6. Ювілей І. Франка 1898 р.

М. Мочульський

1897 року восени молодь вибрала головою «Академічної громади» Володимира Гнатюка, великого Франкового прихильника. Гнатюк був уже тоді відомий як етнограф і знавець закарпатської України. Він 1895 і 1897 рр. промандрував був майже всю закарпатську Україну і пізнав наочно не лише побут закарпатських українців, але й зібрав звідти багато фольклорного та етнологічного матеріалу. 1896 р. була вже надрукована в II томі «Етн. збірника» його стаття про лірників разом із репертуаром одного лірника. Він від 1894 р. був уже знайомий з Франком, друкував свої статті в «Життю і слові», ба навіть був співавтором протесту галицьких українців проти мадярського тисячоліття п. н. «І ми в Европі!», надрукованого 1896 року.

Молодь, знаючи про отсі заслуги Гнатюка, й пошанувала його своїм вибором. Гнатюк, двадцятишестилітня людина, широкоплечий, гарний з обличчя, блідий з коротко стриженою білявою бородою, вийшов після вибору на ступінь, на якому стояла професорська катедра (вибір відбувався в університетській залі), і звідти сказав зараз свою програмову промову. Він, як звичайно, говорив тихим голосом, але плавко; свою промову перетикав густо поезією проскрибованого Франка й закликував товаришів здійснювати Франкові ідеали. Той же таки Гнатюк, знаючи, що Франко підчас недуги понаписував багато віршів, порадив «Академічній громаді» взяти на себе видання отсих віршів. Виділ згодився і за двісті австр. корон набув збірку Франкових поезій, яка й вийшла під кінець 1897 р., але з датою 1898 р., накладом «Академічної Громади», п. н. «Мій Ізмарагд».

Франкові поезії вийшли на гарному папері й були оправлені у різнокольорові окладники з золоченими берегами і витисками. Чистий прибуток з розпродажу поезій був призначений на запомоговий фонд «Академічної громади». Продажем займався головно Іван Макух, пізніший адвокат і діяльний член радикальної партії. Він ходив з томиками «Ізмарагду» по всіх усюдах і втикав їх навіть у руки, які не конче хотіли мати в себе єретицьку книжечку. Одночасно молодь ухвалила заснувати фонд для підмоги українським письменникам і відсвяткувати ювілей 25-літньої літературної діяльности Івана Франка. Для цього й вибрано окремий комітет, якого головою був Володимир Гнатюк.

Комітет узявся дуже живо до праці. Незабаром Іван Макух прибив у домівці «Академічної громади» заклик до молоди святкувати ювілей Франка. Серед молоди були, очевидно, й такі, яким той заклик не подобався, і якась невідома рука написала була на ньому образливі для Франка слова. Я помітив це й у коресподенційній книзі товариства висловив своє обурення проти того вчинку п. н. «Wer reitet so früh durch Nacht?». Але ніхто не мав відваги відповідати мені й більше образливих слів на закликові вже не з’являлося.

Комітет дістав був з початком 1898 р. дозвіл від міністерства збирати гроші на фонд підмоги для українських письменників, але преса не підтримала доброго заміру молоді й складки не пішли так, як бажалося. Молодь почала також збирати гроші на ювілейний дар для Франка. Як на неприхильні для поета обставини зібрано, як на тодішні часи, доволі багато, щось із 1400 корон. Наукове товариство імені Шевченка додало від себе 600 корон і тим способом у день ювілею передано поетові в окремій шкатулці 2000 корон.

З почину комітету Іван Труш намалював портрет поета. Мені здається, що він намалював був тоді два портрети: один, який дехто визнав за невдалий і який Труш подарував Гнатюкові, – в дійсності саме той портрет був найбільше подібний до живого Франка, – і другий, який пишався в часі ювілею Франка у ювілейній залі і є тепер у музеї Наукового товариства імені Шевченка.

За спонукою комітету зладив Михайло Павлик «Спис творів Івана Франка. 1874 – 1898». Будучи раз у бібліотеці «Просвіти», я бачив, як Франко показував Павликові декотрі статті без підпису, псевдонімні або криптонімні – його. Тим-то «Спис» Павлика має велике значення для розсліду автентичності Франкових писань. «Спис» мав попереджати життєпис Франка, який обіцявся написати А. Кримський, але той чомусь прислав був лише початок життєпису, не кінчаючи його, і «Спис» вийшов у світ без життєпису Франка. Ладив комітет і трилогію Франкових новел п. н. «Єзуїт». Надрукував був навіть дві перші давніше написані Франкові новели – «Місію» й «Чуму»; на третю новелу не стало настрою у Франка і трилогія не з’явилася в часі його ювілею. До «Місії» й «Чуми» додав пізніше Франко «Казки і сатири», і збірку випустила друком «Українсько-руська видавнича спілка» у Львові 1906 р. Аж у Ліпіку пригадав собі недужий поет, що його трилогія не закінчена і почав був писати третю новелу, але не довелося йому скінчити її. Нарешті комітет надрукував збірку композицій до Франкових поезій п. н. «Зів’ялі листки» і книжку п. н. «Привіт Івану Франку». В «Привіті» взяли участь: Хв. Вовк, М. Грушевський, Юрій Жаткович, селянин Павло Думка, Іван Копач, А. Кримський, Леся Українка, Іван Левицький, К. Малицька, Олена Пчілка, Іван Тобілевич, В. Самійленко і інші.

В березні 1898 р. став Гнатюк заступником учителя в українській гімназії у Львові, і на його місце «Академічна громада» вибрала тоді на голову Гриця Гарматія, теперішнього лікаря в Теребовлі. Та через те Гнатюк не перестав бути головою комітету для ювілею Франка і далі працював у ньому пильно.

Ювілейне Франкове свято мало відбутися напередодні свята Івана Котляревського та, поки воно наспіло, життя в «Академічній громаді» плило без важніших подій. Бували часом відчити студентів, але дуже рідко. Не знаю, чи не в березні 1898 p., був відчит Лонгина Цегельського про 1848 рік. Отсей відчит згромадив був у товаристві більше студентів. На відчит прийшли також: Михайло Грушевський, Михайло Павлик, Остап Терлецький і Франко. Після відчиту молодь пішла до «» на спільну вечерю, а рестовратор на ту мету відступив їй велику залу. З молоддю пішли тоді на вечерю Франко і Павлик. Вечеря була, як звичайно, студенська, скромна, але зате настрій був добрий, бадьорий. Мало коли бачив я в такому веселому настрою Франка й Павлика, як тоді. За склянкою пива йшли тости й промови. Промовляв дехто з молоді, промовляли також Франко, Павлик, Грушевський. Франко підносив у своїй промові великі заслуги Остапа Терлецького для поступу й культури і ставив його на зразок молоді. Павлик, як звичайно, славив Михайла Драгоманова. Всі гуртом співали українських пісень. Співали Франко й Павлик. Павлик навіть учив співати улюблених Драгомановим пісень. І так серед поважної гутірки та співів ми провели гарний вечір до пізньої години.

1898 р. зважився Франко ще раз кандидувати на посла до австрійського парламенту в Тернопільщині. Старий його ворог Казимир Бадені уступився був йому з дороги, намісником став у Галичині гр. Лев Пінінський, естет і вчений, отже Франко міг думати, що вибори будуть переведені легально і він доб’ється свого. Проте не сталося так, як мріяв поет. Вибори, щоправда, відбулися без пролиття крові, але зате так майстерно, що Франкові пропало кількадесять голосів, що віддали за нього виборці, і він знову не був вибраний на посла. Кандидував поет на посла цим разом в-останнє. Вже більше не приходила йому охота кандидувати. Невдачу прийняв він спокійно і пішов за голосом Спінози: «….satius est… iniurias aequo animo ferre, et studium iis adhibere, quae concordiae et amicitiae conciîiandae inserviunt».