6. Прихід варягів на Русь

Іван Франко

Приходили варяги з-за моря щороку

І збирали данину від чудів, слов’ян,

Від кривичів, мерян і весян;

А хозари собі ж прибували з востоку,

Брали від вятичів, сіверян та полян

Білу вивірку з кождого диму нівроку.

Та прогнали варягів за море вони,

Не хотіли давати їм більш данини,

Почали над собою самі буть пани.

І не стало в них правди, не стало ладу,

Рід на рід наводив і напасті й біду,

Почалися усобиці в них,

І давай воювати на себе самих.

І сказали нарешті: «Так далі нельзя!

Пошукаймо самі між собою князя,

Щоби в нас володів і по ряду рядив,

Лад робив, кожду справу по праву судив».

Так сказали – не штука було се сказать,

Та як стали князя між собою шукать, –

Тут і там, сей та той, ані руш не знайшли

І тоді до варягів за море пішли.

І прийшли там посли від русі, від слов’ян,

І від чуді й кривичів, мерян і весян,

І сказали: «Земля в нас плодюча й багата,

Та нема в ній порядку, як в родині без тата, –

Ось ходіть володіть, будьте наші княжата!»

І зібралися в них три брати-витязі,

Що були над родами своїми князі,

І забрали з собою весь руський свій клян,

І прибули уперве до краю слов’ян.

Ладогу-городок тут покласти велів

І засів у нім Рюрик, найстарший з братів;

Другий Синеус на Білім озері сів,

Третій Трувор у Ізборську серед лісів.

Два роки жили три брати ті у згоді,

Та вмер Синеус при незвісній пригоді,

І брат його Трувор з незвісних причин,

І Рюрик обняв усю власть сам один!

Над озеро Ільмень прийшовши в спокою,

Він город поставив над Волхов-рікою,

І сей новий город прозвав Новгородом,

Засів тут княжити з усім своїм родом.

Аби ж у всім краю порядок держати,

Почав своїм мужам міста роздавати:

Сей Полоцьк узяв, другий Ростов дістав,

А третій на Білім озері зістав.

У всіх городах тих варяги власть мали,

Тубольці ж на своїх правах проживали;

Не було підданства, насилля й розбою, –

А Рюрик над всіми сам був головою.

Писано д[ня] 6 цвітня 1914.

Літописне оповідання про ту пам’ятну подію починаєть[ся] під р. 859, а кінчиться під р. 862; обі ті записки, як видно з їх конструкції, творять одну цілість і виглядають ось як (ст. 13):

Имаху дань Варязи приходяще изъ заморья

На Чюди и на Словѣнехъ и на Меряхъ

И на всѣхъ Кривичехъ;

Козаре же имахуть на По[л]янех

[У рукопису тут через помилку: на Козарех]

И на Сѣверехъ и на Вятичихъ,

Имаху по бѣлѣ и вѣверицѣ тако от дыма.

И изгнаша Варягы за море,

И не даша имъ дани,

И почаша сами в собѣ володѣти,

И не бѣ в нихъ правды, и въста родъ на родъ,

Он быша оусобицѣ в них,

И воєвати сами на ся почаша.

И ркоша: «Поищемъ сами в собѣ князя,

Иже бы володѣлъ нами и рядилъ по ряду, по праву».

И идоша за море к Варягом, к Руси.

(Сице бо звахуть ты Варягы Русь,

Яко се друзии зовут ся Свеє,

Друзии же Оурмани, Аньгляне,

Инѣи и Готе, тако и си (Русь).

[У р[укопису] тут слово Русь пропущено, а вставлено не на місці після Ркоша]

Ркоша [же] Чюдь, Словенѣ, Кривичи и Вся:

«Земля наша велика и обилна,

А наряда въ ней нѣтъ.

Да поидете княжит и володѣть нами!»

И избраша ся триє брата с роды своими,

И пояша по собѣ всю Русь [У рукоп[ису]: Русе]

И придоша къ Словѣномъ пѣрвѣє

И срубиша город Ладогу.

И сѣде старѣишин в Ладозѣ Рюрикъ,

А другий Синеоусъ на Бѣлѣ озерѣ,

А третѣи Труворъ въ Изборьсцѣ,

И от тѣхъ Варягъ прозва ся руская земля.

По дъвою же лѣту оумре Синеоусъ

И братъ єго Труворъ,

И прия Рюрикъ власть всю одинъ.

И пришед къ Ильмерю и сруби город надъ Вол[х]овом,

И прозваша и Новъгород.

И сѣде ту княжа и раздая мужемъ своимъ волости,

И по тѣмь городомъ суть находницѣ Варязи.

Пѣрвии насѣдници в Новѣгородѣ Словенѣ,

[В р[укопису] невластиво: наслѣдници, заступники зам[ість] осадники]

И в Полотьскѣ Кривичи, Ростовѣ Меряне,

На Бѣлѣ озерѣ Весь, Муромѣ Мурома, –

И тѣми всѣми обладаше Рюрикъ.

Отсе літописне оповідання дійшло до нас у досить добрій формі: щонайбільше рядки 15 – 18, які псують симетрію строфічної будови, можна би назвати вставкою пізнішого редактора.

Найближчу аналогію до сього оповідання про основания династії Рюриковичів знаходимо в оповіданні старосаксонського монаха Відукінда, що жив у X віці, став коло р. 930 монахом у славнім монастирі Корбенськім, де протягом 40 літ був учителем і повірником королеви Матільди. Крім інших писань, він полишив історію Саксонії, доведену до р. 992. Правдоподібно він умер у тім або слідуючім році, бо в хроніці Зігберта Гемблаценського під р. 973 згадано про нього та про полишені ним книжки.

Історія Саксонії, надрукована в третім томі Перцових «Monumenta Germaniae historica», була кілька разів передрукована окремою відбиткою для шкільного вжитку; я користуюся тут другим виданням із р. 1866 (Widukindis Res gestae Saxoniae. In usum scholarum ex Monumentis Germaniae historicis recudi fecit G. H. Pertz. Editio altera Hannoveriae, 1866). У кн. І, розд. 8 тої історії читаємо:

«Коли се діється у саксонців, Британія, давніше зроблена через Веспасіана римською провінцією, проживши довгий час щасливо під римською владою, почала терпіти від нападів сусідніх племен, як тільки була позбавлена римської підмоги. Бо римський народ по замордуванні цісаря Марціала через вояків був дуже знесилений посторонніми війнами і не міг давати приятелям звичайну підмогу.

Проте римляни збудували величезний мур для охорони краю на його границі від моря аж до моря, де надіялися нападів ворогів, і аж тоді покинули провінцію. Та для ворогів, хоробрих і все готових до воювань, той мур не був ніякою завадою, коли людність була лінива та невойовнича. Та коли до бритів дійшла слава про щасливі подвиги саксонців, вислали до них посольство с просьбою о поміч. Виступивши перед їх збором, посли сказали:

«Нещасні брити, знесилені частими нападами ворогів і майже зовсім зруйновані, почувши про ваші славні побіди, вислали нас до вас, аби ви не відмовили їм своєї помочі. Свою землю, широку та простору, та багату на всяке добро, віддають під вашу власть. Під римлянами жили ми донедавна безпечно та свобідно; після римлян не знаємо ліпших від вас і тому бажаємо знайти охорону під крилами вашої хоробрості. Вашою хоробрістю, вашим оружжям так переможемо ворогів, що радо зносити будемо всяку службу, яку наложите на нас».

На се старшини (patres) саксонців відповіли коротко: «Знайте, що в саксонах знайдуть брити певних приятелів, які все помагатимуть вам у ваших потребах і для вашого добра». І справді, саксонці вислали до Британії військо, яке в короткім часі увільнило край від розбійників і привернуло мешканцям вітчину. Ті племена, ворожі бритам, були скоти та пехти, з якими воюючи, саксонські войовники одержували від бритів усе, чого потребували.

Пробули там якийсь час у приязні з бритами. Та коли побачили начальники їх війська, що земля широка й багата, а мешканці ліниві до воювання, покликали з Саксонії найбільшу часть своїх земляків, що не мали певних осідків, утворили з них більше військо, заключили союз із скотами та пехтами та разом із ними звернулися проти бритів, прогнали їх із їх краю та поділили той край між себе» (ст. 7 – 8).

Се був історично важний початок англо-саксонської держави, що датується роком 449. Як бачимо, Відукінд не знає імен провідників саксонців Генгіста й Горси; не знає їх також давніший історик Британії Беда, який не знає також про посольство бритів до саксонців (у нього брити два рази удаються з просьбою до римлян), а від якого довідуємося над то, що пікти були з походження скіфи, до краю скотів приплили на довгих кораблях (Venerabilis Bedae Opera omnia tomus tertius, Coloniae Agrippinae 1688. Historia ecclesiastica Anglorum, cap. 1 – 8).

Розуміється, про скіфське походження піктів нема що й думати; а обставина, що вони прийшли до Скотії на довгих кораблях, велить догадуватися, що се було норманське плем’я. Те саме треба сказати також про саксонів, про яких Відукінд пише, що вони до теперішньої своєї вітчини прибули на кораблях (ор. cit., ст. 6). Натомість брити й скоти, так само як і первісні оселенці Ірландії, належали до кельтів.

Писано д[ня] 7 мая 1914.

Примітки

№ 403, арк. 14 – 17 зв., автограф, на берегах арк. 14 закреслена помітка, писана невідомою рукою: «NB. Uwagi powinny być drukowane pismem odmiennem od tekstu… Akcenty moie najlepiej będzie dawać wszystkie»; № 404, с. 55 – 71, писарська копія з правками І. Франка, на с. 59, 61, 63 дописки і помітки І. Франка, на с. 71 дата, написана рукою І. Франка.

Он быша оусобицѣ в них – у рукопису № 404, очевидно помилково, ці рядки подано в такому порядку:

И воєвати сами на ся почата,

И быша оусобицѣ в них.

У літопису порядок цих слів такий, як у рукопису № 403.

Варяги – давньоруська назва норманнів, жителів Скандінавії.

Рюрикович – давньоруська князівська династія, що походить від варязького князя Рюрика, котрий, за літописною легендою, був 862 року покликаний новгородцями князювати на Русі. Більшість істориків вважає Рюрика реальною особою.

Синеус і Трувор – існує припущення, що імена братів Рюрика «Синеус» і «Трувор» виникли внаслідок неправильного прочитання літописцем якогось скандінавського тексту, що правив йому за джерело; там могло бути написано, що Рюрик прийшов на землю слов’ян із своїм домом (родом, родиною) – сине кус і військом-дружиною – трувор.

Відукінд (бл. 925 – після 973) – німецький хроніст, автор «Історії саксів» у трьох книгах, яка охоплює період від найдавніших часів до 967 р.

Гемблаценський Зігберт (Сігіберт) із Жомбла – середньовічний хроніст; Sigebertus Gemblacensis. De scriptoripus ecclesiasticis. – Magna Patrologia latina, t. XVI, p. XVI; про значення його відомостей щодо Відукінда: R. Köpke. Widukind von Korvei. Berlin, 1867, S. 3, 170. (Див.: Видукинд Корвейский. Деяния саксов. Вступ. статья, пер. и коммент. Г. Э. Санчука. М., «Наука», 1975, с. 7).

Monumenta Germaniae Historica – серія публікацій середньовічних джерел до німецької історії; видається з 1819 р. Повна назва використаного І. Франком видання Відукіндової хроніки: Widukindi res gestae Saxoniae ex recensione Waitzii in usum scholarum ex Monumentis Germaniae historicis recudi fecit Georgus Heinricus Pertz. Editio altera Hannoveriae, 1866. Це друге видання хронічки в публікації німецького історіографа Георга Вайтца (1813 – 1886). Перше видання вийшло 1838 р. Пор. радянське російське видання цієї хроніки: Видукинд Корвейский. Деяния саксов. Вступ, статья, пер. и коммент. Г. Э. Санчука. Цитований І. Франком уривок див. на с. 67 – 68 (латинський текст), 128 – 129 (російський).

Веспасіан Тіт Флавій (9 – 79) – римський імператор.

Беда Достойний (бл. 673 – 735) – англо-саксонський історик, автор «Церковної історії англів».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 28 – 33.