20. Ольга й Святослав (р. 955)

Іван Франко

Жила Ольга з сином Святославом.

Захотілось їй навчить малого

Святий хрест на себе покладати.

Та не захотів синок ні разу

Ні хреститься, ні молитв казати.

І держався Святослав боярів,

Що до християнства не пристали;

Хоч хреститися й не боронили,

Та хрещених на сміх підіймали.

Не раз синові мовляла Ольга:

«Я пізнала бога, сину любий,

Відтоді ж і в мене в серці радість.

Як захочеш ти його пізнати,

Будеш теж у серці радість мати».

Та не слухав того син завзятий

Мовлячи: «Ні, мамо, не подоба

Мені інший тут закон приймати,

А то стане вся моя дружина

Мене дружно на сміх підіймати».

На те Ольга так йому мовляла:

«Якби охрестився ти без бою,

Всі вони пішли би за тобою».

Та не слухав мами син завзятий,

А держався норовів поганських

І не міркував, що кажуть люди:

«Як хто раду матері нехтує,

Сам собі біду тяжку готує».

Писано д[ня] 13 цвітня 1914.

Те, що читаємо в літописнім оповіданні під р. 955, по відході царгородських послів, треба вважати компіляцією первісного поетичного оповідання з пізнішими додатками літописця про те, як ставилася до християнства Ольга, прийнявши хрещення. Подаю тут поетичне оповідання в віршованій формі (ст. 47 – 48):

Живяше же Олга съ сномъ своимъ Стославом,

И оучаше єго мти крстити ся.

И не брежаше того (снъ) ни въ оуши внимаше;

Но аще кто хотяше волею крстити ся,

Не браняху, но ругаху ся тому.

Невѣрнымъ бо вѣра крстьянская оуродьство єсть,

Не смыслиша бо ни разумѣша въ тмѣ ходящи,

Ни не видѣша славы гсня.

Одобелѣша бо срдца ихъ и оушима бо тяшько слышаша,

Очима видѣти (не могоша).

Рече бо Соломонъ: «Дѣлатель нечстивых далече от разума,

Понеже звахъ вы и не послушаете,

И прострох словеса и не разумѣсте,

Но отмѣтасте моя свѣты и моихъ же обличении не внимаете.

Възненавидѣша бо премдрость, а страх[а] гсня не изволиша,

Ни хотяху моихъ внимати свѣтъ, подражаху же моя обличенія».

Олга же часто глше:

«Азъ, сну, Ба познах, и радую ся.

Аще и ты познавши Ба, то радовати ся почнеши».

Онъ же не внимаше того гля:

«Како азъ хочю инъ законъ одинъ язъ принята,

А дружина моя семоу смѣяти ся начнуть».

Она же рече єму: «Аще ты крстиши ся,

Вси имуть то же творити».

Онъ же не послуша мтри и творяше норовы поганьскыя,

Не вѣдыи, (яко) аще кто мтри не слушаєть, в бѣду впадає(ть),

Яко же рече: «Аще кто оца или мтрь не слушаєть, смртью да оумреть».

Соломонъ бо рече: «Кажа злыя прїємлеть себѣ [Р[укопис] : себе] досажениє,

Обличая нечстиваго поречеть себѣ.

Обличения бо нечстивымъ мозоль имъ суть.

Не обличаи злыхъ, да не възненавидять тебе».

Но обаче любяше Олга сна своєго Стослава ркущи:

«Воля бжия да будеть!

Аще Бъ въсхощеть помиловати роду моєго и земли рускыє,

Да възло(жи)ть имъ на срдце обратити ся къ Бу,

Яко же и мнѣ Бъ дарова».

И се рекши моляше ся за сна и за люди по вся дни и нощи,

Кормячи сна своєго до мужьства єго и до възъраста єго.

Писано д[ня] 7 цвітня 1912.

Сей літописний текст можна вважати міркуванням пізнішого редактора літопису, та в основі його все-таки лежить історична правда, що Ольга до своєї смерті не здужала навернути на християнство ані свого сина Святослава, ані навіть своїх онуків, що свої дитячі літа, певно, проживали під її доглядом.

Кладу в віршовану реконструкцію рядки 6 – 16, у яких, окрім цитати з Соломона, маємо міркування русина христия[ни]на з другої половини XI в. про невірство його недавніх предків, рядки 26 – 27 про неслух родичам і рядки 29 – 32 про карання нечестивих із цитатом із Соломона, якого остатнє речення має дуже сумнівну моральну вартість.

Писано д[ня] 5 мая 1914.

Примітки

№ 403, арк. 80 – 82, арк. 80 (переспів) – автограф, арк. 81, 81 зв., 82 (коментар і реконструкція) писані рукою І. Лизанівського, з правками і дописками І. Франка; рукою І. Франка вписано чимало тексту на арк. 81 зв. і 82; № 404, с. 229 – 237, писарська копія автографічної частини відповідного тексту з рукопису № 403.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 90 – 93.