25.01.1895 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Лист Ваш, посилку і картку кореспонденційну відібрав. Щире Вам спасибі за посилку! Матеріали і замітки до «Житя і слова» на Укр[аїні] я можу дати тільки до 3 книжки, бо в 2 кн. вже пішли аналогічні «Листи наших діячів» і підуть, конечно, з ними зв’язані замітки до історії нашого відродження. В 3 кн. ваші матеріали стануть на місце обох сих рубрик.

В 2 кн. я кінчу свою драму, статтю Верна про Євангеліє, починаю друкувати замітки Охримовича до звичаєвого права і Кримського антологію з Фірдоусієвої «Шах-наме», а властиво вступ до тої антології. Надто маю дві інтересні речі для хроніки, іменно, статейку Білобородова про століття вірменської літератури і статейку Граба про одну зсильну панночку-українку, закатовану в Сибіру.

A propos вірмен! У рубриці «Із старих рукописів» я даю тепер маленьку статейку «О арменской ереси» і другу «О арменском постѣ Арциурцові» Сю другу статейку я вважаю зразком релігійної сатири; зміст її такий, що вірменський єретик Сергій Арці посилає свої послання своїм ученикам через пса, котрому їх прив’язує на шию. Коли ж пса того, званого Урци, з’їли вовки, то єретик дуже сумує і на пам’ятку пса встановлює піст, котрий прозвано Арціурцієвим. Не знаю, чи се оповіданнячко було де друковане, хоч в російських рукописах воно часто находиться. Інтересно, яка його історична основа?

Ви пишете, що Ваш «Дуалізм» варто б перекласти по-німецькому. Я радо зробив би се, коби було де видрукувати. Не знаю, чи взяв би сю статтю Вейнгольд до своєї «Zeitschrift des Vereins für Volkskunde». В усякім разі маю надію, що через проф. Брікнера (поляка в Берліні) і Вейнгольда можна буде найти накладця для сеї праці. А тим часом я все-таки почну печатати її в «Ж. і сл.», скоро протовплюся трохи з позачиненими працями.

Статтю, вирізану цензурою, я надрукую в другім пів-році поруч із статтею Терлецького.

Не налягаю на Вас, щоб Ви писали рецензії. В часописі вони вважаються потрібними (говорячи слогом Огоновського), та чимраз менше людей має охоту їх писати. Та вже ми якось будемо собі давати раду, хоч рефератами намагати.

Сьогодні рано перервав отсей лист та получив «Кобзарські думи». Спасибі! Переглянувши рукопис, я надумав так: печатати його в рубриці «Із уст народу», а іменно Вашу «Попередню замітку», далі розвідку про збірку Ломиковського і «Дворянку» в кн. III (до «Дворянки» у мене є коротенький галицький варіант). В дальшій книжці я дав би думи, записані Мартиновичем, ураз із «Словами кобзаря Магадина», а натомість осібно «Біду», до котрої звів би в одну купу наші галицькі варіанти, котрих у мене є зо 4, в тім числі один, записаний ще трохи чи не р XVIII віці.

Натомість «Одклінщини» я думав би напечатати зовсім осібною статейкою, і коли б Ви згодились на таке розривання Вашого матеріалу, то я надіюсь, що вони пішли б іще в II кн. Так само я прошу Вашого дозволу напечатати замітку «Непевний текст думи» в відділі критики, куди вона далеко краще підходить, ніж до збірки матеріалів по історії життя і слова на Укр[аїні]. В такім разі вона також пішла б іще в сьому н[оме]рі.

В рубриці «Із уст народу» в II кн. даю: два варіанти пісні-вірші про св. Василія і Евладія (до них в рубриці старих рукописів також церковний текст сієї легенди), далі прислані Вовком дві легенди (покража вогню св. Петром і Михайло-громовик), далі йде казка про говорячу скрипку (з циклу тих, що зібрав Бугель) і новела «Лісковий корч свідком», декілька вірувань і нова категорія: оповідання про історичні особи і події (про Собеського, татар, Марію Терезу, Иосифа II (3 № ), Кобилицю (3 № ) і т. ін. (всіх 13). До сеї категорії маю доволі інтересні матеріали, наприклад, цикл оповідань про пана Каньовського (Потоцького), про Довбуша і т. ін.

За сим підуть саги локальні (оповідання про певні місцевості), котрих також є у мене багата колекція. Дуже інтересний матеріал зводжу і порядкую тепер до титла «Вигадки і насміхи» (про циган, жидів, бойків, гуцулів, попів, панів, німців, багачів і бідних і т. ін.), звісно, стягаючи сюди тільки таке, що не підходить під поняття новел. Інтересну колекційку маю також до титлу «Казання молитви і їх пародії». Клопіт, що оті матеріали часто нецензурні, а хоча «Ж. і сл.», на цензуру не дуже-то й мусить оглядатися, то все-таки публіка у нас гірше цензури.

От і тепер у мене вийшла інтересна переписка з Бучинським, котрий уважав потрібним заявити мені карткою кореспонденційною, що перестає виписувати «Ж. і сл.» задля його крайнє реалістичного напряму. Я відписав йому, що власне в белетристиці «Ж. і сл.» не держиться ніякої догми, бо обік реалістичних речей містить твори таких ідеалістів, як Віктор Гюго, а наукові речі та матеріали із уст народних та старих рукописів чень же під сю кличку не підпадають. На се одержав я лист, у котрім Буч[инський] звичаєм наших критиків на порушене раз питання не відповідає, а зато сердиться на порнологію такої пісні, як та, що підписана його ж іменем (про Кошута і кошутську війну), на згадку про штани в моїй повісті, на стиль у Ваших «Хартіях» і, врешті, на правопись у записах пісень народних. От як у нас поступають люди наперед!

Хотілось би мені сказати Вам кілька слів про мою статтю о Огоновськім. Признаюсь Вам, я боявся, що Ви дуже вилаєте мене за неї, іменно за той дипломатичний спосіб писання, котрого я там держався. Та діло вийшло таке, що я майже з самого початку поставлений був у фальшиве положення. Зараз по смерті Огоновського я обіцяв Павликові статтю о нім для «Народу». Я міркував, що моє кандидування на приватну доцентуру, отже, зовсім не на наслідство по Огон[овськім], не перешкодить мені сказати все коротко і ясно. Тим часом вийшло так, що моє кандидування на доцентуру без моєї спеціальної причини перемінилося в кандидування на професуру, і я мусив, щоб не утруднювати собі і так трудної позиції, позичити язика у дипломатів і писати, як каже Ревакович, «спірально», щоб і гусей не дразнити і правди надто в лице не бити. Кінцева фраза, признаюсь, може більше б’є на ефект, ніж має в собі правди, але після всього сказаного в статті, я думаю, кожний тямущий легко пізнає, яка міра правди є в тій фразі.

Щодо лінивства покійного, я не міг би з Вами згодитися: він працював, совісно мучився, та що з того, коли розум його був такий тупий і ограничений, що, бувало, скажеш йому три рази якусь річ, навіть на картці напишеш, він повторить, а потому все-таки переплутає. Забавний примір такої тупості є в його «Історії літератури», де він підсунув Вам яко програму те, що я винотував був йому на карточці яко головні признаки тих поглядів і симпатій, з якими ми, молоді люди половини [18]70-х років, галичани, розпочинали свою літературну роботу.

Щодо листів О[гоновськ]ого, то, звісно, я візьмусь печатати їх; у мене є вже колекційка, хоч не так-то й цікавих, так що не думав поки що печатати їх, та коли Ви маєте цікаві, то чому б і не напечатати? В II кн. напечатано кілька листочків Заревича з р. 1866 – 1868 (дав Белей!) і один лист старого Гриневецького з 1813, антикварного змісту (до нього треба додати і біографію Гриневецького). В рубриці матеріалів до нашого відродження хочу дати одну угро-руську стихію з початку сього [19] віку (мабуть, Тарковича) яко зразок угро-руського москво- і мадярофільства враз. Був сими днями в Крехівськім монастирі, відки визичив три рукописі: інтересний список «Палеї» (XVI віку), список «Варлаама і Йоасафа» з 11 рисунками в тексті і рукопись мішаного змісту, в котрім є полемічні статті проти унії. Здається, що впру їх у «К[иевскую] стар[ину]», бо тут нема де друкувати.

Тов[ариство] ім[ені] Шевч[енка] заходжується збирати етнографічні матеріали, та варто бачити ті гримаси, які роблять головачі того тов[ариства], особливо Верхратський, на саму згадку про ті матеріали. В їх очах усе те нічого не варто, – от поодинокі слова, се друге діло! Крім Грушевського і декількох молодих студентів, ніхто не інтересується тими речами. Поки що ухвалено напечатати І випуск рекрутських пісень.

Пісні зібрав з друкованих і рукописних збірок, втім числі моїх і П[авли]кових, Маковей і зладив до них розправу, йдучи за методом Васильєва («К[иевская] стар[ина]»). Розправа, читана колись у семінарі Огоновського, слаба, головно тим, що не показує докладно того історичного грунту, на котрім виросли рекрутські пісні, а тільки силкується його заступити парафразою самих пісень. Як буде впорядкований матеріал, – не знаю.

Для дальших книжок рішено збирати свіжий матеріал і в тій цілі видати квестіонар. Я, бувши як гість на тім засіданні, радив видати казки, записані Роздольським; збірка його, около 100 штук казок, записаних в однім селі, є у мене; про запис можна мати виображення з того, що досі видруковано в «Ж. і сл.», та здається, що присутні не дуже радо се прийняли. Побачу, який вони свіжий матеріал зберуть і на що звернуть увагу в своїм квестіонарі!

На тім і кінчу сей лист. Бандерольку тільки сьогодні висилаю. Думав, що її віддано на пошту ще перед місяцем, а тим часом діти взяли її і заховали в свій магазин.

Щиро поздоровляю Вас, Вашу сім’ю, шановну пані добродійку і панну Лесю. Чи Ви згадували їй про мій проект перекласти «Торквемаду» Віктора Гюго? Я дуже був би цікавий, як вона віднесеться до сього проекту.

Ваш Ів . Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 490 – 493.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1467).

…в 2 кн. вже пішли аналогічні «Листи наших діячів». – «Із переписки наших літературних і політичних діячів» надруковано в журналі «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 169 – 181.

…Кримського антологію з Фірдоусієвої «Шах-наме»… – Переклад уривків поеми класика таджицької і перської літератури Фірдоусі (бл. 940 – бл. 1020), здійснений А. Кримським, друкувався в журналі «Житє і слово» протягом 1895 р. 1896 р. у Львові, в серії «Літературно-наукової бібліотеки» вийшло окреме, доповнене видання перекладу.

статейку Білобородова. – Стаття О. Білобородова «Століття вірменської преси» надрукована в журналі «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 317 – 320.

…статейку Граба про одну зсильну панночку-українку, закатовану в Сибіру. – Стаття П. Грабовського «Надія Костева Сигида («Сумна споминка») надрукована в журналі «Житє і слово», 1895, кн. 6, с. 454 – 461.

Грабовський Павло Арсенович (1864 – 1902) – український поет, публіцист, критик, революціонер-демократ. Перебуваючи на засланні, П. Грабовський друкував свої твори у львівських виданнях, підтримував зв’язок з І. Франком.

Сигида Надія Костянтинівна (1862 – 1889) – українська революціонерка-народниця. В 1886 р. заарештована і заслана на каторгу, де трагічно загинула.

…я даю тепер маленьку статейку «О арменской ереси» і другу «О арменском постѣ Арциурцові». – Із старих рукописів. VII. Зразок релігійної сатири: песій піст («Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 469 – 473).

…Ваш «Дуалізм»… – Йдеться про наукову працю М. Драгоманова «Дуалістичне створення світу», надруковану в болгарському виданні «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина» (1893, кн. X, с. 1 – 66).

«Zeitschrift des Vereins für Volkskunde» – німецький етнографічний журнал, видавав етнограф Карл Вейнгольд (1823 – 1901). Комплект цього журналу за 1894 – 1898 рр. зберігається в особистій бібліотеці І. Франка.

Брікнер (Брюкнер) Александр (1856 – 1939) – польський мовознавець і літературознавець, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1889 р.).

Статтю, вирізану цензурою… – Стаття М. Драгоманова «Очерки новейшей литературы малорусского наречия» друкувалася в журналі «Вестник Европы» за вересень 1874 р., але була заборонена цензурою. У журналі «Житє і слово» не друкувалася.

…поруч із статтею Терлецького. – Йдеться про статтю О. Терлецького «Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872», яка друкувалася в журналі «Житє і слово» протягом 1894 р. під псевдонімом «Іван Заневич».

…получив «Кобзарські думи». – «Нові варіанти кобзарських співів. Передав з замітками М. Драгоманов» («Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 265 – 273; 1895, кн. 4, с. 14 – 34).

Ломиковський Василь (1778 – 1845) – український історик та етнограф, записував думи і уклав рукописну збірку «Малорусские думы и песни, записанные в 1805 году Ломиковским из уст слепца Ивана, лучшего рапсодиста, которого он застал в начале XIX века». Вперше збірка В. Ломиковського описана у праці П. Житецького «Мысли о народных малорусских думах» (К., 1893, с. 177 – 249).

«Дворянка» – сатирична пісня «Дворянська жена» із збірки В. Ломиковського (надрукована в журналі «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 268 – 272).

Мартинович Порфирій Денисович (1856 – 1933) – український художник і етнограф, записував кобзарські думи і пісні на Полтавщині.

Магадин Трифон (1801 – після 1876) – український кобзар з Полтавщини.

«Біда» – пісня про Біду. Варіанти її опубліковано в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 4, с. 27 – 31).

…«Одклінщини» я думав би напечатати зовсім осібною статейкою… – Замітка М. Драгоманова про звичай молодого кобзаря відклонюватися від свого вчителя і ставати самостійним надрукована в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 4, с. 31 – 34).

Каньовський (Потоцький) – збірний народний образ свавільного шляхтича XVIII ст., прототипом якого послужив один з представників польського магнатського роду Потоцьких, що мали великі маєтки на Україні.

Довбуш Олекса Васильович (1700 – 1745) – керівник селянського (опришківського) руху 1730 – 40-х років на західноукраїнських землях, улюблений герой народної поезії.

Бучинський Мелітон Йосипович (1847 – 1903) – український фольклорист і громадський діяч, збирав фольклорний матеріал у Галичині для збірників М. Драгоманова, І. Рудченка та ін.

Кошут Лайош (1802 – 1894) – угорський політичний діяч, один з керівників революції 1848 – 1849 рр. в Угорщині. Кошут користувався популярністю серед українців Галичини і Закарпаття, про нього складено ряд пісень.

…на згадку про штани в моїй повісті. – повісті І. Франка «Основи суспільності».

…на стиль у Ваших «Хартіях»… – Стаття М. Драгоманова «Старі хартії вільності (Історичні начерки)» («Житє і слово», 1894, кн. 1 – 6).

…мою статтю о Огоновськім. – Стаття І. Франка «Професор Омелян Огоновський» надрукована в журналі «Народ» (1894, № 20 – 21, 23 – 24).

Ревакович Генрік (1837 – 1907) – редактор газети «Kurjer Lwowski».

Белей Іван Михайлович (1856 – 1921) – український журналіст. У 1884 – 1902 рр. був редактором газети «Діло».

…хочу дати одну угро-руську стихію з початку сього віку… – «Зразок угро-руського мадяро- і москвофільства з початку XIX в.» («Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 461 – 465).

Таркович Григорій (1754 – 1841) – викладач Ужгородської семінарії, з 1817 р. – пряшівський єпископ. Автор вірша на честь угорського палатина Иосифа (1805 р.).

«Киевская старина» – щомісячний історико-етнографічний і художній журнал. Видавався російською мовою у Києві протягом 1882 – 1906 рр. І. Франко друкував на сторінках цього журналу свої наукові праці.

Наукове товариство імені Шевченка у Львові (НТШ) – виникло в 1893 р. на основі реорганізації Літературного товариства ім. Т. Г. Шевченка, заснованого в 1873 р.

Пісні зібрав… Маковей і зладив до них розправу. – «Збірник пісень вояцьких» О. Маковея з друку не вийшов. Рукопис зберігається в ІЛ, ф. 59, № 85 – 90.

Маковей Осип Степанович (1867 – 1925) – український письменник, критик і культурний діяч.

Васильєв Михайло Калиновим (1863 – 1912) – український інженер-технолог, етнограф і фольклорист, автор статті «Рекрутчина в малорусской песне (Этнографический очерк)», надрукованої в журналі «Киевская старина» (1899, кн. 8, с. 354 – 376, кн. 9, с. 615 – 630).

Роздольський Осип Іванович (1872 – 1945) – український фольклорист і перекладач. Надрукував «Галицькі народні казки і) Берлині нов. Бродського» (Етнографічний збірник, т. 1. Львів, 1895, с. 1 – 120).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 14 – 18.