10. Похід Олега на Царгород

Іван Франко

Пішов Олег на греків війною,

Полишивши Ігоря з жоною

В Києві князем замість себе.

Взяв багато варягів з собою,

І слов’ян, і чудів, і кривичів,

І мерян, полян і радимичів,

Деревлян і сіверян, дулібів

І тиверців, і гірських хорватів,

Що всі були в нього толковини,

[Толковини від слова толкати, попихати, треба розуміти війська підвладних племен, що мусили ставити узброєних мужів для помочі князеві в війні. Ті помічні полки різнилися від властивої княжої дружини, зложеної з самих варягів, і правдоподібно були під командою варязьких полководців]

Не належні до його дружини.

Із усіми ними пішов Олег

Аж до моря кіньми, а по морі

Кораблями у числі двох тисяч.

Приплили під мури Царгорода,

І замкнули греки пристань Судей

Величезним ланцюгом залізним,

І позамикали міські брами.

Вийшов Олег з кораблів на берег,

І велів воякам кораблі всі

З хвиль на береги повитягати,

І почав довкола воювати,

Городи та пишнії палати

Розбивати скрізь і грабувати.

Повбивали тут багато греків,

І багато наробили шкоди,

І церков багато попалили.

А котрих дістали в свої руки,

Тим страшнії завдавали муки:

Одних розсікали на дві часті,

Інших на огнищах припікали,

Інших стрілами на смерть стріляли,

Інших зв’язаних метали в море.

Різні пакості робили грекам,

Як войовники звичайно роблять.

А щоб місту страху ще додати,

Велів Олег майстрам між своїми

Покотила й колеса робити,

На колеса кораблі ставляти;

А як вітер попутний повіяв,

Паруси на кораблях розп’ята

Й так по суші їх на місто гнати.

Бачачи се діло незвичайне,

Були страхом перейняті греки.

Поговорювали між народом:

«Се не Олег! Се святий Димитрій,

Нам на кару зісланий від бога!»

Побоялися й царі в столиці,

Вислали до Олега посольство:

«Не губи ти міста Царгорода!

І дамо тобі, що сам захочеш».

Велів Олег війську свому стати

Перед містом у рядах і ждати.

Аж несуть із міста і виносять

Різні страви і вино бочками.

Але Олег не велів приймати,

Знаючи, що в стравах тих отрута.

Тут ще більше греки дивували,

Його віщим Олегом назвали.

Зажадав від греків Олег дані,

Зажадав данини ось якої:

«Кораблів дві тисячі у мене,

В кождім кораблі по сорок мужа,

Кождому з них по дванадцять гривен».

І згодилися на теє греки,

Та було їм сього ще замало;

Миру треба їм було тривкого,

Щоб не воював ніколи Олег

І ні в якім разі грецьку землю.

Велів Олег табір розложити

І від міста трохи відступити,

Став з царями грецькими обома

Через послів про мир говорити.

Післав послів Карла і Фарлофа,

І Велмуда, Рулава й Стиміда,

Щоб від греків дані зажадали.

Прийняли їх оба царі грецькі

Лев і Олександер і спитали:

«Чого хочете, і Есе дамо вам».

І передали їм посли достовірно

Те, що Олег мовив попереду:

«Кораблів дві тисячі тут наших,

В кождім кораблі по сорок мужа, –

Кождому з них по дванадцять гривен.

Та як миру треба вам тривкого,

Щоб ніколи і ні в якім разі

Грецьку землю ми не воювали,

Треба дати ще такі углади:

На всі руські Городи важніші,

Перш на Київ, далі на Чернігів,

І на Полоцьк, і на Переяслав,

І на Ростов, і на Любеч-город,

І на інші, що в них пробувають

Князі, власті Олега послушні.

А у глади будуть ось якії:

Як прийде до греків руське військо,

Хліба й страви дістає досхочу;

А як прийдуть купці на купівлю,

Прогодують їх через півроку

І даватимуть їм місячину;

І даватимуть їм хліб, і м’ясо,

І вино, і рибу, й садовину,

І помиться в банях до потреби.

А як військо в Русь вертати буде,

Хай бере із царських магазинів

На дорогу борошна в потребу,

Якорі та паруси й вужища».

Прийняли умови тії греки,

Та сказали ще царі й боярство:

«Як прийдуть із Русі без купівлі,

То не будуть брати місячини;

Князь хай заборонить своїм людям,

Що приходять з Русі межи греків,

Аби пакостей нам не робили,

Сіл ні городів не грабували.

А які приходять з Русі купці,

Хай витають у святого Мами.

І пошлють царі своїх письменних,

Щоб усіх їх імена списали,

Тоді й місячне своє дістануть

Перші ті, що з Києва тут будуть,

Потім ті з Чернігова, а далі

Ті, що будуть із Переяслава

Й інших городів князівських ваших.

Людям вашим вільно буде тута

Входить в місто тільки в одну браму,

Без оружжя по п’ятдесят мужа

В супроводі царської сторожі;

І нехай купують, що їм треба,

Не платячи мита ніякого».

Отакі углади уложивши,

Царі грецькі Лев і Олександер

Мир тривкий з Олегом заключили.

Погодившися на сю данину,

Між собою «роті заходили»:

Наперед царі хрест цілували,

Потім Олега з його мужами

Завели на роту поголовно.

Руським звичаєм вони клялися

На мечі свої Перуном богом,

Також Волосом, скотячим богом, –

І так мир присягою ствердили.

Зажадав іще нарешті Олег:

«Шийте паруси нам на дорогу!

Для русі хай будуть паволочні,

Для слов’ян хай будуть кропив’яні».

І вволили його волю греки,

А варяги, що були з Олегом,

На від’їзнім з грецької столиці

Вішали щити свої на брамах

Як свідоцтво своєї побіди.

От так вийшов Олег з Царгорода.

А як вирушили з Царгорода,

Розп’яла русь шовкові вітрила,

А слов’яни розп’яли кропивні;

Та як ізхопився буйний вітер,

Подер зараз і одні і другі.

І сказали моряки-слов’яни:

«Берімся до свої міховини!

Ліпші наші коніпні вітрила,

А кропивні для слов’ян нездалі».

Писано д[ня] 7 цвітня.

Отсе літописне оповідання виглядає в оригінальнім тексті (ст. 20 – 22) ось як:

Іде Олегъ на Грѣкы, Игоря остави въ Кыєвѣ;

Поя же множьство Варягъ и Словѣнъ,

И Чюди и Кривичи, и Мерю и Поляны,

И Сѣверо и Деревляны, и Радимичи и Хорваты,

И Дулѣбы и Тиверци, яже суть толковины, –

Си вси звахуть ся Великая Скуфь.

И сь сѣми всеми поиде Олегъ на конѣхъ и в кораблѣх,

И бѣ число кораблии двѣ тысячи [В р[укопису]: 2000].

И приде къ Цсрюграду, и Грѣци замкнуша Судъ,

А городъ затвориша.

И вылѣзе Олегъ на берегъ,

И повелѣ воємъ (своимъ)

Изъволочити корабля на берегъ,

И повоєва около [Р [укопис]: окололо] города,

И много оубииство створи Грѣком,

И полаты многы разбита, а црькви пожьгоша,

А ихъ же имяху полоняникы,

Овѣхъ посѣкаху, другыя же мучаху,

Иныя же растрѣляху, а другыя въ море вметаша,

И ина многа зла творяху Русь Грѣком,

Єлико же ратнии творять.

И повелѣ Олегъ воємъ своим колеса издѣлати,

И въставити корабля на колеса,

И бывшю покосну вѣтру

Оуспяша пароусы [[У] р[укопису] в тексті зразу було написано: нрѣ, потім се слово перечеркнено і внизу на чистім полі під значком хреста тоншим письмом дописано: пароусы…] с поля и идяше къ городу.

Видѣвше же Грѣцѣ оубояша ся

И ркоша выславше ко Ольгови:

«Не погубляй города, имемь ся по дань, яко же хощеши».

И стави Олегъ вои (свои),

И вынесоши єму брашно и вино,

И не прия, бѣ бо оустроєно съ отравою.

И оубояша ся Грѣцѣ и ркоша:

«Нѣсть се Олегъ, то стыи Дмитрии

Посланъ на ны от Ба».

И заповѣда Олегъ дань даяти

На двѣ тысящи [В літопису: 2000] кораблии

По двѣнадесяти [Р[укопис]: 12] гривнѣ на члвка»,

А в корабли по сорокъ [Р[укопис]: 40] мужь

И яша ся Грѣци по се и почаша мира просити,

Да бы не воєвалъ грѣцькои земли.

Олегъ же мало отступивъ от города

Нача миръ творити съ цѣсарема грѣцькыма

Съ Леономъ и сь Александромъ.

Посла къ нима в городъ Карла (и) Фарлофа,

Велмуда (и) Рулава и Стѣмида гля:

«Имете ми ся по дань!»

И ркоша Грѣцѣ [[У] р[укопису] дод[ано] зайве: Грѣци]: «Чего хочете, и дамы ти».

И заповѣда Олегъ дати воємъ на двѣ тысящи [Р[укопис]: 2000] кораблии

По двѣнатьцать гривнѣ на ключь,

И потом даяти оуглады на рускіє городы:

Пѣрвое на Кієвь, таже на Черниговъ и на Переяславлъ

И на Полътескъ и на Ростовъ

И на Любечь, и на прочая городы,

По тѣмь бо городамъ сѣдяху князья подъ Ольгом суще.

«Да приходять Русь, хлѣбноє ємлють, єлико хотять; а иже придуть

Гостьє, да ємлють мѣсячину на шесть мѣсяць [Р[укопис]: 6 мсць]

И хлѣбъ и вино и мяса и рыбы и овощемъ.

И да творять имъ мовь, єлико хотять.

И поиду же Русь домови,

Да ємлют оу цѣсаря вашего

На путь брашно и якоря и оужа [В р[укопису] поправлено остатнє а на и, а над ним пізнішою рукою дописано ща]

И паруса [В тексті р[укопису] замазано слово прі, над ним спереду покладено хрестик, а збоку під таким же хрестиком дописано тоншими буквами паруса] и єлико надобѣ».

И яша ся Грѣци и ркоша цѣсаря и боярьство все:

«Аще приидуть Русь бес купли,

Да не взымают мѣсячины,

Да запрѣтить князь людем своим, приходящим Руси здѣ,

Да не творят пакости в селѣхъ, и въ странѣ нашеи.

Приходящии Русь да витают у стго Мамы,

И послеть цѣсарство наше, да испишют имена ихъ,

И тогда возмут мѣсячное своє

Пѣрвое от города Києва и пакы ис Чернигова

И Переяславля и прочии городи.

И да входять в городъ одіными вороты

Съ цѣсаревымъ мужемъ безъ оружья

Мужь пятьдесять [Р[укопис]: 50] и да творят куплю, яко же имъ надобѣ,

Не платяче мыта ни в чемьже»

Цѣсарь же Леонъ съ Олександром миръ створиста съ Ольгом

Имъше ся по дань и ротѣ заходивше межи собою,

Целовавше сами крстъ,

А Ольга водиша и мужа єго на роту по рускому закону:

Кляша ся оружьємь своимъ и Перуномъ бмъ своимъ

И Волосом скотьимъ бгомъ.

И оутвердиша миръ, и рече Олегъ:

«И шиите при [У] р[укопису] се слово перечеркнено, а внизу під хрестиком: парусы] паволочиты

Руси, а Словѣном кропиинныя!»

И повѣсиша щиты своя въ вратѣхъ, показающе побѣду,

И поиде от Цсряграда.

И въспяша Русь при [Оба рази в р[укопису] первісно пре, потім поправлено: парусы] паволочитыѣ,

А Словѣне кропиинныя,

И раздра я вѣтръ, и ркоша Словенѣ:

«Имемъ ся своим толъстинамъ!

Не даны суть Словѣном пре [Оба рази в р[укопису] первісно пре, потім поправлено: парусы] кропиинныя».

И приде Олегъ къ Києву, неся золото и паволокы

И овощи и вина и всяко оузорочьє.

И прозваша Ольга вѣщии,

Бяху бо людиє погани и невѣголосы.

Отсе поетичне оповідання цікаве між іншим головно тим, що в ньому в популярній, традиційній формі містяться точки договору між Руссю й греками, заключеного після війни. Сей традиційний договір значно відмінний від того, який справді був заключений між греками й Олегом пару літ пізніше, 912 р., якого текст заховався до нашого часу в тім самім літописі на ст. 23 – 27 (в друкованім виданні з р. 1871, ст. 19 – 22).

Редактор літопису, маючи перед собою поетичну реляцію і дійсний текст договору, вставив сей дійсний текст у літописне оповідання під р. 912 як результат якоїсь другої наради («равно другаго свѣщания»), хоча направду се був наслідок тої самої війни 907 р. і того самого договору, заключеного в Царгороді.

Традиційно переданий текст договору різниться дуже значно від офіціального, подаючи, головно, звичаєві подробиці замість тих карних та цивільних, які формульовано в офіціальнім договорі. Та найважніше те, що в тім традиційнім договорі нема ані сліду того християнського духу, який лежить у основі офіціального договору з року 912, стилізованого, очевидно, в Царгороді, хоч і від імені руських послів.

[У вступі того договору читаємо, нібито від імені руських послів, що вони заключають мир «на оудѣржаниє и на извѣщение от многыхъ лѣть межю хрстияны и Русью бывшюю лубовь (sic!) по хотѣньємъ нашихъ князь и по повелѣнию, и от всѣхъ иже суть подъ рукою єго сущих Руси наша свѣтлость боле инѣхъ хотящихъ же Бзѣ оудѣржати и извѣстите такую любовь бывшюю межю хрстияны и Русью». І ще раз далі запевняється, що русини «твердо кленуть ся» з наміром «такую любовь извѣстити и оутвѣрдити по вѣрѣ, и закону нашему»]

Писано дня 27 марта 1912.

Варто завважити, що про сей незвичайно геройський похід нема ніякої згадки в тогочасних візантійських джерелах; так само не лишилося й сліду договору Олега з греками, списаного в р. 912. Може се дивувати нас, але, на мою думку, не уймає історичної вартості літописному оповіданню та навіть його ніби легендовим подробицям, до яких у багатій легендовій літературі всіх часів і народів дуже тяжко знайти близько схожі паралелі.

Дописано д[ня] 3 мая 1914 р.

Примітки

№ 403, арк. 39 – 47, арк. 39 – 41 (переспів) – автограф, решта тексту (реконструкція і коментар) писана рукою І. Лизанівського, з правками і дописками І. Франка; № 404, с. 133 – 139, писарська копія переспіву без виразних Франкових правок.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 41 – 49.