1. Новина, или вѣсть о обрѣтении тѣла Варлаама
Іван Франко
Між творами Ів. Вишенського, недавно опублікованими д. Житецьким, находиться коротке оповідання, котрого повний заголовок звучить:
«Новина, или вѣсть о обрѣтеніи тѣла убитаго Варлаама, архіепіскопа охридскаго, во градѣ Велицѣ (зам[ість] «Велисѣ») за истинну пострадавшаго и в рѣку Вардар вверженнаго, како обрѣтен быст, и послѣди до Охрида треблаженное оно тѣло пренесеся, и нинѣ во мертвых, паче же в живых сущему чудотворит и воскресенія таинство и надежду будущаго вѣка проповѣдает, мира же и миродержца діавола обличает и въ конец посрамляет».
Є се звичайна легенда візантійської концепції. (Побожний рибак у сні чує голос, щоб ішов там і там ловити рибу; там бачить білого великого птаха над водою, а наблизившися до нього, находить на березі тіло; заносить його до села, птах летить за ним; уночі знов являється рибакові святий і каже похоронити себе в церкві: коли вложено тіло в труну, воно показалося таке тяжке, що много людей не могли його підняти, тільки трьом праведним воно дало взятися; по році святий Варлаам являється в сні одному єпископові і каже йому, щоб його перенесено до Охріди. Охрідяни, довідавшися, просять властей турецьких о дозвіл перенести тіло і за гроші одержують дозвіл. При перенесенні звичайне чудо: миро пахуче тече з костей і зцілює різних недужих.) Оповідання ведеться звичайним тоном житій і тільки рідко (в наведеній промові охрідян до турецького кадія) оживлюється драматично. Язик майже чисто церковний.
Я склонююсь до припущення, що твір сей є першою літературною спробою нашого писателя, писаною під впливом житій святих, може, ще навіть в часі, коли автор не був монахом афонським, а тільки готовився туди поступити. Під твором тим нема звичайного підпису нашого автора, а авторство його посвідчує тільки видане мною «Оглавленіє». На ствердження своєї догадки я наведу ось які обставини:
1) В цілім творі нема згадки про Афон.
2) Писаний він стилем і язиком невправним, шаблоновим, не подібним до того, який стрічаємо в пізніших творах нашого автора.
3) З кінцевих слів «и положиша въ церкви охридское архієпископіи, идеже безпрестанно точит цѣлбы и благодать дарует ищущим благодати. Єлици – убо искусом реченное видіти хощете, до града охридскаго странствуйте, тогда увіритеся и известите, яко не басни суть, но еже глаголю» здається випливати, що автор сам був у Охріді, а з комплетної мовчанки всіх інших звісних нам джерел про того Варлаама [Гляди: М. Дринов. Исторически преглед на блъгарската църква от само-то и начало и до днесь. В Віена, 1869 (про охрідську архієпископію – ст. 125 – 139), і Е. Голубинский, Краткий очерк истории православных церквей – болгарской, сербской и румынской. Москва, 1871 р., де (на) ст. 123 – 141 поданий спис усіх звісних досі архієпископів охрідських від 1185 до 1767 р. (але Варлаама між ними нема). Щоправда, спис сей, як сам автор признає, дуже неповний, числить імен 63] можна вносити, що автор написав свою «Новину» з усних оповідань охрідян. Скріпляє нас в тій догадці і ужиття деяких болгарських слів в тексті «Новини».
І так находимо там ось які слова і форми, не уживані на Русі:
Плищ – perturbatio.
На нем же видѣ птищ бѣл – тут і слово «птищ» (замість «птиця») не руське ані церковнослов’янське і невідмінений accusativ, властивий новій болгарській мові.
Въ образ орла – замість «вь образѣ орла».
Вносит въ село то тайно – ужитий болгарський родівник.
Сирамах, слово болгарське. Таких слів, ані форм Вишенський в інших своїх творах не уживає.
Хоч Охріда (грецька Ανχνίδα, містечко в горішній Албанії над озером тої ж назви) і не лежала по дорозі путникам, ідучим з Русі на Афон, міг, однако ж, Іван Вишенський чи то навмисно, чи задля яких-небудь случайних причин попасти туди. Впрочім, може бути, що «Новину» про Варлаама він почув у Велесі, місті, де був убитий Варлаам, а котре лежить далеко ближче того шляху, котрим ішли путники з Русі на Афон. Впрочім, початок «Новини» каже нам догадуватися, що автор писав свій твір для публіки, котра чула про убійство Варлаама і інтересувалася ним. Читаємо там:
«По убієніи убо и вверженіи в рѣку Вардар блаженнаго онаго отца, в то время, гоненія ради и навѣту и на прочія хрістіяны, никтоже посмѣяше слѣдити оноє тіло» і т. д.
Сей початок, що нав’язує оповідання до попередніх звісних фактів, і сам титул «Новина» кажуть нам догадуватися, що стаття писана була не в довгім часі по самих описаних фактах, т. є. по спровадженні тіла Варлаама до Охріди. Значить, коли б нам удалося вислідити рік смерті Варлаама охрідського, томи могли б з досить приближеною вірністю означити час поступлення Івана Вишенського на Афон. В історії охрідської архієпископи в останній чверті XVI в. бачимо ось яких єрархів: Паїсій, згадується в документах з років 1565 (январ) і 1566 (іюль), Софроній при кінці 1566 або з початком 1567 – був на архієпископськім престолі ще 1572. Від того часу до 1581 темно.
Є, вправді, згадка про одного архієпископа з боснійського роду Соколлі, посвяченого з кінцем 1574 р., але не подано його ім’я; догадка Голубинського, що се був той самий Гавриїл, котрий згадується в р. 1581 і котрий 1586 р. був за жебраниною в Росії і в Польщі у короля Баторія (Theiner, Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae, Romae, 1863, t. III, p. 1), видається мені ні на чім не основаною.
З письма Софронія 1572 (?) року до константинопольського патріарха бачимо, що охрідська архієпископія була тоді (як і звичайно) ігрищем партійних борб, інтриг, підкупів і насилля; одних єрархів скидувано, других ставлено [Голубинский, op. cit., 135, 136, 291]; трудно затим припустити, щоб один архієпископ удержався так довгі роки.
Здається, що в ті часи, між 1575 – 1580, припадає й коротке панування Варлаама, про котрого і в «Новині» жителі Охріди кажуть лиш тільки, що «здѣже єпископом быти сподобися», та швидко, мабуть, був прогнаний і пішов до Велеса, де зістав убитий. Тіло його, після оповідання Вишенського, лежало коло Велеса рік, а опісля перенесене було до Охріди. Коли би затим наше припущення оказалося правдиве, то можна би твердити, що десь між роком 1576 а 1580 писатель наш покинув Русь, щоб осісти на Афоні, по дорозі зайшов у Велес, а може, і в Охріду, і, почувши там «новину» про перенесення тіла Варлаама, списав її або ще в дорозі, або швидко по приході на Афон, правдоподібно, наразі для заспокоєння побожної цікавості путників із сербів і болгар, приходячих на Афон. Тільки пізніше він долучив сю статейку до збірника своїх творів і вислав її на Русь.
Примітки
твір сей є першою літературною спробою нашого писателя… – С. Т. Голубев, а згодом і радянський дослідник І. П. Єрьомін (1904 – 1963) висловили думку, що «Новина», за винятком останнього абзаца, не є твором Вишенського. І. Єрьомін вважав «Новину» лише випискою з житія, складеного, певно, якимсь болгарином (див.: Вишенский И. Сочинения. Подготовка текста, статья и комментарии И. П. Еремина. М. – Л., Изд-во АН СССР, 1955, с. 312 – 313).
Дринов Марін Стоянович (1838 – 1906) – болгарський і російський історик-славіст, філолог і етнограф, професор Харківського університету, згодом – міністр освіти в Болгарії, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1898 р.).
Голубинський Євген Євстигнійович (1834 – 1912) – російський історик, професор Московської духовної академії, член російської Академії наук (з 1904 р.), автор праць з історії російської церкви.
Тейнер Августин (1804 – 1874) – німецький учений, працівник Ватіканського архіву, автор праць з історії католицької церкви.
…між 1575 – 1580… коротке панування Варлаама… – Єпископ Варлаам, або Валаам, займав охрідську кафедру не в 1570-ті, як гадав І. Я. Франко, а в 90-ті роки XVI ст. (див.: Вишенский И. Сочинения, с. 313).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 41 – 43.