2. Апостол Андрій на Дніпрових горах
Іван Франко
Варіанти тексту
|
||
Андрій-апостол, брат Петра святого,
Учив, як каже стародавня повість,
В Сінопі, городі малоазійськім, –
І забажав до Корсуня, за море,
Тамошнім грекам занести Христову новість.
Побувши в Корсуні й вертаючи,
Побачив устя він великої ріки.
«Се Борисфен. Туди за літо та за зиму
Дібраться можна до самого Риму», –
Йому сказали грецькі моряки.
І в устя він заплив з учениками,
А відси грецьким шляхом стародавнім
Помандрував угору берегами,
А перейшовши звільна днів не мало,
Спинивсь під горами, на місці явнім-славнім.
Заночували там, а вранці-рано
Він встав і мовив до учеників:
«Чи бачите ті гори? На тих горах
Знак ласки божої нам вчора заяснів.
Повстане місто тут колись велике
І бог здвигне тут множество храмів».
І вийшовши апостол на ту гору,
Благословив її і так прорік:
«Молюся, боже, щоб в щасливу пору
Стояв тут вибраний тобою чоловік
І щоб із гір тих у всі часті світу
Новий світ ласки твоєї потік!»
І, помолившися, він хрест поставив
Там, де пізніше Київ-город став;
Зійшов з гори й горі Дніпром-рікою
З учениками далі мандрував.
Пройшовши через скіфськії країни,
Зайшов аж до надільмерських словен,
І звичай бачивши у них, що від давен
Вони, мабуть, від скіфів переймили,
Від них поплив по морю до варягів
І в Рим прибув, – його варяги не спинили.
Там брату свойому Петрові він
Оповідав, де був і що видав,
А на остаток ще й отсе додав:
«Дивнеє диво у землі словен
Я бачив, звичай там заведений здавен!
У них я бачив бані дерев’яні, –
Вони їх натопляють вельми дуже,
І роздягають[ся] догола, й пріють в них,
І обливаються холодною водою,
І, взявши віники з листків дубових,
Щосили хвоськають самі себе, –
І добиваються до того, що, здається,
Ледве живі вилазять з тої бані.
Тоді ще раз холодною водою
Пообливаються й живі бувають.
Таке вони вробляють Таке-то виробляють кождий день,
Не мучені ніким, самі собі
Мук додають, не митви, але битви».
Се чуючи, не дивувалися римляне,
Бо в них те саме було здавна знане.
Андрій же в Римі час якийсь пробув
І знов в свою Сінопію вернув.
Писано д[ня] 5 цвітня 1914.
Літописний текст сього оповідання (ст. 6 – 7) починається редакторською допискою «якоже ркоша» – не знати, хто, – по якій читаємо:
Андрѣю оучащю в Синопии
И пришедшю єму в Корсунь
Оувидѣ, яко ис Корьсуня близъ оустьє Дьнѣпрьскоє.
И въсхотѣ пойти в Римъ,
И приде въ оустьє днепръскоє,
И оттолѣ поиде по Днѣпру горѣ.
И по приключаю бжию
Приде и ста подъ горами на березѣ.
И заоутра въставъ рече к сущимъ с нимъ оученикомъ:
«Видите горы сия ? Яко на сихъ горахъ
Въсияєть блгть бжия,
Имать и городъ великъ быти
И цркви мьногы имат Бъ въздвигнути».
И въшедъ на горы сиа и блгсви я, –
И постави крстъ, и помолив ся Бу
И слѣзе съ горы сея, идеже послѣже быс Києвъ, –
И поиде по Днѣпру горѣ.
И приде въ Словены, идеже ннѣ Новъгород,
И видѣвъ люди ту сущая,
Какъ ихъ обычаи и како ся мыють
И хвощют ся, и оудиви ся имъ.
И иде въ Варягы, и приде в Римъ,
Исповѣда, єлико наоучи и єлико видѣ,
И рече имъ: «Дивно видѣхъ землю Словеньску
Идущю ми сѣмо.
Видѣхъ банѣ древяны, и пережьгуть я велми,
И съвлекут ся и будуть нази,
И обольют ся мытелью, и возмуть вѣникы,
И начнуть хвостити с[я], и того собѣ добьют,
Одва вылѣзуть (є)ле живы.
И обольют ся водою студеною, и тако оживут.
И тако творять по вся дни,
Не мучими никым же, но сами ся мучать,
И творят не мытву себѣ, ано мученьє».
И се слышавше дивляху ся.
Андрѣй же бывъ в Римѣ и приде въ Синопию.
Отсе оповідання, що досить натягненим способом відносить початок християнства на Русі до часів апостольських, не має під собою ніякої історичної основи. Згадка про Корсунь, де буцімто проповідав Андрій, поміщена в рядку 2 нашого оповідання, велить нав’язати його як пізнішу парість якоїсь корсунської легенди, що нав’язувала початок християнства в Корсуні до імені апостола Андрія, так, як інша, дохована до наших часів, нав’язала його до імені Климента, ученика Петрового і одного з перших пап римських.
Писано д[ня] 1 мая 1914.
Примітки
№ 403, арк. 3 – 6, автограф; № 404, с. 9 – 17, писарська копія з правками І. Франка, на с. 13 дописка І. Франка.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 15 – 18.