., бо вона містить у собі багато подробиць давнішої старовини, яких сто літ пізніше ніяк не видумаєш. Сам договір міститься в літопису на ст. 33 – 39, а літописна рамка, передана тут віршами, на ст. 33 і 39 – 40; вона в віршовій формі виглядає ось як:

Присла Романъ и Костянтинъ и Стефанъ

Послы къ Игореви построити мира пѣрваго,

Игорь же главъ с ним[и] о мирѣ

Посла [[У] р[укопису] дод[ано] тут іще раз Игорь] мужи свои къ Роману.

Романъ же събра бояры и сановники,

И приведоша рускыя послы,

И повелѣша глти и писати обоихъ речи на харотью

Равно другаго свѣщания, бывшаго при цсри Романѣ

И Костянтинѣ [и] Стефанѣ, хрстолюбивыхъ влдкъ.

Текст договору, на якого початку підписано 67 імен, між яких можна вважати підписами повновласників Ігоря, його жінки Ольги, його сина Святослава та його свояків, один посол дописав при своїм імені купець, а остатнім являється князівський окличник (Дигрич) Синько, займає в рукопису ст. 33 – 39, по чім іде дальше літописне оповідання:

Послании же посли Игоремъ придоша къ Игореви

С послы грѣцкими, и повѣдаша вся рѣчи цсря Романа.

Игорь же призва послы грѣцкыя рече:

«Молвите, что вы казалъ цсрь!»

И ркоша посли цсрви: «Се посла ны цсрь.

Радъ єсть миру и хочеть миръ имтѣти съ князем рускымъ и любовъ.

И твои посли водили суть цсря нашего ротѣ,

И насъ послаша ротѣ водить тебе и мужь твоихъ».

И обѣща ся Игорь сице створити

И на оутрѣя призва Игорь посли

И приде на холмы, кде стояще Перунъ,

И покладоша оружья своя и щиты и золото.

И хоти Игорь ротѣ и мужи єго,

И єлико поганыя Руси;

А хрстьяную Русь водиша въ црковь стго Ильи,

Яже єсть надъ ручьємъ конѣць Пасынчѣ бесѣды [Далі в р[укопису] слова пізнішої дописки, не зовсім ясні, що надто нарушують симетрію віршової будови: «И Козаре, се бо бѣ сборная цркви, мнози бо бѣша Варязи хрстьяны»].

Игорь же утвѣрдивъ миръ съ Грѣкы

Отпусти послы одаривъ скорою и челядью и воскомъ [У р[укопису] дод[ано] тут іще раз зайве: и отпусти я]

Посли же придоша къ цсрви

И повѣдаша вся рѣчи Игоревы,

И любовь яже къ Грѣком.

Игорь же нача княжити въ Києвѣ

И миръ имѣя къ всѣмъ странамъ;

И приспѣ осень, и нача мыслити на Деревляны,

Хотя примыслите болшюю дань.

Отсе оповідання важне з многих поглядів, та, може, найважніше тим, що в ньому маємо найдавнішу згадку про культ бога Перуна, очевидно не слов’янського, а германського божества грому й блискавки, в Києві на горі. Згадка про Перуна була вже перед тим при договорі Олега з греками, де варяги-русь кленуться своїм богом Перуном. Тут уперве зазначено місце культу того бога в Києві, столиці варязької держави, що був тут заведений у інтересі династії, може, ще Олегом.

Писано д[ня] 4 мая 1914.

Примітки

№ 403, арк. 51 – 54, автограф; № 404, с. 151 – 163, писарська копія.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 63 – 67.