4
Іван Франко
Поки руський край сягає,
З Попрада перебігає
Через ті Карпатські горн,
В п’ятьох місцях з Галичини,
В Угорщину та на південь
Залізничий поїзд скорий.
А гостинців трамбованих
Цісарських, давно будованих,
Набереться це з десяток,
Битих доріг повітових,
Для їзди і гарматових
Іще, може, дальший п’яток,
А громадських возових,
Переїздів польових
В кождім селі хоть два буде,
А стежок, де ходять люде,
Скаутам любих, – і до віку
Не злічити чоловіку.
Руські вожді на тім стали:
Де дорогу лиш застали,
Чи цісарську муровану,
Повітову фундовану,
Чи громадську польовую,
Чи непевну лісовую,
Аби тільки возовую, –
Зараз на ню військо слали,
Коні, вози та гармати;
Села всі, присілки й хати
Мусіли їх в собі мати,
Руську силу подивляти!
Не гордували й стежками,
Лісовими просмиками,
Дерев’яними містками,
Навіть без поруч кладками, –
Всюди перлась руська сила,
По баюрах грязь місила,
Хліба по хатах просила,
Що знайшла, то виносила,
На Угорську Русь спішила!
Такий залив неслиханий,
Механічно попиханий,
Людьми, кіньми, нагайками,
І возами з каблуками,
Рушницями й гарматами,
I всякими псу братами,
Що ні про що не дбаючи,
Лиш вперед себе пхаючи,
Міста й села проходили,
Байдуже їм, чи блудили,
Аби місце лиш зискати,
Якнайскорше далі стати.
Вже в вересні тая сила,
Мов сарана, край укрила,
Захопила залізниці,
Обсадила доїздниці,
Промережала всі гори,
Розсипала скрізь табори,
І, мов повінь, – трусь не трусь! –
Перла на Угорську Русь.
Тут для нас усе пропало,
Дневників, листів не стало,
Суди, вряди опустіли,
Щезла навіть поліція.
Достойники ждать не хтіли,
Не спинила амбіція,
Пан намісник як дав драла,
Вся губернія удрала,
Бурмістр шмигнув до Кракова,
Рада міська однакова:
Хто куди знав, з краю манджав,
Московського ярма не ждав.
Хто лишивсь, не всі пропали,
Та немов поосліпали –
За московськими полками,
Кіньми, фірами, в’юками,
За вояків громадами,
Їх піснями й парадами,
Й годними канонадами,
Ненастанними побідами,
Бенкетами й обідами.
Нам в голоді та холоді,
Як старині, так молоді,
Здавалося, що для нас
Вже не вродить ананас,
Що ніколи нам на лад
Не доспіє виноград,
Що не їсти нам кашта[на],
Що не зсядеться сметана,
Не зіб’ється жовте масло,
Що вже наше й сонце згасло.
Примітки
Попрад – ріка в Словаччині та Польщі, права притока Дунайця. Протікає частково на українській етнографічній території – на західних окраїнах Лемківщини.
Скаути, або ж пластуни – спеціалізовані воєнізовані молодіжні піхотні угруповання. Брали участь у визвольних змаганнях у складі Української галицької армії.
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 263 – 265.