25. Похід Святослава на Болгарію (р. 971)
Іван Франко
Прийшов Святослав перед місто Предславу;
Зробили болгари йому там неславу:
Замість привітання з дарами й вінцями
Застав він у городі замкнені брами.
І замість на радісну, мирную стрічу
Вилізли болгари на лютую січу
Проти Святослава. Завзятий був бій.
Ось-ось переможуть болгари як стій!
І мовив своїм воякам Святослав:
«Уже нам, здається, конець тут настав.
Однаково всім нам: жию чи загину.
Постіймо ж по-мужеськи, браття-дружино!»
Аж під вечір вже переміг Святослав,
Щитами та списами город узяв,
І піт обтираючи з себе густий,
«Сей мій город! – мовив, – хоч будь і пустий».
Та воям своїм не даючи спокою,
До греків шле й каже: «Йду на вас війною.
Бешкет ви зробили мені не рицарський,
То візьму й ваш город, як отсей болгарський».
Відмовили греки: «Чого воювати?
Не маємо сили проти вас ставати.
Візьми від нас радше багату данину,
Скільки тобі треба й на твою дружину».
Пристав Святослав, бо чому не пристати,
А був на дружину не дуже багатий.
І греки се знали, тому й зажадали:
«Скажіть, кілько всіх вас, аби ми пізнали,
З яким числом люду князь до нас прийшов
І дань обчислили по числу голов».
Мудрі, бачте, греки ще й у наші дні,
Та не на дурного трафили вони.
Без запинки їм відповів Святослав:
«Нас тут двадцять тисяч готових до бою».
Се він десять тисяч собі прибрехав,
Бо лиш десять тисяч мав справді з собою.
Та греки весело сю вість прийняли,
Ніякої дані йому не дали,
Але, щоб на Русь наступити війною,
Сто тисяч своїх нарядили до бою.
Пішов Святослав проти них без ваги,
Та як вони вийшли густими полками,
Пішов поміж руськими страх вояками,
Що їм для побіди не стане снаги.
І мовив до своїх тоді Святослав:
«Уже нам нікуди діваться, брати!
Вільно чи невільно стій, де котрий став!
Одно нам лишилось – наперед іти.
Не осоромімо ж руської землі,
Хоча й наші голови тут полягають!
Жде нас честь і слава, як будем живі,
Мертві ж, о дружино, сорому не мають.
Як з місця втечемо, то сором нам буде,
І всіх нас у втеці повбивають люде.
Та станемо міцно в тісному ряду,
А я на чолі перед вами піду.
А як тут поляже моя голова,
То кождий про себе хай дбає, як зможе».
Та вої рекли: «Як твоя голова
Поляже, й свої ми тут голови зложим».
Отак пішли руси рядами тісними;
Висипали й греки й зразилися з ними;
Обступили греки русичів довкола,
І велика січа пішла скрізь спроквола.
Посприяло щастя сей раз Святославу:
Вкрили греки густо трупами мураву,
Вдалися на втеку; по них Святослав
Воюючи рушив і город узяв.
Із города в город ішов без упину,
І скрізь наносив він чорную годину,
Попустошив много міст у тій країні,
Що стоять пустими, мабуть, і донині.
І скликав цар грецький бояр і вельмож
До себе на раду, й питає їх: «Що ж
З тим варваром лютим тепер починати?
Нема вже в нас війська його доконати».
Цареві говорять вельможі й бояри:
«Коли нема війська, пошли йому дари!
Попробуй, до чого в нім більша охота:
До шовків та строїв чи, може, до злота?»
І цар одобрив сю премудрую раду
І шле Святославу велику принаду,
Шле золото й шовки, ще й мудрого мужа,
Що потяг його відгадать зараз здужа.
А як із дарунками царські посли
Перед Святослава з поклоном прийшли, –
У своїм наметі він сам засіда
І слугам говорить: «Ведіть їх сюда!»
Ввійшли і князеві поклін віддавали,
І золото й шовки перед ним поклали,
Та він, не поглянувши навіть на се,
Рік слугам: «Візьміть і сховайте се все!»
З тим царські посли і вернули назад.
І знов зізвав цар всіх бояр для нарад.
А як і післанців на раду позвали,
Вони ось яке всім присутнім сказали:
«Коли до князя того ми підійшли
І царськії дари йому принесли,
Він навіть не глипнув на них ані раз
І слугам велів заховати сейчас».
І мовив на раді один із бояр:
«Узяв, не відкинув він царський той дар.
Се добрий вже знак. Спокуси ще одною
Покусою, царю: пошли йому зброю!»
І цар одобрив сю розумную раду,
Післав Святославу другую принаду,
Щонайкращий меч з рукояттю цінною
Та іншу добірну лицарськую зброю.
А як ті ж посли йому меч принесли,
Дізнали від нього подяки й хвали,
І він обіцявся покинути прю
Й велів поздоров передати царю.
Усе те посли знов царю донесли,
А чуючи теє, бояри рекли:
«Се справдішній рицар! Про скарби не дбає,
В найвищій ціні він оружжя лиш має.
Щоб він не приклав нам до горла ножа,
Давай йому дані, скілько забажа».
Все те зміркувавши, цар вислав послів
І ось що сказать Святославу велів:
«Не йди на наш город, – тебе просимо,
Данину візьми, і що хочеш дамо».
Рекли так, бо знав уже грецький народ,
Що хтів Святослав іти на Царгород.
Згодився на те Святослав, дань узяв,
Навіть за побитих платити казав.
«Убитий, – мовляв, – не візьме того сам,
Але родові вбитого я передам».
Крім дані, одержавши й дарів багато,
У Переяславець вернув Святослав,
Великеє воям він справив тут свято,
Великі від них похвали відбирав.
Та нишком тривога йому долягала
І спати по ночах йому не давала.
«Багато моїх полягло в тій війні!
З немногими як тут держаться мені?
Та ж хитрії греки! Малий час мине,
Поб’ють всю дружину мою і мене.
От якби спокійно на Русь нам пройти
І більше дружини за рік привести!
Спокійно пройти! Але як се зробити?
З царем треба мир нам тривкий заключити».
Отсеє надумавши, князь Святослав
Послів до царя в Дерестер він післав.
І сказали посли: «Заявляє наш князь:
«Хочу з греками мати довічную зв’язь,
Мир твердий і тривкий і правдиву любов».
Розуміється, цар на те радо пішов.
Пристав на се цар, та свою думку мав,
Князеві дарунки ще більші прислав.
І вбезпечився князь, і забув увесь страх,
Певний того, що вже греків має в руках.
І на раду тоді він дружину зізвав,
Перед нею свій план він ось як викладав:
«Ось вам і найновішеє діло моє:
Мир довічний між мною й царем настає.
Як тепер не заключимо миру з царем,
Він дізнається, що нас так мало ось тут,
Прийде тут і всіх нас зажене в глухий кут,
І ми всі нізащо пропадем і помрем.
Бо далеко від нас наша руська земля,
Печеніги на нас ворогують, –
Згине тут наша сила і наше ім’я,
Дома навіть про нас не почують.
А як мир із царем ми заклю[чи]мо тут,
Можем сміло додому вертати;
А як греки даватимуть, що приречуть,
Можемо й ми на тім перестати.
А як цар свого слова не схоче держать,
То нам трафиться знову догода
З Русі військо ще більше від перших зібрать
І добуть самих брам Царгорода».
Улюбила дружина ті княжії речі
І післала щоліпших мужів до царя;
І прийшли вони в Дерстер у повній безпеці,
Коли ніч заповіла вечірня зоря.
А на другий день рано покликав їх цар
І сказав: «Хай говорять нам руські посли!»
Вони ж мовили: «Так велів наш государ,
Аби з тими словами до греків ми йшли:
«Хочу мати любов я із грецьким царем,
Нерозривную приязнь, аж доки помрем».
Рад був цар і велів білу карту подать,
Святославові речі докладно списать.
Відповідно до другої наради, що була при Святославі, великім князі руськім, і при Свінгельді, писано при Теофілі Синкеллі до Івана, названого Ціміскієм, царя грецького, в Дерестрі місяця червня індикта 14 (р. 6479):
Я, Святослав, великий руський князь,
Як присягав уперве, так тепер
Потверджую на тій нараді першу
Свою присягу. Хочу мати мир
І совершенную любов з народом грецьким,
А також із царем великим грецьким,
Із Василем і братом Константином
І з богодухновенними царями,
Зі всіми нашими, що піді мною,
Русь і бояри й інші до вік-віку.
Ніколи не подумаю ворожо
Про край ваш, ані не зберу людей,
Ні іншого народу на ваш край
Не приведу, ані на жаден край,
Що підлягає грецькому цареві,
Ані на Корсунь, ні на інше місто,
Аніже на болгарську землю сю.
А як задумає ворожий напад
Хто на ваш край, йому спротивлюсь я
І буду биться з ним. На те кленуся
Перед царями грецькими й мої
Бояри й Русь уся, що хорони[ти]мем
Обіцянки ті наші свято. А як
Тих недодержимо і всіх давніших,
Я й ті, [що] зо мною, й ті, що підо мною,
Хай клятва упаде на нас від бога,
В котрого віримо, в Перуна й Волоса
Хай станем золоті, як отсе золото,
Хай власне нас оружжя посіче,
Хай помремо! Се маєте на правду,
Яку до вас я виявляю нині.
Написано на карті отсій згідно
З князівськими словами й нашими
Поприпечатувано печатками».
Писано в д[нях] 17 – 18 цвітня 1914.
Оповідання нашого найстаршого літопису про другий похід Святослава до Болгарії, його війну з греками й договір по війні (рр. 969 – 72) міститься на ст. 50 – 55 і виглядає ось як:
И прийде Стославъ Переяславцю,
И затвориша ся Болгаре в городѣ.
И изълѣзоша Болгаре на сѣчу супротиву Стославу,
И быст сѣча велика и одолѣваху Болгаре.
И рече Стославъ воєм своимъ: «Оуже намъ здѣ пасти!
Потягнемъ мужьскы, братє и дружино!»
И к вечеру одолѣ Стославъ и взя городъ копьєм рькя:
«Се городъ мои!» И посла къ Грѣком гля:
«Хощю на вы ити и взяти городъ вашь, яко и сии».
И ркоша Грѣци: «Мы недужи противу вамъ стати,
Но возми на насъ дань и на дружину свою,
И повѣжьте ны, колько васъ,
Да вдамы по числу на головы».
Се же ркоша Грѣци лѣстяче подъ Русью.
Суть бо Грѣци мудри и до сего дни.
И рече имъ Стославъ: «Єсть нас 20 тысящь».
И прирече 10 тысящь, бѣ бо Руси 10 тысящь толко.
И пристроиша Грѣци 100 тысящь на Стослава, и не даша дани.
И поиде Стославъ на Грѣкы, и изидоша [Грѣци] противу Руси.
Видѣвъ же Русь и оубояша ся зѣло множьства вои. И рече Стославъ:
«Оуже намъ нѣкамо ся дѣти, и волею и неволею стати противу,
Да не посрамимъ земли рускиє, но ляжемы костью ту,
Мртьвыи бо сорома не имаєть.
Аще ли побѣгнемъ, то срамъ нам, и не имамы [Р[укопис]: имамъ] (камо) оубѣтнути.
Но станемъ крѣпко, азъ же предъ вами поиду.
Аще моя глава ляжеть, то (вы) же промыслите о себѣ».
И ркоша вои: «Идеже глава твоя ляжеть,
Ту і главы наша сложим».
И исполчиша ся Русь и Грѣци противу, и сразиста ся полка,
И оступиша Грѣци Русь, и бысть сѣча велика,
И одолѣ Стославъ, и Грѣцы побѣгоша.
И поиде Стославъ воюя къ городу,
И другыя городы разбивая,
Иже стоять пусты и до днешьнего дни.
С съзва цсарь в полату бояры своя и рече имъ:
«Что створим? Не можемъ стати противу єму».
И ркоша єму бояре: «Посли к нему дары,
И искусимъ и, любезнивъ ли єсть злату или паволокамъ».
Послаша к нему злато и паволокы
И мужа мудра, и рькоша єму:
«Глядаи зора єго и лица єго и смысла єго!»
Онъ же вземъ дары приде къ Стославу.
И яко придоша Грѣци с поклоном,
Рече (Стославъ, ): «Въведете я сѣмо!»
И придоша и поклониша ся єму,
И положиша предъ ним злато и паволокы.
И рече Стославъ, прочь зря: «Похороните!»
Отроци же Стославли вземеше похорониша,
Посли же цсреви въвратиша ся къ цсрви.
И съзва цсрь бояры, и ркоша же послании:
«Яко придохомъ к нему и въдахомъ дары,
И не позрѣ на ня, и, повелѣ схоронити».
И рече єдинъ: «Искуси и єдиною [В р[копису] за сим словом зайве: и] єще: посли єму оружє!»
Они же послушаша єго и послаша єму мечь и ино оружьє.
Онъ же приимъ нача любити, и хвалити, и цѣловати цсря.
И придоша опять къ цсрю и повѣдаша вся бывшая.
И ркоша бояре: «Лютъ сѣи мужь хощеть быти,
Яко имѣния не брежет, а оружьє ємлеть.
Имимь [Р[укопис]: ими] ся по дань!»
И посла цсрь гля сіце:
«Не ходи къ городу, но възми дань и єже хощеши,
За маломъ бо бѣ не [на]шелъ Цсряграда.
В вдаша єму дань; имашеть же и за оубьєныя гля,
Яко родъ єго възметь.
Възя же и дары многы и възврати ся в Переяславѣць
С похвалою великою.
Видѣвъ же мало дружины своєя, рече в себе:
«Єгда како прелѣстивше изъбьють дружину мою и мене».
Бѣша бо мьнози погыбли на полку.
И рече: «Пойду в Русь и приведу боле дружины».
И посла послы къ цсрю в Дерестѣръ, бѣ бо ту цсрь, рькя сице:
«Хочю имѣті миръ с тобою твердъ и любовь».
Се же слышав (цсрь) радъ бысть,
И посла дары къ нему болша пѣрвыхъ.
Стославъ же прия дары и поча думати съ дружиною своєю
Р[е]кя сице: «Аще не створимъ мира съ цсрем,
А оувѣсть цсрь, яко мало нас єсть,
И пришедше оступят ны в городѣ,
А руская земля далече єсть,
А Печенѣзи с нами ратни,
А кто ны поможет?
Но створим миръ съ цсрмъ,
Се бо ны ся по дань ялъ,
И то буди доволно намъ.
Аще ли начнет не оуправляти дани,
То изнова изъ Руси съвокупивше воя множаиша (первыхъ),
И придемъ къ Цсрюграду».
И люба быст рѣчь ci дружинѣ,
И послаша лѣпьшии мужи къ цсрви,
И придоша в Дерьстеръ и повѣдаша цсрви.
Цсрь же на оутрѣя призва я,
И рече цсрьцсрь: «Да глють посли руссции!»
Они же ркоша: «Тако глть князь нашь:
«Хочю имѣти [миръ и] любовь
Съ царем грѣцькыимъ свѣршену прочая вся лѣта».
Цсрь же рад бывъ повелѣ письцю писати,
На [В р[укопису]: а] харотью вься рѣчи Стославли.
И начата глти посли вся рѣчи,
И нача писець писати гля сице:
«Равно другаго свѣщания бывшаго
При Стославъ, велицѣмъ князи рустѣмъ,
И при Свѣнгельдѣ, писано при Феофилѣ сенкелѣ,
И ко Иоану нарѣцаємому Цимьскому,
Цсрю грѣцкому в Дерьстрѣ мсца иоулия, индикта 14.
Азъ Стославъ кнзь рускыи,
Якож клях ся и оутвѣржаю на свѣщании семъ роту свою.
И хощю имѣти миръ и свѣршену любовь
Съ всякымъ и великымъ цсрмъ грѣцьким,
И съ Васильєм и съ Костянтином, и съ бгодухновенными цсри,
И съ всими людми вашими, иже суть подо мною Русь,
Бояре и прочий до конца вѣка.
Яко николи же помышляю на страну вашю,
Ни сбираю людии, ни языка иного приведу на страну вашю
И єлико єсть подъ властью грѣцькою,
Ни на власть корсуньскую, и єлико єсть городовъ ихъ,
Ни на страну болъгарьску.
Да аще инъ кто помыслит на страну вашю,
Да азъ буду противенъ єму
И бью ся с ним, яко же и клях ся азъ къ цсрмь грѣцькыимъ,
И со мною бояре и Русь вся, да хранимъ правая свѣщания.
Аще ли от тѣхъ самѣхъ и прежде реченыихъ не храним,
Азъ же и со мною и подо мною да имѣемъ клятву от ба,
В не(го) же вѣруємъ Перуна и въ Волоса, ба скотья.
Да будем золотѣ яко ж золото се,
И своимъ оружьємь да и[с]сѣчени будемъ
(И) да оумремъ. Се же имѣєте во истину,
Яко же створихъ ннѣ к вамъ,
И написахъ на харотьи сей
И своїми печатьми запечатахомъ».
Писано д[ня] 10 – 12 цвітня 1912.
Примітки
№ 403, арк. 99 – 111, арк. 99 – 104 (переспів) – автограф, арк. 105 – 111 (коментар і реконструкція) писані рукою І. Лизанівського, з правками і дописками І. Франка; № 404, с. 285 – 305, писарська копія переспіву.
Дерестер (Дерестр, Деростол) – тепер Сілістра, місто в Болгарії.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 109 – 122.