Консул Валерій Публікола (2)

Переклад Івана Франка

Коли Брут поляг у битві вже під саму зиму,

Позістав Валерій-консул паном всього Риму,

Не спішив він товариша собі йменувати,

Стали за жадобу трону його підозрівати.

«Правий був республіканець Брут, – вони казали, –

Як ми тільки в Коллатіна дволичність пізнали,

Зараз його й віддалили, словами ж святими

Сього Валерія вибрав Брут у побратими».

А Валерій теє чує, другам промовляє:

«Взяв би зараз товариша, віщий сон спиняє.

Коли Брута поховали, став я се гадати;

Сниться: «Кого візьмеш, буде три дні панувати».

А я здумав на такого, що в таку пригоду

Не годиться, бо ще може послужить народу.

Так, панове сенатори, порадьте в потребі,

Може, з вас котрий за три дні хоче бути в небі?»

Обізвавсь Спурій Лукрецій, Коллатінів тесть:

«Коли хто такий між нами, то хіба я й єсть:

Був на день я інтеррексом, та з мого вибору

Вийшов такий, що за два дні скотився під гору.

От я після нього три дні ще консулом буду,

Не багато для вітчини присвячу я труду;

Не жалію його в місті, не жалію в полі,

Та най буду затичкою в прогалинах долі».

Як згадали, так зробили. По сутій вечері

Лукреція іменував консулом Валерій;

Сей умер по трьох днях справді, не щадивши праці,

Консулом на решту року зістав Марк Горацій.

3/ХІІ.

Примітки

Автограф № 431, с. 195.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 207 – 208.