9. Повстання 1846 р.

Іван Франко

Нема, може, в цілій новішій історії події так страшної, відслонюючої нам таку глибину людської нам’єтності, таку закаменілість чуття, таку многоту дикої жорстокості, як події з 19, 20 і 21 лютого 1846 року. Те, що доховали до нашої пам’яті криваві перекази про гайдамаччину 1789 року або про ще давніші війни хлопські в Західній Європі, трохи чи не блідне перед тими живими подіями, що відбулися на наших очах. Люди не тільки вбивають, вішають, живцем палять других людей, братів своїх по народності і мові, але завдають їм страшенні муки, такі, що саме оповідання про них морозить кров в чоловіці. Одним вибивають зуби сокирами, вбивають в горло заострене кілля, випікають очі розпаленими дротами, живцем випорюють кишки, других прибивають гвоздями до стін і обливають окропами, молотять ціпами, проверчують свердлами і т. д. Правдиво пекельні події і правдиво пекельні нам’єтності, котрі могли довести людей до їх виконання!

Але хоч і як багато подробиць із тої страшної історії ми знаємо, то прецінь нема події в новішій історії, котра би в цілім своїм обсягу, в своїх причинах дальших і ближчих була так темна і з різних боків, для різних цілей так систематично затемнена, як іменно криваві події 1846 року. Списана о них ціла купа паперу, а прецінь всі ті писання до вияснення справи дуже мало причинилися, бо відповідно до становища і партії пишучого одні свідоцтва і факти промовчуються, а натомість зовсім безцеремонно видумуються інші або накручуються знані вже, щоби обтяжити і найтяжчими закидами обкинути сторону противну.

Що найприкріше мусить вражати безстороннього дослідувача, так се те, що се з одної і з другої сторони стрічає від початку до кінця певні утерті, шаблонові погляди чи радше переконання, котрі згори ставляться як незрушимі догми і до котрих опісля підбираються правдиві і видумані або накручені факти. Нам’єтності, котрі викликали і довершили страшну драму 1846 року, не зістали погребені разом з її жертвами, але гуляють і досі, каламутячи своєю отрутою правду історичну. Правда й те, що часи перед 1846 роком і ті різнорідні змагання, котрі на той вибух складалися, досі ще зовсім не суть так роз’яснені, як би того випадало жадати. Але все ж таки й те, що досі о них знаємо, дає нам багато цінних сказівок до вислідження чистої правди і до спростування тих пересудів, якими її стараються затемнити різні сторонництва.

Стрібуємо ж приглянутись тим судам і пересудам неупередженим критичним оком!

Примітки

гайдамаччину 1789 року – так в тексті І.Франка. Рік вказує та так звану «Волинську тривогу», коли перелякані польські шляхтичі почали без причини вбивати українських селян. Мабуть, описка замість 1768 року.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 81 – 116.