Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

20. І. Франко – редактор

М. Мочульський

В 1904 р. Франко редагував мої переклади з чеської мови творів Юлія Заєра, які вийшли п. н. «Легенди». В 1905 р. ми займалися виданням поетичної спадщини молоденького поета Олександра Козловського, якого талант Франко цінив високо. Дещо з рукописів було у Франка; дещо з рукописів та весь життєписний матеріал призбирав я. Рукописами, які були у Франка, я користувався для написання біографічно-літературного нарису про Козловського на основі зібраного мною життєписного матеріалу, а потім я увесь рукописний матеріал і свою статтю про Козловського дав Франкові, той вибрав з поезії Козловського ті, котрі вважав гідними друку, ошліфував їх, як слід, написав на основі моєї статті, яка тільки що у 1906 р. була надрукована у Наук. збірнику, присвяченому проф. Мих. Грушевському, і від себе біографійку Козловського з описом його спадщини і так повстала книжечка, якій я вже сам дав наголовок «Мірти й кипариси». Книжечка вийшла у світ у 1905 р. накладом «Укр.-руської видавничої спілки».

В 1906 р. ми видали накладом тої ж Спілки збірник поезій . Нам давно хотілося мати збірник поезій Самійленка, тим більше, що книжечка «З поезій», надрукована у Києві 1890 р., була в Галичині бібліографічною рідкістю тай не давала повного образу творчості Самійленка, і Франко намовив мене занятись зібранням його творів. Але як же було збирати мені чужі твори, коли їх автор був безприкладно байдужий до них? Отже треба було приступити до редакції поезій Самійленка так, як би автора й не було поміж живими. Я перш усього позичив у Франка київський збірничок і переписав з автографів поезії, що зберігалися у нього й були колись призначені Самійленком для видання їх у Львові осібною книжечкою, або які недавно появилися у «Л.-н. віснику». І здобувши тим способом основний камінь, я взявся до будови. Переглянув я докладно галицькі й українські видання, у яких друкувалися поезії Самійленка, позводив з них копії і устійнив їх тексти та дати написання, а опісля вже й упорядкував їх хронологічно до друку.

Дуже помічним був мені у розслідженні авторства поезій Федір Матушевський, який жив під той час у Львові й редагував агітаційні метелики. Він то, чи за його спонукою акад. Сергій Єфремов, не пам’ятаю добре котрий саме з них, надіслав був навіть мені з Києва рукописний зшиток поезій Самійленка, повернений цензурою, яким я й покористувався як слід при остаточнім зредагуванні збірника до друку.

Коли ж Франко у своїй передмові до збірника написав, що Самійленко мені «з усякою готовістю уділив усіх жаданих інформацій», то на ділі не так ідеально було, як він написав. Я писав лист за листом до Самійленка, натискав на нього через Михайла Коцюбинського, але Самійленко мовчав, як би річ ішла не про його поезії, лише про його ворога. Аж коли збірник був зладжений і друкувався, я несподівано дістав від нього листа, у якому писав він, що за всяку ціну я мушу пропустити поезії надруковані в «Складці» Білиловського п. н. «Посвята Зинаїді Р-ській», навіть, коли б вони були вже надруковані, бо інакше він спинить друк книжки. На щастя згадані поезії були зложені, але не надруковані, я вволив волю автора і книжка друкувалася далі вже без перешкоди. Коли вийшла, автор був задоволений і з тексту і з хронології поезій. Наголовок книжці «Україні» дав Франко, який займався її коректою і друком. Такого наголовку бажав собі Самійленко колись, коли раніше збірка його поезій мала друкуватися у Львові й тому Франко й дав його теперішній збірці.