Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

23. Смерть Ольги (р. 969)

Іван Франко

До матері свої сказав Святослав:

«Ой піду я, мамо, у Переяслав!..

Не любо тут в Києві жити мені,

Волю над Дунаєм в болгарській землі.

Отам буде серце моєї держави!

Туди з всіх земель пливе всяке добро.

Від греків добуду я честі і слави,

Ще й золото, шовки і фрукти й вино.

Від чехів дістану сукна дорогії,

З Угорщини срібло та коні баскії,

Із Русі футра, мід і віск і дівчат,

І піде моє князювання на лад».

І мовила Ольга: «Я хора, мій сину!

Куди йти від мене захтів у чужину?

Зажди ще годину! Мене поховаєш,

Потім помандруєш, куди забажаєш».

Отак пройшла днина і другая днина,

На третюю вмерла старая княгиня;

І плакав по ній син і внуки малі,

Пішов плач великий по руській землі.

Несли у труні її самі невісти,

Її схоронили в невідомім місці.

«А тризни, – рекла, – не робіть надо мною!

Хай лиш мій священик іде за труною».

Блаженна їй пам’ять! Неначе денниця,

Вона перед сонцем була в нашім краю,

І як перед світлом дня ясна зірниця,

Як місяць вночі, коли тьму проганяє.

Предтеча Христової віри вона

Була на Русі, наче перла в болоті:

Була бо Вкраїна ще болотяна,

Хрестом не обмита по власній охоті.

Вона в святій купелі змила свій гріх,

Гріховну одежу старого Адама

Зняла і наділа нову. Для нас всіх

Через неї спасения відчинена брама.

Тому похвалім її радісно всі:

«Радуйся, руське признання до бога!

Почина миру для тих, що в грісі,

Перша, що в небо їй вийшла дорога!

Перша з Русі ти до неба пішла,

В тобі начальницю руськії діти

Бачать і вчительку, як із земного житла

В пристань веселу по смерті глядіти».

Писано д[ня] 14 цвітня 1914.

«По своїй смерті ти молишся богу за Русь, –

Праведного бо душа не вмирає,

Бо його пам’ять безсмертна, – сказав Соломон, –

А похвала йому серце людей звеселяє.

Знаємо з божої ласки про се й від людей,

Що прославляють тебе, бачачи твоє тіло,

Що лежить досі вже довгі та многі літа

І ще зовсім не зотліло».

Дописано д[ня] 6 мая 1914.

Літописне оповідання про смерть Ольги (ст. 50 – 52), розширене похвалою сеї княгині та цитатами з письма святого, виглядає ось як:

Рече Стославъ къ мтри [Р[укопис]: мтрь] своєи и къ бояром своимъ:

«Не любо ми єсть в Києвѣ жити,

Хочю жити в Переяславци в Дунаи,

Яко то єсть среда земли моєи.

Яко ту вся благая сходять ся:

От Грѣкъ паволокы, золото, вино и овощи разноличьнии,

И изъ Чеховъ [Р[укопис]: и щеховъ] и из Оугоръ серебро и комони,

Изъ Руси же скора и воскъ и медъ и челядь».

И рече єму мти: «Видиши ли мя болну сущю?

Камо хощещи (ити) от мене?» Бѣ бо разболѣла ся оуже.

Рече же єму: «Погребъ мя иди, камо же хощеши».

И по трехъ днехъ оумре Олга.

И плака ся по неи снъ ея и внуци ея

И людиє вси плачемъ великим,

И несъше погребоша ю на мѣстѣ

(Єже заповѣла имъ Олга).

И бѣ заповѣдала Олга

Не творити трызны над собою,

Бѣ бо имущи прозвутера,

И тъ похорони блжену Олгу.

Си бысть предътекущия хрстьяньскои земли,

Аки дѣньница пред слнцем и аки заря предъ свѣтомъ;

Си бо сияше аки луна в нощи, тако си в невѣрныхъ члвцѣхъ,

Свѣтяше ся аки бисеръ въ калѣ.

Калнѣ бо бѣша грѣхом, не омовени стымъ крещением;

Си бо омы ся стою купѣлью,

Съвлече ся грѣховныя одежда ветхаго члвка Адама,

И въ новыи Адамъ облѣче ся, єже єсть Хсъ.

Мы же речемъ къ неи: «Радуй ся рускоє познаніє къ Бу,

Начатокъ примирению бывши [Р[укопис]: быком]

Си пѣрвоє вниде въ црство нбсное от Руси,

Сию бо хвалять рустии снове акы началницю.

Ибо по смрти молиши [Р[укопис]: моляше] ся вся къ Бу за Русь,

Праведныхъ бо дша не оумирают, яко же рече Соломонъ:

«Похваляємому правѣдному възвеселят ся людиє,

Бесмртьє бо єсть памят єго».

Яко от Ба познаваєт ся и от члвкъ

Се бо вси члвци прославляют видяще

Лежащю в тѣлѣ за многа лѣта.

Рече бо пророкъ: «Прославляюща мя прославлю».

О сяковыхъ бо Двдъ глаше: «В памят [Р[укопис]: пямят] вѣчную будеть правѣдникь,

От слуха зла не оубоит ся;

Готово сердце єго оуповати на Гса,

Оутвѣрди ся срдце єго и не подвижит ся».

Соломонъ бо рече: «Праведници въ вѣкы живуть

И от Гса мьзда имъ єсть и строєние от Вышня(го);

Сего ради приимут црсвиє красотѣ

И вѣнѣць доброты от рукы Гсня.

«Яко десницею защитить я,

И мышьцею покрыєть я».

Защитилъ бо єсть силою (своєю)

Блженую Ольгу от противника и супостата дьявола.

Отсе літописне оповідання, крім погляду Святослава в рядках 5 – 8 на центральне положення Переяславця (властиво Предслави, столиці Північної Болгарії), в якім можна добачати його політичний план завоювання Болгарії, а в дальшій лінії також Царгорода, важні особливо рядки 37 – 39, із яких довідуємося, що тіло Ольги довгі літа по її смерті лежало нетлінне на доказ її святості.

Писано д[ня] 6 мая 1914.


Примітки

№ 403, арк. 94 – 96 (переспів, коментар, реконструкція), автограф; № 404, с. 267 – 279, писарська копія.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 104 – 109.