13. Другий похід Ігоря на греків

Іван Франко

Почав Ігор не думу думати,

Почав військо ще більше збирати,

Запросив ще й варягів з-за моря,

Аби йшли з ним греків воювати.

Ішли збори без мала два роки,

Зібрав Ігор руський рід широкий;

Були там варяги, русь, поляни,

І кривичі, й хоробрі слов’яни.

Найняв Ігор навіть печенігів

І взяв тали в них проти набігів,

Рушив кіньми й суднами на греків,

Щоб свою зневагу відомстити.

Та почули сеє корсуняни

І післали до царя Романа

З вістю: «Йдуть великі руські сили!

Кораблями ціле море вкрили».

І болгари також зачували

І від себе вість царю післали:

«Йде на греків русь в великій силі

І печенігів ще собі прибрали».

Се почувши, цар у Царгороді

Шле найліпших у своїм народі,

Щоб його в дорозі пострічали

І просили та ось що сказали:

«Не йди, княже, ти на нас війною,

А бери данину в супокою!

Бери стільки, скільки брав і Олег,

Та ще дещо й додамо до того».

Не забув цар і про печенігів,

Що вже перед тридцятьма роками

Були в грецького царя в услузі,

Але вислав їм багаті дари,

Шовки й золото на всі бояри.

І дібрався Ігор до Дунаю.

Грецькі тут посли його стрічають.

І зізвав він всю свою дружину,

Передав їй царськую новину.

І сказала Ігорю дружина:

«Коли цар такеє шле нам слово,

То що ж більше нам бажать від нього,

Як без бою срібло, злото брати,

Срібло, злото й шовковії шати?

А у бою – хто ще знати може,

Хто загине, а хто переможе?

Адже ж наші сили всі на морі,

А із морем хто ж у договорі?

Тут безпечно, бо земля під нами,

Та на морі зовсім інше діло.

Тут ми можем воювати сміло,

Та там спільна смерть всім під ногами».

І послухав Ігор тої ради,

Не дав довго він послам чекати, –

Відпустив від себе печенігів,

Дав їм край болгарський воювати.

А сам взявши в греків шовки й злото,

Стільки, що на все те військо стало,

Завернувся з радістю з походу

І прибув до Києва без бою.

Писано д[ня] 8 цвітня 1914.

Літописне оповідання про сей другий похід Ігоря на греків, що скінчився щасливо, хоч і без війни, виглядає в оригінальнім тексті (ст. 32 – 33) ось як:

Игорь же пришедъ и нача съвокупити вои многы,

И посла по Варягы за море, вабя и на Грѣкы,

Игорь совокупи воя многы: Варягы и Русь и Поляны

И Словѣны и Кривичи и Тиверци,

И Печенѣгы ная и тали в нихъ поємъ,

Поиде на Грѣкы в лодьяхъ и на конехъ,

Хотя мьстити себе.

Се слышавше Курсунци послаша Роману глще:

«Се идуть Русь, покрыли суть море корабли!»

Тако же и Болгаре послаша вѣсть глюще:

«Идуть Русь, и Печенѣгы наяли суть к собѣ».

Се слышавъ цѣсарь посла къ Игореви

Лутьшии бояры, моля и гля:

«Не ходи, но визьми дань, юже ималъ Олегъ,

И придамъ єще къ той дани».

Тако же и Печенѣгомъ посла паволокы и золото много.

Игорь же дошедъ Дуная съзва дружину и нача думати,

И повѣзда имъ рѣчь цсреву.

Ркоша же дружина Игорева:

«Да аще сице глть цсрь, то что хощемь болє того?

Не бивши ся имати злато и серебро и паволокы

Єда кто вѣсть, кто одолѣеть, мы ли, они ли?

Или с моремъ кто свѣтенъ?

Се бо не по земли ходимъ, но по глубинѣ морьстии,

И обьча смрть всѣмъ».

И послуша ихъ Игорь, и повелѣ Печенѣгомъ

Воєвати болгарьскую землю,

А самъ вземъ оу Грѣкъ и паволокы на вся воя,

Възврати ся въспять и приде къ Києву въ свояси.

Се оповідання, не поперте ніяким постороннім, особливо грецьким джерелом, не можна вважати позбавленим усякої історичної підстави, коли матимемо на увазі поміщений після нього в нашім літопису договір Ігоря з греками з р. 946, про якого історичну автентичність не може бути ніякого сумніву. Сей договір дає Русі такі великі та різнородні користі, яких не дала би ніяка велика держава сусідові після великої побіди над ним.

Писано д[ня] 31 марта 1912, дописку д[ня] 3 мая 1914.

Примітки

№ 403, арк. 48 – 50 зв., арк. 48 – 49 (переспів і початок коментаря) – автограф, арк. 50 (реконструкція) писаний рукою І. Лизанівського, з правками і помітками І. Франка, арк. 50 зв. (закінчення реконструкції, закінчення коментаря і дати) – автограф; № 404, с. 141 – 149, писарська копія тексту, писаного в рукопису № 403 І. Франком, на с. 147 відсилка писаря до тексту рукопису № 403, писаного рукою І. Лизанівського: «Сторона 53 (50) в оригіналі».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 60 – 63.