Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

4. «Хтось бунтує»

Іван Франко

Варіанти тексту

Ткань

Характеристика п. Мигуцького

Орендар

«Хтось бунтує»

Характеристика п. Мигуцького

Був пан Мигуцький, пан багатий,

Хоч на однім селі сидів.

З якого роду був – не знати,

Та що хлопів тиснути вмів,

Що дер данини безпощадно,

Дні панщини числив прикладно,

Хвилинки не подарував,

Що був багач, громада гола, –

То славили пани довкола,

Що добре господарював.

Не раз зимою, як у полі

Нема роботи, а в стодолі

Все зроблено і ліс не тнуть –

Щоб панщини не дарувати,

Він каже, було, лід орати,

А то хлопи в хатах заснуть.

І те сказать, про хлопа дбав він,

Як дбав про коней і волів;

Взимі три вози дров давав він,

Щоб хлоп продроглі кості грів;

Весною хлібом спомагав він,

Щоб літом з голоду не млів.

Любив, коли був хлоп здоровий,

Прудкий до праці і розмови,

До танців, сміхів і пісень;

Та не любив хлопів багатих

Та мовчазливих і завзятих,

А на письменних був огень.

«Хлоп щоб умів орать, косити

І в танці дівкою носити,

Та «Вірую» і «Отче наш».

Письма не треба хлопу знати:

Як хлоп почне книжки читати,

Хто буде пану свині пас?»

І хоч-то ніби наставав він

На те, щоб хлоп порядок знав,

Та все-таки горілку гнав він

І кожду гінку розділяв

На кождий нумер у селі:

По стільки гарців, скільки хата

Душ має: хлопці чи дівчата.

Чи то старії, чи малі.

І кождому за ту горілку

Ціну втягав у інвентар,

Як присний панщини тягар:

Сплати чи відроби той дар,

А трунок лий хоч на долівку,

Лиш іншому продать не смій!

Орендар

Був в того пана й орендар,

Що з паном тихую тяг спілку.

Людей музикою у свій

Шинок заманював. Тут люди

Лишали розум, сіряки

І чоботи, дівки – вінки,

А господині – покладки;

Тут війт робив громадські суди,

А жид лиш цмокав залюбки.

«Хтось бунтує»

Чи много літ отак, чи мало

Те панське ремесло цвіло –

Аж раптом в коршмі тихше стало!

Щось на людей таки найшло,

Що почали, на панське горе,

В якусь задуму попадать.

І роблять панщину, терплять,

І кожде пильне, кожде скоре

(Як ні – нагайка плечі споре!) –

Та якось тихо, мовчки так,

Понуро навіть, мов глибоко

В душі гризе якийсь черв’як,

Немов якась таємна сила

Ворушиться у темній млі;

Скрізь чути дотики її,

Та нічого не бачить око.

Музика молодим немила,

В шинок заходять тільки ті,

Кому вже в кров і кість віссалась

Та панська школа. Жид біжить

До пана, плач підняв і галас:

«Нізвідки рати заплатить!»

А пан і сам уже віддавна

Ту зміну в людях замічав

І злився, бив, карав, кричав –

Дарма. Вже звільна й сам вбачав.

Що річ се таки не забавна.

Він добре знав, що поки п’є,

Співає, робить без упину

Й сміється хлоп, так довго є

Похожий він на худобину,

Що вік цілий в ярмі жиє

І тішиться, як дістає

До паші зерна одробину.

Та як почне він сумувати

І вішать голову униз,

Над своїм станом розмишляти,

Поради у людей питати,

Тоді тремти і стережись!

Бо думка, свідомість народа

І однодумців тиха згода –

То ворог лютий тих усіх,

Чиє багатство і вигода

На поті і сльозах людських

Основані. От пан дні й ночі

Над дивом тим усе міркує,

То сердиться, а то й сумує,

Немов нещастя серце чує,

А далі скрикнув, аж підскочив:

«Тут, очевидно, хтось бунтує!»


Примітки

Інвентарі – майнові податкові книги за часів кріпаччини у Галичині. В них записувалися панські і селянські грунти та майно, визначалися розміри панщини.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 18 – 20.