Побіда без битви (в р. 503 до Хр.)

Діонісій Галікарнаський

Переклад Івана Франка

Був Мененій Агріппа Ленат

Вже тоді мужем не без похвали.

Коли обік Постумія також його

Консулом обібрали.

Взяв по жеребу військо Постумій,

А Мененій взяв міськії справи,

Та моргнув жартобливо на нього

Марс, обом їм ласкавий.

«Ось я дам їм обом відзначиться

Всупереч із собою:

Войовничому дам посрамиться,

А мудрцеві побіду без бою».

От весною утрете напали

З сильним військом на сам Рим сабіни,

Аж до мурів його дотикали,

Всю округу звели до руїни.

На них зопалу рушив Постумій,

Слави тим не збагатив,

Вдарив так неосторожно, що мало

Всього війська не втратив.

Що їх висікли в полі сабіни,

Те й злічити несила.

Решту ніч на пустому узгір’ї

Капелюхом накрила.

Стерегли усю ніч їх сабіни,

Наче певну добичу…

Ну, такого поводження справді

И ворогові не зичу.

В Римі вість про те горе тяжкеє

Блискавкою моргнула,

Остовпіння, тривогу та пострах

На всі верстви метнула.

Всі до мурів біжать і гукають:

«Вороги, певно, ніччю прибудуть!»

А жінки за мужами ридають:

«Що на пустці там їстоньки будуть?».

Чи їй мужа, чи сина не вбито,

Не зна жадна небога,

Та не знає сенат ані люд весь,

Яка може їм бути підмога.

Один консул Мененій спокійний,

Часу й сил не теряє,

А гінцями зі всіх частей міста

Військових ізбирає.

І патриціїв кличе, й плебеїв,

Що до бою ще здібні;

Ті узброєні, дістають зброю

Ті, що в ній незасібні.

Вранці, бач, уже військо готове –

Списать часу не стало;

Те одно лише бачив Мененій,

Що їх зовсім немало.

Общий страх поєднав усі верстви,

Радо йдуть без принуки,

І веде їх у поле Мененій

По всім правилам штуки.

Він ряди всі уставив порядно,

Розвіди наперед висилає,

Нема поспіху в нього, ні впину,

Боки й тил він на бачності має.

Ось уже і сабінськеє військо!

Воно табору зовсім не мало,

Але, певне своєї побіди,

Серед поля свобідно стояло.

Та побачивши армію римську,

Що від міста йшла в порядку,

Воно раптом все заметушилось,

Щось страшне прийшло кождому в гадку.

Чути змішані крики команди,

Починають вози їх скрипіти,

На яких добро граблене: міхи,

Паки, жіноцтво та діти.

Інші гонять награблені стада,

І великая курява встала;

Ще далеко Мененій, та силу сабінів

Сила Панова гнала та й гнала.

Як остатня втекла їх сторожа,

Що побитих всю ніч сторожила,

І Постумія з недобитками

У окопах його полишила.

Не поважився в той час Мененій

Наздогін за сабінами гнати,

Рад був, що, визволивши собрата,

Міг без власної страти вертати.

Та моральної сеї побіди

Зумів вартість сенат оцінити

І признав йому почесть тріумфу, –

Та й тріумф же то був знаменитий!

В королівському кріслі Мененій

Перед військом в візку золоченім

Їхав в місто при радісних криках

Та при тиску людей незліченнім.

Не було здобичі, ні трофеїв,

Нічого з ворогів побіджених, –

Був Постумій і недобитки

Вояків, ним освободжених.

Мав Постумій тріумф, але піший,

А Мененій подвійную славу,

Що притомністю духу свойого

Спас і консула, й військо, й державу.

Написано д[ня] 23 січня 1916 на основі Діонісія (кн. V, розд. 44, 47).

Примітки

Автограф № 431, с. 415 – 416.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 403 – 406.