9. Цар нагороджує князя чином лаполиза

Іван Франко

Сниться дивний сон князеві.

Бачиться йому, що карта

З Петербурга саме нині

Впрост до нього надійшла.

Бачиться, що тую карту

Він дрижачою рукою

Розпечатує, і – боже!

Се від батюшки-царя!

Бачиться, що він з утіхи

Довго-довго не здолає

Сили свої всі зібрати,

Щоб письмо те прочитать.

Тільки букви, крючки чорні

Скачуть ось поперед очі,

Гинуть, тиснуться, мішають, –

У очах аж світ померк…

Десь-колись таки здобувся

Слабоум на силу духу

І, хрестячися побожно,

Три поклони положив.

А тоді, умивши руки,

Царський декрет взяв, бережно

Розвернув і звільна, стиха

Ті слова в нім прочитав:

«Ми, при ласці бога-сили

Цар-судар усеї Русі,

Нашим вірним і послушним

Слугам – царський наш привіт!

Відомо усім хай буде

Жителям стран галілейських,

Особливо, хто родився

Із рутенців роду, що:

Наш слуга достохвалебний,

Званий Слабоум звичайно,

За свої великі труди,

Що вже много літ поносить,

За безстрашну, невтомиму

Боротьбу во благо Русі

З усіми її врагами,

За блискучі плоди тої

Боротьби, за ту громаду

Слуг і ратників, що служать

Нашій світлості при нім, –

Ми, судар і обладатель

Всеї Русі, власноручним

Сим письмом опреділяєм

Ось яку для нього почесть:

Височайше проізводим

Слабоума з стополизів

В лаполизи й уділяєм

Лаполизівську медаль.

Височайше всіх рутенців

Галілейської країни

Сим письмом під власть безмежну

Слабоуму віддаєм.

І заразом позволяем

В нашім імені писаться

Слабоуму галілейським

Независимим князем.

І заразом в його руки

Ми складаєм нашу повну

Власть, – не тільки слова й права,

А нагайки і кнута.

І заразом ласкавіше

Наших всіх рабів-рутенців

Сповіщаєм, що віднині

Мають всі, як нас самих,

Слухать волі Слабоума,

Підлягать його судам,

А не сміють ані словом

Спротивлятися йому.

Тую нашу царську волю

Стверджує печать державна

І наш підпис власноручний

(Підпис був – та нечіткий).

В Пітері, дня того й того

Грудня місяця. Віддати

В власні руки Слабоуму

В галілейське місто Львів».

«Труби, бубни, загриміте!..

Бийте, громи, вийте, бурі,

Розпадайся, земле, в кусні, –

Я князем, князем, князем!

Все тепер передо мною

Ниць пади, – у мене сила!

Проч, життя давне, погане, –

Я князем, князем, князем!

Жінко, аспидна Ксантіппо,

Не тобі вже старшувати!

Низом, плазом перед мене!

Я князем, князем, князем!»

Так з великої утіхи

Крикнув князь. Йому здавалось,

Що кружить все вколо нього,

Він сильніє і росте…

І, не знаючи, що робить,

Мов безумний, він три рази

Підскочив угору тричі,

Аж до стелі головою.

І, не знаючи, що робить,

Мов безумний, він заплакав,

І ударив три поклони,

І – прокинувся зо сну.

Писано в початку р. 1877

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 384 – 386.