12. Похід Ігоря на греків (р. 941)

Іван Франко

Пішов Ігор на греків війною.

Та почули про теє болгари,

Сповістили царя в Царгороді,

Що йде русь на Царгород війною

В тяжкій силі десять тисяч суден.

Пішов Ігор не до Царгорода,

А поплив у бітинійську землю,

Почав села й міста воювати

І пополонив усі країни

Понад Понтом аж до Гераклеї

І аж до країни пафлагонів.

І робили тяжке лихо грекам,

Бо котрих у руки діставали,

Тих на половини розтинали

Або, ставлячи, неначе варту,

Стрілами, як до мети, стріляли,

Іншим же, узад зв’язавши руки

Та стягаючи, хребти ламали,

Іншим гвозді в голови вбивали.

І церков багато попалили,

І добра багато скрізь забрали,

А монастирі й церкви святії

Без пощади на пожар пускали.

Та прийшли три війська візантійські:

Прийшов Панфір, царський воєвода,

З сорок тисяч вояків зі сходу,

І прийшов від заходу патрикій

Фока з македонськими полками,

І прийшов Теодор-воєвода

З фраками від південного боку,

І прийшли достойники й бояри

З всіми тими грецькими військами,

Обступили русь майже довкола.

Рада в раду – ніщо русі діять!

Вийшли в повній зброї проти греків;

Почалася битва в них завзята,

Битва йшла весь день, і аж надвечір

Ледве-ледве перемогли греки.

Вечір битву перервав кроваву,

І зібралися дружини руські,

Ніччю в судна тихо повлазили,

Подалися морем утікати.

Та тут ждало їх ще більше лихо,

Перестрів їх Феофан Хоробрий,

Перестріла грецька флота сильна,

Що на кораблях оляди мала.

Стали греки руських доганяти,

Огонь в судна трубами пускати, –

І здалось се дивом дивним русі,

Найсміліших страх став обіймати.

Бачачи, як судна їх палають,

Вони ради іншої не мали,

Тільки в воду морськую скакали

І сотками в морі потопали.

Не багато їх втекло від згуби,

Та між ними також був князь Ігор.

Не багато їх на Русь вернуло,

Та було про що їм повідати.

«Мають греки на кораблях своїх

Щось таке, що звуть огонь олядний,

Наче блискавка, він запалає,

Хоча мовні з неба в них немає.

Той огонь на нас вони пускали,

Вмиг від нього кораблі палали, –

Тим-то не могли ми устояти,

Прийшлось нашим в морі погибати».

Писано д[ня] 8 цвітня 1914.

Літописне оповідання про сей похід князя Ігоря на Царгород, що кінчиться нещасливо, поміщено на ст. 31 – з фотолітографічного літопису і в віршовій формі виглядає ось як:

Иде Игорь на Грѣкы и яко (поиде),

Послаша Болгаре вѣсть къ цсрю,

Яко йдуть Русь на Цсрьградъ скѣдии десять [Р[укопис]: 10] тысящь.

Иже и пойдоша и приплуша

И почата воєвати вифаньскыя [Се слово вставлене в текст, м[абуть], на основі візантійської реляції, наведеної далі, слово вставлене редактором, що не відповідає об’ємові тих околиць, які зараз же вичисляе староруське оповідання і про які нічого не згадує грецьке] страны:

И плѣноваху по Понту до Ираклия

И до Фофлатоньскы(я) земля,

И всю страну Никомидиискую

Пополониша и Судъ весь пожьгоша.

Ихъ же ємъше овѣхъ растинаху,

И другия же сторожи поставьляюще стрѣлами растрѣляху,

И изъламляху опакы руцѣ связавше,

И гвозды желѣзны посредѣ головъ въбивахуть има,

Мьного же и стхъ црквии огьневи предаша,

И имѣнье не мало обою сторону взяша.

По томъ же пришедшемъ воємъ от въстока,

Панфиръ деместникъ съ четырми десять тысящь,

Фока же патрикии съ Македоны,

Феодоръ же стратилатъ съ Фракы,

И с ними же и сановници боярьстии,

Обидоша Русь около.

И свѣщаша Русь и изидоша противу

Въоруживше ся на Грѣкы.

И брани межю има бывши злѣ, одва одолѣша Грѣци,

Русь же възвратиша ся къ дружинѣ своєи к вечеру,

И на ночъ влѣзъше въ лодья отбѣгоша.

Феофанъ же оусрѣте я въ олядѣхъ съ огнемь,

И нача пускати огнь трубами на лодья рускыя.

И быст відѣти страшно чюдо.

Русь же видяще пламень вмѣтаху ся въ воду морьскую,

Хотяще оубрѣсти [смрти].

И тако прочии възвратиша ся въ своя сии

Тѣмь же пришедъшимъ в землю свою

Повѣдаху кождо своимъ о бывшемъ и олядьнѣмъ огни:

«Яко же молонья рече иже на нбсихъ, Грѣци имуть в себе,

И сию пущающе жьжаху насъ,

И сего ради не одолѣхом имъ».

Се оповідання так само в значній мірі запозика з грецького джерела, як оповідання про похід Аскольда й Діра з р. 864, тільки що тут різниці між староруським оповіданням і грецьким далеко значніші, як у попереднім разі. В продовженні хроніки Георгія Амартола (ор. cit., ст. 841 – 3) під р. 941 читаємо ось що:

«Місяця червня 12 надплили руси [В однім рукопису до назви «русь» додано: «названі також дромітами (бігунами), що походять із роду франків»] до Константинополя з 10 000 кораблями. Вислано проти них з тріарами (тяжкими воєнними кораблями, що мали по три ряди весел з обох боків) і дромонами (легкими кораблями), скільки їх тоді було в місті, патриція Феофана, співрегента і протовестіарія, який, приготовивши похід, готовився до бою постом та молитвами, рясно обливаючися слізьми, і виглядав русів, хотячи звести з ними битву на морі.

Коли ж вони прибули і наблизилися до Фароса (морської ліхтарні), що стоїть близько устя (Босфору) в Чорне море, в місці, названім Перон (святе), він кинувся на них без шуму. Випливши перший на власнім кораблі, розбив ряд руських кораблів і запалив многі з них приготованим огнем, а решту повернув до втеки. Слідуючи за ним, інші грецькі кораблі та тріари поспішили наперед і зробили остаточний погром, потопивши на місці багато кораблів; багато людей повбивали, а дуже многих узяли живих у неволю. Ті, що лишилися, відплили в ту часть Анатолії, що зветься Збора [В іншім рукопису вона зоветься Зога].

За ними вислано Варду Фоку сушею з дібраними їздцями, аби перегнали їх. Коли ж руси вислали вибраний відділ у околицю Бітинії, аби роздобув поживу та інші потрібні речі, на сей відділ наскочив Варда Фока й поразив його доткливо, розігнавши і повбивавши їх. Тоді надійшов також Йоанн Крокоас, магістер і доместік шкіл, із усім анатолійським військом і, розпорошивши їх, повбивав многих, доганяючи їх тут і там. Руси, зігнані в купу, мусили тихо ждати його нападу на свої кораблі і не сміли ніде висідати на землю.

Багато й великих лих наробили вони, заки прибуло грецьке військо. Місцевість, названу Стенон (Тісне), спустошили всю, а кого зловили з оружжям, одних прибивали на хрести, інших списами приколювали до землі, а інших, ставлячи як мету, прострілювали стрілами. Кого ж узяли із священничого стану, тим, зв’язавши назад руки, вбивали в тім’я на верх голови залізні гвозді, а багато святих храмів передали огневі. Коли ж уже надходила зима, а в них не ставало живності, вони, боячися приходу війська, а ще більше воєнних кораблів, урадили вертати додому.

Бажаючи затаїти свій похід, вони у вересні рушили плисти в сторону Фракії і стрітили по дорозі патрикія Феофана, бо не змогли укритися перед його чуткою та благородною душею. От тим-то зараз почалася друга морська битва, в якій дуже багато кораблів потоплено, а багато людей повбивав згаданий уже муж. Тільки деякі врятувалися з кораблями і, діставшися до берега Целесирії, уйшли з настанням ночі. А патрикій Феофан вернув зі славою і побідою і з найбільшими трофеями, був чесно і велично прийнятий і доступив честі спати обік цісаря».

Грецьке оповідання знає тільки про один похід Русі на Царгород, що тривав від 12 червня до кінця вересня 864 р., не знає імені руського князя, що проводив у тім поході, та зате подає опис двох поражень русі через греків удвох морських битвах. Із провідників грецького війська грецьке оповідання називає трьох, а власне, патрикія Феофана, Варду Фоку і Йоанна Крокоаса, коли натомість руське оповідання називає провідників інакше, крім одного Фоки, а власне, Панфіра та Теодора.

Так само незгідні обі реляції в означенні місцевостей, діткнених сим руським походом. Бо коли з руської реляції виходить, що похід звернений був на провінції Малої Азії Понт, Пафлагонію та Бітинію, де руси без опору з боку греків поробили великі спустошення, то після грецької версії вони напали просто на Константинополь, де потерпіли перше пораження на морі, потім вернулися до Бітинії, де невеличкий їх відділ, висланий на сушу для збирання харчів, поразили Фока та Йоанн Крокоас, а головна часть війська, що стояла на кораблях і не могла вийти на сушу, в вересні потерпіла друге пораження на морі, невідомо де.

Оскільки руську версію мусимо зачислити до поетичних переказів, хоч і основаних безперечно на досить живій та близькій до історичної правди традиції, остільки грецьке оповідання, хоч, може, в основі ближче історичної правди, в тій формі, в якій подає його грецький хронограф, подекуди неповне й неконсеквентне. З того, що значна часть русі все-таки повернула додому, треба заключити, що грецькі описи великих страт, понесених русами в двох морських битвах і на суші, в Малій Азії, значно пересолені.

Ярку неконсеквенцію в грецькім оповіданні треба добачити там, де оповідається, що русь, сперта на кораблях, стояла на морі при березі Малої Азії і не сміла ніде висідати на землю, а зараз же потім подається опис великих спустошень та страшних жорстокостей, яких допускалася русь у якійсь малій (тісній) місцевості, Важно зазначити, що сей опис руських жорстокостей, який у грецькім оповіданні можна вважати літературною запозикою з якогось іншого оповідання про варварський напад на грецьку землю, ввійшов у текст староруського оповідання в досить недокладній формі. Бо коли в грецькім оповіданні читаємо:

«багато і великих лих наробили вони, заки прибуло грецьке військо. Місцевість, названу Стенон, спустошили всю, а кого зловили з оружжям, одних прибивали на хрести, інших списами приколювали до землі, а інших, ставлячи як мету, прострілювали стрілами. Кого ж узяли із священничого стану, тим, зв’язавши назад руки, вбивали в тім’я на верх голови залізні гвозді, а багато святих огнів передали огневі», –

то в староруськім літописнім оповіданні сей уступ передано ось якими віршами:

Ихъ же ємъше овѣхь растинаху,

И другая же сторожи поставляюще

Стрѣлами растрѣляху,

И изъламляху опаки руцѣ связавше,

И гвозды желѣзны по средѣ головъ въбивахуть има.

Мьного же и стхъ црквии огневи предаша.

Не підлягає сумнівові, що руський автор літописного оповідання користувався грецьким хронографом, і то правдоподібно в грецькім тексті, який не скрізь розумів гаразд і не скрізь міг передати докладно, але, з другого боку, порівняння обох реляцій свідчить про те, що автор староруського оповідання черпав, крім того, з іншої, можливо, усної традиції.

Коли ж візьмемо на увагу, що автор грецького оповідання нічого не знає про договір Русі з греками, заключений у слідуючім році, договір, як на тодішні відносини, дуже корисний для Русі, то се укріпить нас у тім переконанні, що похід Ігоря на Царгород у р. 864 не мусив бути такий нещасливий, як се представляє грецький хронограф.

Що ж тикається жорстокостей, сповнених руськими наїзниками буцімто на побережжях Малої Азії, то факт, що автор староруського оповідання перейняв їх опис із грецького хронографа, свідчить про те, що він не знайшов згадки про них у тій староруській традиції, якою користувався в своїм оповіданні.

Значить, історик тих подій повинен приймати його з усякими застереженнями і пошукати можливого літературного джерела, з якого грецький хронограф перейняв сей опис і вставив у не зовсім відповіднім місці свойого оповідання. Варто зазначити, що в староруськім оповіданні сей позичений опис стоїть на початку оповідання зараз по вичисленні пустошених країв і перед стрічею з грецьким військом, отже, в’яжеться з логічним ходом подій далеко ліпше, ніж у грецькім оповіданні.

Писано дня 30 марта 1912.

Примітки

№ 403, арк. 26 – 34 зв.; арк. 26 – 30, 31 зв. (частково), 34 зв. (частково) – автограф, арк. 31, 31 зв. (частково), 32, 32 зв., 33, 34, 34 зв. (частково) писані рукою І. Лизанівського; № 404, с. 99 – 117, писарська копія з правками І. Франка, нас. 99 і 113 помітки І. Франка.

И сего ради не одолѣхом имъ – далі в рукопису № 403 йшла наступна фраза літопису:

Игорь же пришедъ и нача совокупити вои многы,

И посла по Варягы за море вабя и на Грѣкы,

Пакы хотя поити на ня.

Ці рядки І. Франком закреслені.

Гераклея – йдеться про Гераклею Понтійську (тепер Ереглі, портове місто в Туреччині).

Країна пафлагонів, Пафлагонія – візантійська провінція на малоазіатському березі Чорного моря.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 53 – 60.