2. Слѣд къ постыженію и изученію художества і пр.

Іван Франко

Коли перший твір Івана Вишенського являється ще невільницьким наслідуванням язика і стилю житій святих, то ся друга, маленька статейка, написана, мабуть, швидко по приході на Афон, уже більше містить в собі оригінальних і своєрідних признак його пера і язика. Що вона написана була швидко по приході на Афон, коли автор наш тільки починав втягатися в тамошнє життя аскетичне, се показує нам її зміст.

Є се коротенький, по пунктах, конспект головних принципів аскетичного життя, списаних немовби для власної пам’яті автора. Тільки при кінці бачимо коротку екскурсію полемічну против «латини» також в дусі тої аскетичної літератури, якою послугували монахи афонські, а особливо новаки, але вже цілковито в стилі Вишенського.

«Нинѣ же в латинском родѣ, – пише наш автор, очевидно нагадуючи те, що недавно ще бачив у своїй вітчизні, – сопротивно творят: изучивши грамматичку и празднословницу велерѣчную, еже есть рыторичку, тогда уже ся дмут, даскалами и мудрыми ся зовут, проповедают, учат, а и сами в безумій и буйствѣ премудрости мира сего сѣдят» [Киевская старина», т. XXIX, ст. 115 – 116].

Твір сей, так само як і попередній, мабуть, довгі літа лежав в теці автора, поки той, редагуючи в початку XVII в. свій збірник, включив і його туди.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 44.