13. Вільгельм Фельдман

М. Мочульський

Ще скажу кілька слів про Вільгельма Фельдмана. Фельдман – була цікава людина. Він походивз з бідної сім’ї маломістечкових хасидів, на 17-му році життя скінчив народну школу і власною працею та енергією добився до того, що зайняв визначне місце в польському культурному житті: був журналістом, літературним критиком і автором книги «Piśmennictwo polskie». У 1891 році сидів він на лаві обжалованих за належність до соціалістичної партії (в акті обжалування «socialistyczno-dekadentystycznej») і мав марку радикала, симпатика робітничого руху та прихильника українців [В книзі «Stronnictwa i programy polityczne w Galicii» показав Фельдман українцям свої ріжки і з приводу цеї книги ми перестали переписуватися, а в часі війни він показав себе україножером і в Берліні агітував проти українців].

Від 1902 року я стояи у переписці з Фельдманом і дописувався часом до його журналу «Krytyka». Користаючи з мого знайомства, він у січні 1905 року написав до мене, що їде до Росії, не з агітаційною, лише з інформаційною метою, що може буде по дорозі у Києві, і просив мене, щоби я здобув для нього які листи від Франка або Павлика до кого з визначних українців. В кілька днів після того листу він уже був у Львові, відвідав мене, і сказав мені, що він хоче бачитися з Франком, але боїться, чи він схоче з ним говорити, бо що недавно написав якусь неприємну статтю проти нього. Я розказав про все те Франкові, але він усміхнувся і сказав: «Нехай прийде до Віденської кав’ярні в полудні!». Я прийшов з Фельдманом в означеному часі до кав’ярні, Фельдман почав просити Франка вибачення, але Франко про ніщо не хотів слухати, побалакав з ним приязно і дав йому декілька інформацій та лист, мабуть, до ак. Сергія Єфремова.

Там, де дійсно була яка заслуга у кого, Франко признавав її навіть своєму противникові, напр. Олександрові Барвінському [Житє і слово, 1896. ст. 489].