23. Смерть Ольги (р. 969)
Іван Франко
До матері свої сказав Святослав:
«Ой піду я, мамо, у Переяслав!..
Не любо тут в Києві жити мені,
Волю над Дунаєм в болгарській землі.
Отам буде серце моєї держави!
Туди з всіх земель пливе всяке добро.
Від греків добуду я честі і слави,
Ще й золото, шовки і фрукти й вино.
Від чехів дістану сукна дорогії,
З Угорщини срібло та коні баскії,
Із Русі футра, мід і віск і дівчат,
І піде моє князювання на лад».
І мовила Ольга: «Я хора, мій сину!
Куди йти від мене захтів у чужину?
Зажди ще годину! Мене поховаєш,
Потім помандруєш, куди забажаєш».
Отак пройшла днина і другая днина,
На третюю вмерла старая княгиня;
І плакав по ній син і внуки малі,
Пішов плач великий по руській землі.
Несли у труні її самі невісти,
Її схоронили в невідомім місці.
«А тризни, – рекла, – не робіть надо мною!
Хай лиш мій священик іде за труною».
Блаженна їй пам’ять! Неначе денниця,
Вона перед сонцем була в нашім краю,
І як перед світлом дня ясна зірниця,
Як місяць вночі, коли тьму проганяє.
Предтеча Христової віри вона
Була на Русі, наче перла в болоті:
Була бо Вкраїна ще болотяна,
Хрестом не обмита по власній охоті.
Вона в святій купелі змила свій гріх,
Гріховну одежу старого Адама
Зняла і наділа нову. Для нас всіх
Через неї спасения відчинена брама.
Тому похвалім її радісно всі:
«Радуйся, руське признання до бога!
Почина миру для тих, що в грісі,
Перша, що в небо їй вийшла дорога!
Перша з Русі ти до неба пішла,
В тобі начальницю руськії діти
Бачать і вчительку, як із земного житла
В пристань веселу по смерті глядіти».
Писано д[ня] 14 цвітня 1914.
«По своїй смерті ти молишся богу за Русь, –
Праведного бо душа не вмирає,
Бо його пам’ять безсмертна, – сказав Соломон, –
А похвала йому серце людей звеселяє.
Знаємо з божої ласки про се й від людей,
Що прославляють тебе, бачачи твоє тіло,
Що лежить досі вже довгі та многі літа
І ще зовсім не зотліло».
Дописано д[ня] 6 мая 1914.
Літописне оповідання про смерть Ольги (ст. 50 – 52), розширене похвалою сеї княгині та цитатами з письма святого, виглядає ось як:
Рече Стославъ къ мтри [Р[укопис]: мтрь] своєи и къ бояром своимъ:
«Не любо ми єсть в Києвѣ жити,
Хочю жити в Переяславци в Дунаи,
Яко то єсть среда земли моєи.
Яко ту вся благая сходять ся:
От Грѣкъ паволокы, золото, вино и овощи разноличьнии,
И изъ Чеховъ [Р[укопис]: и щеховъ] и из Оугоръ серебро и комони,
Изъ Руси же скора и воскъ и медъ и челядь».
И рече єму мти: «Видиши ли мя болну сущю?
Камо хощещи (ити) от мене?» Бѣ бо разболѣла ся оуже.
Рече же єму: «Погребъ мя иди, камо же хощеши».
И по трехъ днехъ оумре Олга.
И плака ся по неи снъ ея и внуци ея
И людиє вси плачемъ великим,
И несъше погребоша ю на мѣстѣ
(Єже заповѣла имъ Олга).
И бѣ заповѣдала Олга
Не творити трызны над собою,
Бѣ бо имущи прозвутера,
И тъ похорони блжену Олгу.
Си бысть предътекущия хрстьяньскои земли,
Аки дѣньница пред слнцем и аки заря предъ свѣтомъ;
Си бо сияше аки луна в нощи, тако си в невѣрныхъ члвцѣхъ,
Свѣтяше ся аки бисеръ въ калѣ.
Калнѣ бо бѣша грѣхом, не омовени стымъ крещением;
Си бо омы ся стою купѣлью,
Съвлече ся грѣховныя одежда ветхаго члвка Адама,
И въ новыи Адамъ облѣче ся, єже єсть Хсъ.
Мы же речемъ къ неи: «Радуй ся рускоє познаніє къ Бу,
Начатокъ примирению бывши [Р[укопис]: быком]
Си пѣрвоє вниде въ црство нбсное от Руси,
Сию бо хвалять рустии снове акы началницю.
Ибо по смрти молиши [Р[укопис]: моляше] ся вся къ Бу за Русь,
Праведныхъ бо дша не оумирают, яко же рече Соломонъ:
«Похваляємому правѣдному възвеселят ся людиє,
Бесмртьє бо єсть памят єго».
Яко от Ба познаваєт ся и от члвкъ
Се бо вси члвци прославляют видяще
Лежащю в тѣлѣ за многа лѣта.
Рече бо пророкъ: «Прославляюща мя прославлю».
О сяковыхъ бо Двдъ глаше: «В памят [Р[укопис]: пямят] вѣчную будеть правѣдникь,
От слуха зла не оубоит ся;
Готово сердце єго оуповати на Гса,
Оутвѣрди ся срдце єго и не подвижит ся».
Соломонъ бо рече: «Праведници въ вѣкы живуть
И от Гса мьзда имъ єсть и строєние от Вышня(го);
Сего ради приимут црсвиє красотѣ
И вѣнѣць доброты от рукы Гсня.
«Яко десницею защитить я,
И мышьцею покрыєть я».
Защитилъ бо єсть силою (своєю)
Блженую Ольгу от противника и супостата дьявола.
Отсе літописне оповідання, крім погляду Святослава в рядках 5 – 8 на центральне положення Переяславця (властиво Предслави, столиці Північної Болгарії), в якім можна добачати його політичний план завоювання Болгарії, а в дальшій лінії також Царгорода, важні особливо рядки 37 – 39, із яких довідуємося, що тіло Ольги довгі літа по її смерті лежало нетлінне на доказ її святості.
Писано д[ня] 6 мая 1914.
Примітки
№ 403, арк. 94 – 96 (переспів, коментар, реконструкція), автограф; № 404, с. 267 – 279, писарська копія.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 104 – 109.