Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

13.03.1895 р. До M. П. Драгоманова

Львів Львів, д[ня] 13/3 95

Вельмишановний добродію!

Лист Ваш діткнув мене дуже болючо, головно задля тої незручності, яка вийшла у мене з підписом під . Запевнюю Вас, що се зроблено без ніякого наміру, а тільки ось з якої причини. Підпис переводчика був там уміщений напочатку. А що в «Ж[иті] ісл[ові]» підписи, звичайно, кладуться на кінці статті, от я й перечеркнув у рукописі підпис, та під першою частиною і забув підложити. Опісля рукопис по видрукуванню я знищив і не тямив уже, як саме було написано, а тямив тільки одно, що переводчик бажає під своєю працею покласти свої ініціали. Ся трагічна евентуальність, про яку Ви згадуєте, мені й на думку не прийшла, а тим менше я міг здумати, щоб така штучка, як заміна букв «ла» на «д» становила вихід із неї. В усякім разі я готов зробити все, що Ви признаєте потрібним, щоб діло направити, і ще раз запевнюю Вас, що ані злої, ані надміру доброї волі у мене сим разом не було.

Ваш суд про «Святослава» мене не здивував, а тим менше вразив. Я його від Вас і надіявся, хоч так, як є, він мені видається трохи заострим, а то ось чому. Ви трохи невірно оцінюєте сам характер мого таланту. Я вдачею своєю далеко більше романтик, ніж реаліст. Всі речі реального змісту, які я писав, справляли мені при написанню далеко більш муки, прикрості, зденервовання, ніж ті романтичні «скоки», при котрих я просто спочиваю душею. Таким починком, такою рекреацією був для мене й «Святослав».

Впрочім, мені здаєсь, що від творів Дідицького все-таки дещо його відрізнює, а тема сама, взята зі звісного середньовічного «Dit de l’Impereur» (у мене з німецької версії в поемі «Karlmeynet»), видаєсь мені високопоетичною. Та се, звісно, мій особистий суд. Мені ходило о те, щоб зробити річ, здатну для сцени, а надто таку, при котрій би я не мав тих обридливих драч з цензурами, які мусив переходити з моїми драмами із сучасного життя. Впрочім, тепер я знов улізу в сучасне життя, – побачимо, з яким ефектом.

А за «Панські жарти» я постою. Мені дивно трохи, що Ви в своїм суді не хочете стати вище, як мої галицькі критики Цеглинський та Огоновський і як Ок[уневська] та Коб[ринська], котрі обоє вкупі не знають тих часів ані того життя, яке я там зобразив. Дивно мені, що Ви, нпр., щодо попа вірите Ок[уневській] і Коб[ринській], котрі кажуть, що такого попа ніколи не було, а не вірите, нпр., Павликові, котрий в своїх «Читальнях» наводить звістку про одного такого попа Григоровича, що ціле життя бився за мужиків з панами і з урядом.

У мене в листах, переказах і рукописах є ціла низка звісток про попів перед 1848 р.. що пильно занималися школами,записували свій маєток на школи, приватно вчили мужицькі діти разом зі своїми і т. д. Я маю, нпр., рукописний буквар з р. 1845 попа Щавінського, зладжений «для дітей своїх і парафіян».

Звістку про те, як попа з парохіянами в урочисте свято гнали на панщину, я взяв від Устияновича (попа!). Та й чи ж піп в «Панських жартах» такий уже виідеалізований? Звісно, для Цеглинських і Огоновських вистарчило те, що він там показаний симпатичною фігурою, щоби з нього зробити ідеал, та мені здавалося, що більше тямучий критик догляне в описі того попа й темних сторін його діяльності, – тої про[па]ганди квієтизму та уляглості для властей, того гальмування всякого живого людового руху, тих невинних piae fraudes, якими він послугується часом в прикрій хвилі і котрі так характерні для вдачі інтелігентного гал[ицького] русина. Я тямлю, що моя жінка, читаючи поему в рукописі, обурювалася на того попа – і се було для мене вспокоєнням проти того закиду, що я підхлібив попівству в своїм малюнку.

А тепер про «Ж[итє] і сл[ово]». В кн. 3 я дам Магадина, а «Замітки до іст[орії] ж[иття] і сл[ова] на Укр[аїні]» пішли вже всі, з долученням «Неповного вар[iанту] думи», що був зложений для 2 кн., та в останній хвилі мусив відпасти. На «Євреїв» таки, здається, не буде місця, і не хотілось би зачинати з кінцем тому. Зате надіюсь в кн. 4 помістити цілу статтю, так як «Ісус» пішов би в кн. 5 і 6. Прошу тільки о переклад. Дальших матеріалів, про котрі згадуєте в листі, поки що не одержав.

Сими днями я одержав від одного москаля (з німецькою фамілією) із Москви невеличку субвенцію на «Житє і слово» і невеличкий фондик (225 руб.) на видання перекладом якоїсь етнографічної праці. Я предложив наразі три праці: Ваше «Дуалістичне миротворення», Успенського «Богумілів» і Клоустона «Вандрівка казок». Думаю, що тих грошей вистарчило б на друк усіх трьох. А коли б йому хотілося якоїсь більшої книжки, то я предложив йому Графову «Історію чорта». Позаяк тут іще нічого не рішено, то я просив би Вас сказати свою думку.

Дехто радить мені, напр., взятися за видання Тейлорових «Початків цивілізації» або Ратцелевої «Volkskunde» (2-го тому), та я боюсь з такими малими грішми братися за такі великі книги, хоч, з другого боку, признаю рацію, що нам треба б не монографій, а в першім ряді загальних, фундаментальних праць.

Від того ж москаля прислано П[авли]ку дещо грошей на видання книжки Тілле про історію релігій.

Сими днями вишлю Вам друковану тут книжечку «Порабощаемый народ».

Не добре розумію, про які збірки Груш[евського] Ви згадуєте? По його раді Тов[ариство] Шевч[енка] ухвалило обік «Записок» видавати осібними томами збірки матеріалів історичних і етнографічних. Перші томи матеріалів історичних мають обіймати люстрації воєводства руського, видобуті Груш[евськ]им із московських архівів. Дещо вже він має, за рештою хоче небаром сам їхати до Москви.

Збірка етнографічна має обняти в т. І пісні рекрутські, зібрані (з друків і різних записів) Маковеєм. Збірка досить багата, та зовсім не впорядкована, бо М[аков]ей і не знає, як її порядкувати. Він, ще бувши студентом універс[итету], зладив був для Огоновського семінарійну працю про ті пісні, на взір праці Васильєва в «К[иевской] стар[ине]», та тепер і сеї праці in crudo друкувати не хоче і з збіркою не може собі дати ради, так що рукопису і досі не передав, а швидко він їде до Чернівець на редактора півурядової часописі.

Я подав Тов[ариству] план видати збірку южно-руських апокрифів, та чую, що в виділі дехто дуже на се кривився. В усякім разі швидко ще на них черга не прийде. Груш[евський] бажав би також видати мою збірку приповідок, та се така робота, що над нею треба ще з рік посидіти, а я на се тепер не маю часу.

Незадовго десь має відбутися моя габілітація; сьогодні справа мала бути на нараді факультету. По габілітації я поїду на пару день до Відня. На кафедру по Огоновськім кандидують Колесса, Студинський, Лучаківський і має намір також Коцовський.

Поздоровляю Вас щиро

Ваш Iв. Франко.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 496 – 498.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1470).

…з підписом під «Євангелієм». – Стаття Моріса Верна «Євангеліє» у перекладі Лесі Українки з французької мови надрукована в журналі «Житє і слово» (1895, кн. 1, с. 121 – 136; кн. 2, с. 286 – 295) з підписом: «З французького переклала Л. У.» М. Драгоманов у листі до І. Франка від 23 лютого 1895 р. докоряв йому, що цим він наполовину розкрив псевдонім Лесі Українки, а це могло мати для неї в Росії небажані наслідки. Воля перекладача була, щоб підписати статтю «Переклад Л. У.» (Див.: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 496).

Ваш суд про «Святослава» мене не здивував… – Неприхильна думка М. Драгоманова про драму І. Франка «Сон князя Святослава» висловлена в листі до І. Франка від 23 лютого 1895 р. (Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 495).

…від творів Дідицького все-таки дещо його відрізнює… – М. Драгоманов у листі від 23 лютого 1895 р. писав І. Франкові:

«Взагалі для чого Ви завидуєте лаврам Дідицького? Ви часто вскакуєте в романтику. Для чого ще скакати в псевдокласику? По-мойому, Ви не шануєте Вашого таланту такими скоками од реальності» (Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 495).

…тема сама, взята зі звісного середньовічного «Dit de l’Impereur» (у мене з німецької версії в поемі «Каrlmeуnet»)... – Йдеться про середньовічний французький роман про Константина Великого і його німецькі переробки.

А за «Панські жарти» я постою. – М. Драгоманов у листі від 23 лютого 1895 р. писав І. Франкові:

«Ну, що Ви зробили з «Панськими жартами», заставивши для реалістики німця говорити бог зна як і видумавши попа, котрого ніколи не було…» (Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 495).

Цеглинський Григорій Іванович (літературний псевдонім – Григорій Григорієвич, 1853 – 1912) – український письменник і громадський діяч народовського напряму. Його рецензія на збірку І. Франка «З вершин і низин» була надрукована в журн. «Зоря», 1887, № 13 – 14, с. 241 – 242.

Окуневська Софія (1865 – 1926) – прогресивна громадська та культурна діячка.

Кобринська Наталя Іванівна (1855 – 1920) – українська письменниця, громадська діячка; як письменниця перебувала під впливом І. Франка.

…Павликові, котрий в своїх «Читальнях…» – Книжка М. Павлика «Про русько-українські народні читальні, ч. 1», Львів, 1887.

Устиянович Микола Леонтійович (1811 – 1885) – український поет і прозаїк. Факт про примусове роблення панщини українським священиком у першій половині XIX ст. І. Франко взяв із повісті М. Устияновича «», написаної у 1849 р.

Дальших матеріалів, про котрі згадуєте в листі, поки що не одержав. – У листі до І. Франка від 23 лютого 1895 р. М. Драгоманов писав:

«Посилаю Вам співи Кроковського, а також галицькі збірки, в котрих на першому листку знайдете ще гал[ицьку) луну «Гусарської жони», а далі «Кошута» чимало» (Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 496).

…одержав… із Москви… – від К. А. Фрайтага.

…за видання Тeйлорових «Початків цивілізації»… – Книга англійського історика культури, етнографа і антрополога Едварда Тейлора (1832 – 1917).

Ратцелевої «Volkskunde» (2-го тому)… – Книга німецького географа, антрополога і етнографа Фрідріха Ратцеля (1844 – 1904) «Volkerkunde» (3 т., 1885 – 1888).

Не добре розумію, про які збірки Груш[евського] Ви згадуєте? – М. Драгоманов писав І. Франкові: «Що робиться зі збірками Груш[евського]? Чи буде з того прок?» (Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. І. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 496). М. Драгоманова цікавили тут різні серійні видання, що їх розпочинало видавати Наукове товариство імені Шевченка у Львові («Етнографічний збірник», «Збірник філологічної секції», «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» та їй.).

…на взір праці Васильєва в «Киевской старине». – Йдеться про «Рекрутчину в малорусской песне» («Киевская старина», 1889, кн. 8 – 9).

…він їде до Чернівець на редактора вів урядової часописі. – У 1895 р. О. Маковей почав працювати редактором української газети «Буковина», що виходила в Чернівцях, а пізніше у Відні.

Лучаківський Костянтин (1846 – 1912) – український педагог і літературознавець, автор шкільних підручників у Галичині.

Коцовський Володимир (1860 – 1921) – український письменник і літературознавець, директор учительської семінарії в Сокалі. Під час навчання у Львівському університеті (1878 – 1883) близький знайомий І. Франка.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 30 – 33.