10. Свояки й сусіди

Переклад Івана Франка

На одно вийде, коли чужинця, прошака ти зневажиш,

Як коли б ти осквернив брата рідного ложе супружне.

На одно вийде, коли чужій жінці ти скверне щось робиш,

Або без намислу ти чужу сироту кривдиш і лаєш,

Або старого вітця на сумному старих літ порозі

Виганьбиш або йому допікаєш балаканням прикрим.

Все те зворушує гнів у Зевеса й за все те нарешті

Він за неправди усі колись вишле тяжкую відплату.

Але ти душу свою відвертай нерозумну від того

І зо всіх сил віддавай богам вічним належнії жертви,

В скромності та чистоті їм пали щонайкращії лядви, .

Ласку приєднуй собі ще приносами в них і кадилом

Чи вечором перед сном, чи коли раннє світло заблисне,

Щоб заховали вони тобі серце та душу ласкаву,

Щоб ти насліддя чуже міг купить, а ніхто інший твого.

Хто тебе любить – проси на обід; не проси, хто враждує!

Але найпаче проси того, хто при тобі сусідує.

Бо як неждано коли в селі трафиться злая пригода,

Без пояса прибігає сусід; свояк мусить іще вперезаться.

Злий сусід – найгірше зло, але добрий – сама ласка божа;

Хто має добрих сусідів, той честь має з ними посполу.

Як в тебе злодій сусід, то гляди, й віл у тебе пропаде.

Доброї міри жадай від сусіда й давай тому добру,

Ту саму; що в нього взяв, або й ліпшу ще, як тільки можеш,

Щоб у потреби пору ти знайшов порятівок у нього.

Не шукай зиску зі зла, бо злий зиск – настоящая шкода.

Хто тебе любить, люби й ти його; гостить в тебе – ти в нього;

Хто тобі дав, дай йому; а не дав, не дай також;

Давцеві радо дають, та відмовцеві теж відмовляють.

Дати – добро, але грабити – зло, що смерть наглу приносить.

Коли хто радо дає, дає навіть багатії дари,

Рад він тим дарам і сам і вчуває у серці потіху;

Та як-то тільки бере безсоромністю або насиллям,

Хоч би й немного що взяв, причиняє йому неспокою.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 366 – 367.