8. Аскольд і Дір під Царгородом (р. 866)

Іван Франко

Чого царгородці тривожно біжать?

Наїзники Русі напали Царград.

Народ весь у храм, у Софійський, вбіга,

Слізьми, молитвами спасення блага.

Наїзник у місто вже пре свої сили;

Варягів змій-човни всю пристань укрили.

Вже греків надія у крові втопає:

Наїзник із пристані мури чіпає.

А втім – чи се військо, чи хрестовий хід

Іде поза місто на Босфор в похід?

Старий патріарх, а з ним клір і народ

В одежах покутних підходять до вод;

Всі клякли. Їх сльози, молитви та спів

Дивують наїздців з далеких країв.

А втім, патріарх вгору зносить зір свій,

В Босфор погружає чудесний завій.

Завій сей носила за свого життя

Заступниця вірних, Пречиста свята.

Сміються варяги й гукають: «Дарма!

Завій не поможе, як сили нема».

Нараз – що за трус, що за крик повстає?

Босфор мов сказивсь, берег хвилями б’є.

І стогне, і приска, й клекоче вода,

Лупається берег і в воду спада.

В вирах потонули варягів човни,

Наїзників сили щезли без війни.

Лиш їх воєводи та Аскольд і Дір

Вертали зі стидом до київських гір.

* * *

В Босфорі не раз ще шаліла війна,

Та кістьми варягів біліла стіна,

Минали століття, Царгород упав,

А костей варягів Босфор не забрав.

Мов сторож, що нагло на чатах, умер,

Вони ще біліють в пристані й тепер.

Написано при кінці 1875 р., передруковано в збірці «Із літ моєї молодості», ст. 63 – 64.

Літописне оповідання про напад Аскольда й Діра на Царгород міститься в найстаршім київськім літописі під р. 866 (цитоване видання, ст. 15) і виглядає ось як:

Иде Аскольдъ и Дирдъ на Грѣкы,

И приде в 14 лѣто Михаила цсря,

цсрю же отшедъшю на Агаряны.

И дошедшю єму Черноє рѣкы

Вѣсть єпархъ посла єму,

Яко Русь идеть на Цсрьград.

И воротися цсрь.

Си же внутрь Суда вшедъше

Много оубииство хрстияномъ створиша,

И въ двою сту кораблии Цсрьград оступиша;

Цсрь же одва в городъ вниде,

И с патри[а]рьхом Фотиємъ

Къ сущий цркви стии Бци въ Лахернѣхъ (вшедъ),

Всю нощь молитву створиша.

Тако же бжественную ризу стыя Бца

С пѣсьнѣми изнесъше в рѣку омочиша.

Тишинѣ сущи и морю оукротившю ся

Абьє буря с вѣтром въста,

И волнамъ великим въставшим засобь,

И безъбожныхъ Руси корабля смяте и къ берегу привѣрже,

И изби я, яко малу ихъ от таковыя бѣды избыти

И въ своя си възвратиша ся.

Отсе літописне оповідання основане на оповіданні грецького літописця, продовжителя літопису Георгія Амартола, поміщенім під р. 864. Подаю тут дослівний переклад грецького тексту на основі петербурзького видання, доконаного Муральтом під редакцією Срезневського.

«А цісар вирушив у похід проти агарян, полишивши в місті для сторожі начальника Одріфа. Та цісар не встиг доконати нічого з того, що бажав і задумав, бо коли дійшов до ріки Мавропотама, начальник міста сповістив його про напад безбожних русів. Тоді цісар пер[ер]вав розпочатий похід і тому не доконав у нім нічого такого царського та геройського, задля чого був вибрався. А руси, добившися аж до пристані Гієрона, повбивали багато християн і пролили много невинної крові.

Прийшовши з 200 кораблями, обступили місто і завдали багато страху його мешканцям. А цісар, ледве здужавши дістатися до міста, разом із патріархом Фотієм удався до церкви матері божої на Влахернах і там, молячися, благали божої помочі. По тім зі співами, взявши святу ризу (омофор) богородиці, замочили кінець її в морі. Не було тоді вітру, і море було спокійне, та нараз зірвався вітер, і хвилі піднялися одна понад другу і затопили кораблі безбожних русів, так що лише небагато їх уйшло з небезпеки» (наведена книга, ст. 736 – 7).

Як бачимо, грецький літописець не знав імен начальників руського нападу, і в тій точці наш літопис дає до нього дуже важне доповнення, хоча зрештою перейняв із нього всі важніші подробиці, аж до стилістичної незручності в описі переходу морської тиші в бурю. [Для означення часу, коли сталася та подія, маємо в нашім літопису дати, суперечні між собою й незгідні з грецькими] джерелами.

Коли дата, покладена на початку оповідання 6374 (християнського літочислення 866), лише о два роки різниться від дати нападу русі на Царгород, поданої в Амартола нар. 864, то, можливо, старша дата в самім тексті, «в 14-те літо цсря Михайла», вказує на р. 856, се зн[ачить] о 10 літ вчасніше. Варто зазначити одно це, що хронологічна табличка, поміщена в нашім літопису під р. 852, кладе початок панування царя Михаїла (третього з роду ісаврійців) на р. 852, коли направду те панування почалося в р. 842.

Згадка про Фотія як патріарха в часі нападу русі в нашім літопису і в Амартола перечила би вчаснішій даті нападу (р. 856) лиш о один рік, бо Фотій був царгородським патріархом перший раз у рр. 858 – 867, се зн[ачить] до смерті царя Михайла, другий раз у рр. 878 – 886. Вияснювати сю незгідність не тут місце. Варто зазначити, що в виданім недавно бельгійським ученим Кімоном (Cumont) візантійськім літописці часів від Цезаря до Романа III (ум. 1034 р.) поміщено ось яку записку про похід русі на Царгород:

«Місяця червня 15 індикта 5, року 6365, п’ятого року панування Михаїла, прийшли руси з 200 кораблями, які молитвами всепітої богородиці були опановані християнами, ослаблені на силах і пропали» (грецький текст у М. Грушевського «Історії України-Русі», т. І, друге вид., ст. 539).

Варто додати, що проф. Грушевський кладе дату сього походу на р. 860, не вияснивши гаразд різниць літочислення, які насуваються в літописних датах сеї події та в літописній хронологічній таблиці, поданій під р. 852].

Писано д[ня] 16 цвітня 1914.

Примітки

№ 403, арк. 20 – 22 зв., автограф; № 404, с. 79 – 85, писарська копія з правками І. Франка, на с. 87 дата, написана рукою І. Франка.

Текст, взятий у квадратні дужки, в рукопису № 403 закреслений (крім його закінчення на арк. 22 зв., яке теж, очевидно, мало бути закреслене); в рукопису № 404 цього тексту немає.

Переспів написано 1875 р.; вперше надруковано в зб. «Баляди і розскази», с. 8 – 10; передруковано з відмінами в зб. «Із літ моєї молодості», с. 63 – 65.

на основі петербурзького видання, доконаного Муральтом під редакцією Срезневського… – див. «Ученые записки Второго отделения императорской Академии наук», кн. VI, СПб., 1861. Хронограф Георгия Амартола, греческий подлинник, приготовленный к изданию Э. Г. фон Муральтом (1859).

Срезневський Ізмаїл Іванович (1812 – 1880) – російський і український славіст.

грецький текст у М. Грушевського – у третьому виданні, котре є основою сучасних перевидань, цього місця немає.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 35 – 38.