Остоя [390 р. до р. Х.]

Переклад Івана Франка

Коли галли Рим збурили, і славою вкрились,

І здобиччю обтяжились, і геть віддалились,

Почав сенат на руїнах радниці своєї

Радить, чи тут знов будувать, чи йти їм до Веї.

Аж ось надійшла когорта, що варту держала,

Під захистом того муру на руїні стала.

Каже сотник: «Вже від галлів не маємо боя.

Тут спинимось, товариші, се наша остоя».

Оті слова сенатори як лише почули,

Усі духом зрадувались, про Веї й забули,

«Хай веєнти тримаються руїни своєї –

Тут батьки, остоя наша, то й пощо ж нам Веї?»

28/ХІ.

Примітки

Автограф № 430, с. 393.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 206.