1. Князь і його народ

Іван Франко

Гей, на Русі во дні они

Жив муж славний, муж великий,

Жив муж праведен пред богом,

Аки агнець, як баран.

Він пророк був і на собі

Показав великі чуда,

Бо, хоча німий, як риба,

Він не раз – то й прорікав.

Тож, як у пророків мода,

Носив бороду, дивився

Сумно, важко на світ божий,

Головою все хитав.

А був муж той з ласки бога,

З ласки батюшки князем

Над рутенським поколінням,

Володів щасливо й довго.

Все корилось перед ним,

Шапкувало, поважало

І лизало по руках.

Лиш одна не покорялась –

Його власная жона.

Гей, задрипана ти доле,

Що з усяким так іграєш,

Мов з дитиною малою

Дряхлий стариня-чудак!

Що за дивний смак у тебе!

Трафся мудрий, ти ану-ко,

Мов вола з конем, спрягаєш

З жінкою, мов чіп, дурною.

Трафся добрий, певно, знайде

Яспеду таку для себе,

Що як стане цокотіти,

То хоть з хати утікай!

Гей, задрипана ти доле!

Хай би вже там що робила

В давнину з татами часто, –

А то з нами день у день

Ти частіше строїш жарти,

Та й то жарти так діткливі,

Що, немов від чемериці,

Не одному бідоласі

Все життя вертить у носі,

У очах свічки стоять!

Що тобі, стара трупице,

Що останніми літами

Ти така на нас недобра?

Хочеш ще чогось від нас?

Може, й ти від нас забагла

Тих фантазій заграничних,

Поступу, наук якихось,

«Манципації жінок»?

Що тобі таке на старість

Забажалося, небого,

Від рутенського народу?

Ой, не спікся, Гапко, книш!

Ти гнівна на нас, бабусю,

Що за сварами пустими

Ми серед дороги стали,

По котрій були повинні

Без упину йти вперед.

Ти жадаєш, щоб у згоді

Ми передніх доганяли?

Ой, не спікся, Гапко, книш!

Ти лютуєш, ти караєш

Нас, що, мов китайським муром,

Сидимо відгороджені

Від усього, чим жиють,

Чим кріпляться всі народи!

О, не на дурних напала!

Ми не виліземо з буди, –

Ні, не спікся, Гапко, книш!

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 369 – 371.