Чому консула Валерія Публіколою назвали?

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Хоч чоловік наскрізь гуманний,

А був настільки безталанний,

Що все його підозрівали,

На власть хапчивим уважали.

Та він усі ті підозріння

Клав силою свого творіння

Та політичного артизму

В гарантії демократизму.

За королів ще був знак сили,

Що перед королем носили

Державні ліктори зв’язки –

Два топори та ще й різки.

Се лишено й при консулах,

Щоб всяк мав перед ними страх,

Що консул може осудити

Різками кождого побити

І може навіть вирок дати

Кождому голову зрубати.

Щоб власть консулів умалити,

Велів Валерій ухвалити,

Щоб перед ними вулицями

Лише зв’язки різок носили,

А лиш по селах з топірцями

Як повнії знаки їх сили.

Щоб хто-будь в уряд не вривався

І над народом не знущався,

Велів Валерій голосити,

Щоб не посмів ніхто носити

Відзнак чи строїв урядових,

Доки від зборів народових

Той уряд дан йому не буде,

І смертю можуть самі люде

Такого завше покарати,

Хто самовільно й самоправно

Власть буде в руки забирати;

Хто вб’є його тайно чи явно,

Не буде карі підлягати.

Другий закон ішов ще далі

І по всенародній ухвалі

Став – не мовчить про теє слава –

Ядром диктаторського права.

«Жаден урядник у державі

Не сміє римлянина брати,

Ні голову йому відтяти,

Ані побоями карати,

Ні грошову пеню зідрати,

Поки на те по всякім праві

Ухвал народних не ме мати».

Отсі закони прославили

Його ім’я в римськім народі,

Його скрізь відомим зробили

При не одній лихій пригоді.

Для прикладу наведу лише пригоду апостола Павла та його товаришів. – Прим. І. Франка.

Була на те народна воля,

Що як ім’я те називали,

Звичайно й прозву додавали:

«Народний друг», чи «Публікола».

Написано д[ня] 5 грудня 1915 р. на основі Діонісія (кн. V, розд. 19). Дуже коротко й поверхово оба епізоди в Лівія (кн. II, розд. 8, зач. 15).

Примітки

Автограф № 431, с. 195 – 196.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 208 – 209.