17. Посланіє до братства ставропігійського

Іван Франко

Рівночасно з сим листком у тім же монастирі Зографу написане і тими ж монахами, з монастиря Ксенова відходячими на Русь, передане було також коротеньке посланіє до «христолюбивого братства Львовского» («Архив», І, VII, 21) і до прочих православних українців, підписане сим разом «Іоанн русин Вышенскій».

Є се коротке упімнення, щоби адресати держалися православія, не лакомилися на мудрість своїх противників, але цінили вище свою простоту. «Будьте аще и дурны, просты, нехитры, неумудренны внешним наказанієм» («Архив», I, VII, 25), – напоминав автор, а тільки тривайте при православній вірі. Але пишучи се упімнення, він і сам почуває, що колеса історії йдуть уже не в той бік, що покуса науки і освіти занадто велика і що многі русини, не маючи науки і освіти, «соромѣються» і «скорблять» та «терплять досаду» задля того в зносинах, з противниками.

Та тільки зі свого становища автор наш зовсім безсильний вказати їм за те яку-небудь іншу перспективу, крім голословного запевнення, що «мы православній єсмо на камени, а не на песцѣ самохвалных видимых похвал основани, и наша єсть правда, наша истинная вѣра, наша же и по вѣрѣ жизнь вѣчная будет» («Архив», I, VII, 26). Сього голого упевнення, котре, очевидно, не могло переконати, а могло тільки дратувати противників, для братства було таки замало.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 172 – 173.