8. Сон віщує свободу

Іван Франко

Спить наш князь, а понад сонним

Незамітно та помалу

Лине в безвість вісімсотий

Сімдесятий шостий рік.

Вулицями серед мурів

Метелиця завиває,

Слід усякий замітає

По старому упирю.

Темно, важко і погано,

Бо се рік страшний конає,

А в хвилині його скону

Ще раз чує вся природа

Ваготу цілого року.

Вагота тота, мов камінь,

Все гнете, усе тривожить,

Мов мертвецькою рукою,

Покриває увесь світ.

Вагота тота погані

Сни наводить на всіх підлих,

На всіх зрадників неситих,

На поводирів сліпих.

І вони, мов під скалою,

В’ються, стогнуть неспокійно,

А м’яка їх, тепла постіль

Коле їх, немов терни.

В той великий час тирани

Бачать сльози міліонів,

Чують болі міліонів

І тонуть у людській крові.

Гей же, гей же, сонні мари,

Гей же, фурії і відьми,

Гей же, муки, болі люті!

Пріться страшним хороводом

На мучителів, на підлих,

На неситих, на незрячих,

На гордих, на допотопних, –

Пріться, рвіть їх, пийте кров!

Таж вони так много крові

Того року нассалися,

Таж вони з очей нещасних

Уточили море сліз!

Пріться круг пишного ложа,

Вийте страшно, щоб почули

У витті тім плач і завід

Міліонів в один час!

Пріться, рвіть їх серце з тіла,

Бо те серце, що товчеться

У потворах тих, – то ганьба

Чоловічої природи!

Видріть серце, щоб нікому

Не прийшлося погадати,

Що в гнобителів тих лютих

Може серце в груді бути!

Видріть серце, замість нього

Посадіть гадюку люту,

Аби вічно кров їх ссала,

Аби вічно гризла грудь!

Аби, ходячи між нами,

На безстидних чолах своїх

Вони мали блідість трупів,

Вічне мертвоти п’ятно,

Аби гризлись і боялись,

Щоб у воздусі, круг себе

Чули смерть, і гниль, і згубу,

Чули похоронний гук!

Рвіть, паліть їх, сонні мари,

Бо вже в воздусі кругами

Дух новий дунув, мов свіжий

Легіт понад сонний світ.

Се дух правди і свободи,

Се дух чесності, се знам’я,

Що нова пора настала,

Що зійшло нове зерно!

Благо тому, хто діждався

З чистим серцем сеї хвилі,

Хто почув той подув свіжий

І ним душу освіжив!

Благо тому, бо він сміло

Стане до борби за волю,

Він поможе зло губити,

Він збільшить число щасливих,

Чесних, добрих на землі!

Та не чув наш князь великий

Того повіву чудного, –

Ні, він спав, а неспокійні

Сни торопили його.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 381 – 383.