6. Загадка философом латинским

Іван Франко

До тої самої групи творів, написаних около 1590 року, відношу й коротенький твір, що має напис «Загадка философом латинским лядским тамже и вслѣд тых погнавшимся, от лакомства прелестнаго, младенцем бѣлобрадым руским».

Загадка, котру задає Вишенський філософам латинським і білобородим дітям руським, відноситься до вияснення слів з Євангелія Луки (24, 45): «Тогда отверзе им оум разумѣти писанія». Отож запитує Вишенський:

«Открыйте ми тые врата, которые до разума духовнаго отверзаются, и каковы тые врата и в котором мѣсту главном замкнены суть и како ся отворяют».

Очевидно, йшло тут о зручний добір цитат з письма святого. Такі «загадки» в тім часі оживленого руху релігійного і ненастанних диспутів не тільки між духовними, але й між світськими людьми були тоді в великім пошанівку. Кожда диспутуюча сторона старалася ними збити противника з пантелику і заставити його замовчати. В XVII в. вони культивувались навіть у школах, що, впрочім, була річ зовсім натуральна при теологічнім характері тодішніх шкіл і при тім переважаючім значенні, яке мала тоді літера письма святого. Ось, напр. деякі того рода загадки з одного діалога шкільного XVII в., виданого мною в «Киевской старине» під заголовком «Банкет духовный»:

«Пытаньє: Которіи дѣти сварилися первій, ніж ся народили?

Отповѣд: Сины Ісаакови близнята Савул (sic) и Іаков нѣм ся народили, въ животѣ матчином войну точили, бо един другаго за ногу тягнул.

Пытаньє: Кто божіе приказаньє виполнил, а єсть затрачон?

Отповѣд: Іуда, бо гды ему Христос пред страстію своєю рекл: товаришу, отправуй тое, по щос пришол (речения не скінчене).

Пытаньє: Кто по смерти ѣл и пил, а юж болше не умирал?

Отповѣд: Ісус Христос.

Пытаньє: Кто первой ся народил, нежели отец и матка?

Отповѣд: Дѣти Адамовы, понеже Адам не есть рожден, але сотворен» [Киевская старина, 1892 г., т. 37, с. 68 – 69].

Деякі з таких загадок, котрі завдячують свій початок релігійним диспутам XVI і XVII віків, ввійшли і в уста нашого народу, як, напр., записана мною в Дрогобичі: «Родився, жив, не вмирав, не жиє, а на сім світі є», що має означати жінку Лота, котра не вмерла, але була перемінена в стовп солі і в виді солі, очевидно, існує і досі. Ціла колекція подібних загадок є в Номиса, а також в виданій мною повісті «Премудрий младенець» («Житє і слово», 1894, т. II, ст. 137 і далі), котра, очевидно, списана була в XVI або XVII віці, хоч і дійшла до нас в новім списку.

Примітки

…виданого мною в «Киевской старине» – Йдеться про розвідку І. Франка: «Банкет духовний» («Киевская старина», 1892, кн. 4, с. 59 – 70).

Номис М. – літературний псевдонім Матвія Терентійовича Симонова (1828 – 1901) – українського етнографа і фольклориста. Тут ідеться про видання: «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича і других. Спорудив М. Номис», Спб., 1864.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 69 – 70.